Усе сталося так швидко. Усіх заскочили зненацька.
Хто б міг подумати, що нежить, яка мала з’являтися лише вночі, влаштує засідку серед білого дня — і буде так люто прагнути вбивати.
Коли Мо Фань нарешті зміг узяти ситуацію під контроль, половина селян уже загинула.
Він почав знищувати зомбі відразу, як почався напад. Якби селяни не розбіглися в різні боки, а залишилися разом, жертвами стали б лише ті, кого атакували першими. Мо Фань міг одним закляттям змести більшість мерців, що видряпувалися з-під землі.
На жаль, попри всі попередження не панікувати в разі небезпеки, селяни забули про них геть. Інстинкт утікати загнав їх просто в пастку.
Скельний Бар’єр Чжана Сяохоу виявився напрочуд ефективним. Йому вдалося замкнути стіну навколо групи кільцем. Селяни були в безпеці, допоки трималися всередині, бо нежиті доводилося долати стіну заввишки в сім-вісім метрів!
Староста і Коротун стояли зверху на бар’єрі й не давали мерцям перелізти. Стрибати зомбі могли лише на середню висоту, але їхні пазурі були надзвичайно гострі, тож видиралися вони швидко. Обов’язок двох був рубати цих тварюк ще на стіні.
Чжан Сяохоу лишався всередині кільця. Окрім підтримки Скельного Бар’єра, він пильнував, чи не намагається якась мерзота прорватися всередину.
Мо Фань і Лю Жу залишилися зовні. Декілька селян усе ще металися полем — вони намагалися їх урятувати.
Недалеко Лю Жу вже підхопила селянина на ім’я Гоуцзи, мов кошеня. Схоже, ім’я йому дісталося влучне — «Гоуцзи» означало «Пес», а псів убити нелегко. Ще кілька мерців переслідували іншого селянина середніх років, але як тільки Лю Жу прийшла на допомогу, зомбі втратили до нього інтерес.
— Рятуйте… допоможіть! — заволав юний хлопчик. Його ноги були роздерті зомбі, рана сягала аж до кісток.
Тримаючи Гоуцзи однією рукою, Лю Жу злетіла вперед і м’яко приземлилася прямо перед хлопчиком.
Вона відпустила Гоуцзи, стиснула руки в пазурі й рубонула ними збоку. Десять кривавих серпів спалахнули, мов червоні леза, і розсікли трьох зомбі, що мчали просто на них.
Трьох зомбі порубало на шматки кровавими серпами. Вони застигли й повалилися біля Лю Жу.
— Стій за мною, — Лю Жу підтримала хлопчика, допомагаючи йому піднятися.
Але саме в цю мить Гоуцзи кинув на хлопчика швидкий погляд — і його обличчя застигло в химерній гримасі.
Він тремтячим пальцем показав на хлопчика, якого Лю Жу тримала за руку, і закричав:
— Він… він не з нашого села!
Та крик пролунав запізно. Щойно Лю Жу нахилилася до хлопчика, на його блідому обличчі з’явилася зловісна посмішка. Він витягнув руку, яку ховав за тілом — і та рука була голим білим кістяком…
Кістлява рука була гостра, мов кинджал, і з лютою силою встромилася Лю Жу прямо в серце!
Обличчя Лю Жу застигло в повній зневірі.
Вона навіть не уявляла, що цей хлопчик теж нежить — ще й з таким хижим розумом!
Цей хлопчик був не звичайним зомбі, а зовсім іншим видом мерців.
— Ось тобі й плата за твою доброту. Помирай! — хрипко розсміявся неживий хлопчик. Він висмикнув руку з грудей Лю Жу й збирався насолодитися її свіжою кров’ю…
Але коли він відсмикнув руку, то завмер — на кістлявих пальцях не було жодної краплі крові.
Хлопчик витріщився. Він не розумів — чому, пробивши серце, він не дістав навіть краплі теплої крові? Він же не так швидко смикнув руку назад!
— Знаючи, як хитрувати у такому віці, ще й з таким хижим нутром… — Лю Жу спокійно подивилася на неживого хлопчика. На її обличчі не було й сліду болю — лише холодний відтінок розчарування.
— Як… як таке можливо! — заверещав неживий хлопчик, ніби щойно побачив привида.
— Сестричка зараз відправить тебе на реінкарнацію. Досить вже шкодити людям, — Лю Жу всміхнулася, випромінюючи природну чарівність Кривавого Роду.
Удар прямо в серце зовсім не завадив їй рухатися. Вона просто схопила неживого хлопчика за горло й різко стиснула пальці.
Той усе ще не міг отямитися від жаху, коли Лю Жу хруснула його шию. Голова хлопчика безсило схилилася набік із застиглим на обличчі виразом смертельного жаху...
Та усмішка не зникла з обличчя Лю Жу, коли вона глянула на неживого хлопчика, що «помер» після зламаної шиї.
— Ну досить із мене жартувати. Я ще ніколи не бачила мерця, який би помер від переламу шиї... — очі Лю Жу звузилися в насмішливі півмісяці, коли вона побачила, що неживий хлопчик прикидається мертвим.
Промовивши це, Лю Жу повільно поклала руку йому на голову, ніби збиралася ніжно її погладити.
— Ні, не треба! — з жахом заблагав неживий хлопчик, зрозумівши, що вона збирається зробити.
Але Лю Жу не мала наміру його жаліти. Її вказівний палець перетворився на довгий кіготь, який різко увійшов згори прямо в череп неживого...
У мерців усередині був кристал — щось на кшталт серця у людини. Поки цей кристал цілий, вони не помирають...
Лю Жу швидко відчула Кристал Нежиті у мозку цього хлопчика. Вона просто стиснула його своїм кігтем і відправила живого мерця прямо в пекло!
Кіготь прошив кристал, і неживий хлопчик закричав від пекучого болю.
З отворів на його обличчі одразу ж вирвався чорний дим — мовби разом із ним витягло всю силу. За лічені секунди хлопчик перетворився на висушений труп.
Переконавшись, що неживий справді мертвий, Лю Жу випросталася й замислилася.
Вона не розуміла — раніше їй траплялися лише зомбі чи скелети. Звідки взявся цей живий мрець?..
— Іди за мною. Сам не відходь, — кинула Лю Жу Гоуцзи, що стояв позаду.
Гоуцзи застиг на місці. Він боявся навіть поворухнутися, мов укопаний.
Ще мить тому він думав, що врятований, а ця жінка... ця жінка...
Що вона мала на увазі, коли сказала, що ще не бачила мерця, який помирає від переламу шиї?..
Її ж серце щойно пробили наскрізь!
Гоуцзи здавалося, що його розум от-от не витримає — один кошмар змінювався наступним!