У розкішному ресторані в західному стилі Дунфан Лє повільно доїв свій десерт, витер губи й промовив до людини, що сиділа навпроти:
— То він програв перший бій?
— Мабуть, ми надто багато уваги йому приділяли. Схоже, цей хлопець, якого називали тимчасовим кандидатом, насправді нічого з себе не представляє, — відповів Чжоу Шу Мін із презирливою посмішкою.
— Мене він особливо не цікавив. А от тебе — так. Та дівчина, що тобі подобається, живе з ним під одним дахом. Бог знає, що між ними може статися, — відповів Дунфан Лє.
Обличчя Чжоу Шу Міна похмурніло — він зиркнув на Дунфан Лє з люттю.
Обох непокоїло, чи зможе Мо Фань отримати номінацію, адже від цього залежало, чи потрапить він до складу на Світовий Турнір Коледжів.
Але хороша новина полягала в тому, що Мо Фань програв перший бій...
Ця поразка не вписувалась у таблицю результатів, та без перемоги йому важко буде набрати достатньо балів.
Виходить, вони переоцінили цього хлопця.
Як і казав Дунфан Лє, якби довелося битися з ним серйозно, він би легко переміг його за кілька раундів.
— А хто в нього наступні суперники? — поцікавився Дунфан Лє.
— Бай Юйлан з Магічної Асоціації. А решта троє... нічим не вирізняються, але якщо вони в топ-20 — то слабкими їх точно не назвеш.
— Бай Юйлан, так... непростий суперник.
Тієї ж ночі, на тому ж полі...
Четверо студентів з Одинадцятої Команди, які програли перший бій, сиділи на траві з похмурими обличчями.
Їхні суперники не мали гучних імен, проте вони все одно програли. Отже, навряд чи хтось із них заробив багато балів.
Гу Цзянь виглядав роздратованим. Спершу він думав, що якщо всі його товариші входять у топ-20 своїх факультетів, то вони будуть більш-менш надійними. На його превеликий подив, хоча вони й були сильними у дуелях один на один, у командному бою виявилися неповороткими — справжнім тягарем для нього.
Сам він міг легко придушити супротивників потужним Заклинанням Блискавки. Якби вони були хоч трохи толковіші — не програли б.
Згадуючи, що попереду ще два бої з цією ж командою, Гу Цзянь відчував повне безнадійство.
— Мо Фань, що з тобою було? Навіщо ти намагалася спіймати їх своїм Лісом Кунь? Той хлопець мав Тіньовий Елемент — як ти взагалі могла його зупинити? — висварив її Гу Цзянь.
Ай Туту опустила голову й мовчала.
Вона й справді несла чималу провину за поразку команди. Якби вона змогла скувати Водяного Мага своїм Лісом Кунь і не дала йому створити Розкатисту Хвилю, формація команди не була б зруйнована.
Та Ай Туту використала заклинання проти Тіньового Мага...
Для Тіньового Елементу Рослинний Елемент був майже марним. Просте Тіньове Ухилення — і його заклинання було марним.
— До того ж, я вперше чую, що у нас у школі є дівчина на ім’я Мо Фань, — додав Лю Сін із дивною посмішкою.
— Ви про того Мо Фаня, якого називають тимчасовим кандидатом? Хе-хе, крім везіння, в нього, схоже, нічого й немає. Добре хоч, що він не з нами... Хоча ця дівчина Мо Фань — теж нічого путнього, — не пошкодував слів і Лі Цзе.
— Гаразд, досить. Просто дивіться, щоб у наступному бою не було таких помилок, — різко обірвав їх Гу Цзянь.
Інші промовчали.
Ай Туту теж пообіцяла, що більше не схибить.
Ай Туту повернулася до гуртожитку з похмурим настроєм. Її рот не переставав бурмотіти.
Вона визнавала, що не була сильною. Її сили все ще бракувало, щоб потрапити до топ-20 на будь-якому факультеті, та все ж не можна було звалювати всю провину лише на неї!
— Я ще здивую їх завтра! — пробурмотіла Ай Туту.
— Кого ти там зібралась дивувати? — пролунав голос Мо Фаня, який якраз заходив із балкона з курячим крильцем у роті.
Він устиг зробити лише один укус, як Полум’яна Белль, яка вловила аромат, миттєво шмигнула в кімнату. Мо Фань спробував надкусити ще раз, проте замість м’яса його зуби зустріли тільки повітря — Полум'яна Белль уже видерла крильце з його рук, забилася у свій куточок і почала його гризти, тихенько похрускуючи, мов маленьке мишеня.
— Та... та нічого! Тобі почулося, ха-ха! — Ай Туту не наважилася розповісти Мо Фаню правду.
— Ти якась дивна сьогодні. До речі, я чув, що Попередні Відбіркові вже почалися. Коли мій бій?
— Ох, ох, твій номер десь ближче до кінця... — швидко відповіла Ай Туту.
Мо Фань дивився на Ай Туту. Чомусь йому здавалося, що ця дівчина щось приховує. Та вона завжди була дивною, з першого ж дня, тож витягати з неї щось було марно.
Наступного ранку Ай Туту прокинулась дуже рано.
Часу залишалося обмаль. Університет призначив одразу два бої підряд, без великої перерви між ними. Їхня команда мала провести обидва поєдинки вранці.
Те ж саме стосувалося і їхніх суперників — тож усім доводилося вирішувати, чи варто викладатися повністю у першому бою, чи зберегти сили на другий.
Ай Туту спеціально попросила свою сім’ю підготувати їй Магічний Артефакт Фінального Удару, щоб сьогодні показати себе з найкращого боку...
Мо Фань прокинувся саме тоді, коли Ай Туту вийшла з квартири. Із кімнати він побачив, як вона спускалася сходами. Рідкісний випадок — на ній не було її звичних підборів.
— Очевидно ж, що вона збирається битися... — Мо Фань почухав підборіддя, задумливо дивлячись їй услід.
Після недовгих вагань Мо Фань вирішив піти слідом. Останнім часом ця жінка поводилася надто дивно...
Мо Фань рушив за Ай Туту, але десь на півдорозі загубив її слід. Університет був таким величезним, що він просто не знав, де її шукати.
Найгірше було те, що за майже два роки у Перлинному Університеті він раптом усвідомив, що геть утратив тут орієнтацію. Він ходив колами досить довго, але так і не міг знайти потрібну дорогу.
Дерева, алеї, аудиторії, лабораторії, тренувальні майданчики... де, чорт забирай, він зараз?
— А, бібліотека. Нарешті щось знайоме, — Мо Фань нарешті впізнав знайому будівлю, коли пройшов повз маленький гайок.
Коли Мо Фань підійшов до входу в бібліотеку, він випадково натрапив на дівчину з чорним, гладеньким волоссям, у якому виблискували дрібні кристали. Вона несла оберемок книжок, притискаючи їх до грудей...
— Мо Фань? — розгублено вигукнула дівчина, побачивши його.
— Дін Юмянь, ти завжди в бібліотеці... — Мо Фань ніяково всміхнувся.
— Ти ж мав сьогодні битися? — спитала Дін Юмянь, моргнувши.
— Та невже? Це вдень чи ввечері? — підняв брови Мо Фань.
Дін Юмянь похитала головою, потім глянула на годинник на стіні й сказала:
— Він уже йде. Ой... він почався десять хвилин тому.
«...»
Мо Фань осікся, прикусивши губу. Він не знаходив слів.
Ай Туту!
Та стерва!