Дін Юмянь була по-своєму вражена Мо Фанем...
Навчаючись в Університеті Перлини вже майже два роки, і у зовнішньому кампусі, і у головному, він усе одно зумів заблукати!
Та найсмішніше було те, що всі учасники Попередніх Відбіркових заздалегідь приймали душ і навіть ставили пахощі — так вони готувалися до боїв. А Мо Фань навіть не знав, що в нього сьогодні бій!
Коли вона нарешті привела цього бідолаху з відсутнім почуттям орієнтації до дуельного майданчика, матч уже майже добігав кінця.
— Твоя команда б’ється втрьох. Вони, мабуть, тебе зараз проклинають, — сказала Дін Юмянь, заходячи разом із Мо Фанем на стадіон.
Але, кинувши погляд на арену, Дін Юмянь миттєво втратила дар мови.
Четверо!
На майданчику стояли четверо, жодного не бракувало!
Але Мо Фань був поряд із нею. То хто ж там виступав замість нього?
Обличчя Мо Фаня перекосилося. Він відчув, як мільйони разів у його голові промчалося слово «бляха» — і в куди більш гострій формі!
— Вона що, видала себе за тебе й вийшла битися? — Дін Юмянь влаштувалася зручно на трибуні. У її погляді спалахнув цікавий блиск. Вона явно чекала, чим усе це скінчиться.
Мо Фаню вже аж темно в очах стало від злості, але матч ще тривав. Він не міг просто вискочити на поле, витягти Ай Туту за шкірку й відшмагати їй зад. Залишалося тільки дивитися й молитися, аби ця божевільна не натворила чогось гіршого.
І справді, від цієї жінки добра не дочекаєшся. Він недооцінив розмір дірки в її голові. Бог, мабуть, упустив чашу з мудрістю, коли її ліпив, і на додачу дав їй великі груди — аби хоч якось це компенсувати...
— Вони в глухому куті, — спокійно прокоментувала Дін Юмянь, спостерігаючи за боєм.
— Мм, це й так видно, — кивнув Мо Фань.
На арені обличчя Гу Цзяня було чорно-синє. Він серйозно підозрював, що ця дівчина на ім’я Мо Фань прийшла сюди лише для того, щоб постояти і покривлятися!
Рослинний Елемент — це що, її головний елемент? Та вона взагалі не могла влучити жодною Магічною Лозою! Суперники ухилялися від її заклять, навіть не використовуючи Вітряний Слід чи Земну Хвилю.
— Сяйво Світла: Засліплення!
Ай Туту зрозуміла, що з Рослинним Елементом у неї нічого не виходить, тому вирішила перейти на Світло. Побачивши, що Гу Цзянь опинився в пастці між ворогами, вона миттю спробувала засліпити супротивників, щоб дати йому втекти.
Але Сяйво Світла: Засліплення не вміло розрізняти ворогів і союзників. Воно засліплювало всіх підряд. Щоб воно подіяло як слід, маг Світла мав точно розрахувати дистанцію й кут...
У Гу Цзяня вже сяяли зап’ястки — він готувався вдарити суперника Ударом Блискавки, паралізувати його, а тоді за допомогою артефакту вирватися з кільця. Та не встиг він нічого зробити, як Сяйво Світла Ай Туту засліпило і його теж. Ціль миттю зникла з поля зору.
Поки Гу Цзянь кліпав, борючись із пекучим болем у очах, важкий льодовий ланцюг хльоснув його по животу. Уникнути удару шансів не було — ланцюг влетів йому в живіт з такою силою, що він перелетів через майданчик...
Врятувала його лише магічна броня — його остання лінія захисту.
Після того як Гу Цзянь отримав травму, команді просто не вистачило сил. Їх швидко добили.
Результат був вирішений. Вони програли вдруге.
— Команда шістнадцять — перемога! — голосно оголосив суддя.
Учні з шістнадцятої команди одразу розпливлися в посмішках.
Їхній капітан Бай Юйлан розсміявся, немовби насміхаючись із Гу Цзяня. Він ще й видавав якісь дивні звуки.
Гу Цзянь і раніше не ладнав із Бай Юйланом. Поразка остаточно розпалила його лють.
— Ти що, зовсім здуріла!? Ти хіба не знала, що Сяйво Світла засліпить і мене теж?!
— Ти що, у топ двадцятку залізла, переспавши з суперниками? — викрикнув на межі зриву Гу Цзянь.
— Тупа ослиха! Щоб я тебе тут більше не бачив! — він тицьнув пальцем в Ай Туту й виплеснув на неї всю свою злість у потоці брутальної лайки. Йому було байдуже, хто дивиться — він уже не міг стриматися.
Він програв два з трьох найважливіших боїв у Попередніх Відбіркових. Шанси отримати номінацію танули на очах — і все завдяки цій дурепі!
Першу поразку він якось стерпів. Другу — ні, навіть попри натовп і те, що сваритися так із дівчиною було негоже!
Злість, чорт забирай, просто рвалася назовні!
Голос Гу Цзяня гулко лунав по всьому дуельному майданчику — він уже не приховував нічого, що було в нього на думці.
Людей навколо було небагато, але кожен почув його слова до останнього.
Його товариші по команді, Лі Цзе й Лю Сін, оніміли. Вони теж були злі, але ось так — привселюдно, прямо в обличчя? Навіть для них це було занадто.
Правду кажучи, у другому бою дівчина й справді старалася більше. Із тим нещасним Сяйвом Світла вона просто хотіла виручити Гу Цзяня, коли його затисли…
Майданчик затих. На кілька миттєвостей запала важка тиша.
А потім її розірвав тихий схлип.
Ай Туту застигла на місці, мов укопана, а потім закрила обличчя руками й вибухнула сльозами.
Слова Гу Цзяня різали по-живому — прямісінько в серце. Ай Туту, завжди весела й легковажна, просто зламалася посеред натовпу.
Вона й сама знала, що все це було дурістю, коли вона вирішила прикинутися їхнім товаришем.
Але коли після першої поразки побачила похмурі обличчя команди — їй стало не до жартів. Другий бій вона сприйняла всерйоз і навіть вмовила свою сім’ю витратитися на коштовний Артефакт Смертельного Удару.
І він справді врятував їх хоч на мить. Але суперники цього разу були сильніші. Команді бракувало сили.
Вони програли, і Ай Туту сподівалася — що хоч Гу Цзянь скаже щось заспокійливе, бо вона ж старалася як могла! А натомість отримала лише цей крик, який роздер її душу й розсипав на шматки.
— Що ти ревеш?! Геть звідси! Щоб я тебе тут більше не бачив! — гаркнув Гу Цзянь.
Він ще від самого початку подумав, що ця дівка буде тягарем. Але щоб аж настільки — не чекав.
— Гу Цзянь… забуть ти вже…
— Так, у нас ще третій бій попереду. Вона ж хотіла як краще… — додав Лю Сін.
— Який ще третій бій, коли ця баба з нами в команді?! — Гу Цзянь аж почервонів від злості.
Ай Туту більше не могла впізнати в цьому лютому хлопцеві того, ким так пишалася її родина. Єдине, чого їй хотілося зараз — утекти.
Закривши обличчя руками, вона кинулася до виходу — і врізалася грудьми в чиїсь груди…
Груди були не надто широкі, зате дуже міцні. Вона вже хотіла їх обійти, але ця людина розкрила руки й міцно її обійняла.
Ай Туту підвела очі — і побачила Мо Фаня.
У неї аж розряд блискавки пробіг по спині…
Вона раптом згадала, що Мо Фань бачив і цей потік лайки, і всю її дурість із перевдяганням. Їй стало так соромно, що хотілося провалитися крізь землю.
Гу Цзянь — то була ще півбіда. Зрештою, його думку вона могла й не брати до серця. Але Мо Фань… він був другом, сусідом. І вона страшенно боялася, що він теж її зараз рознесе…
Бо ж саме через неї він програв два найважливіші бої!