— Вибач... вибач... Я не хотіла... — Ай Туту скидалася пораненим бездомним кошеням. Від колишньої жвавості не лишилося й сліду — вона дивилася на Мо Фаня заплаканими очима й знову й знову шепотіла вибачення.
Просити пробачення в Гу Цзяня? Та ніколи в житті! Вона ніколи й не сприймала його всерйоз. Але Мо Фань — то інше. Він був її другом!
Мо Фань глянув на неї — таку пригнічену, беззахисну — й м’яко провів рукою по голові. Він і не думав її сварити.
Вони знали одне одного вже не перший день. Мо Фань добре знав, яка Ай Туту — тож навіть її безглузда витівка з перевдяганням викликала у нього хіба що зітхання і бажання спокійно дати їй прочухана для науки...
Але вона — дівчина. Навіть якщо вона вже і накоїла дурниць, ганьбити її прилюдно, як це зробив Гу Цзянь, він би не став ніколи.
Навіть якби вона зірвала всі три бої — він би не дозволив собі такої ганьби. Мо Фань був близький з Ай Туту — так, але найголовніше: чоловік ніколи не повинен поводитися з жінкою як покидьок!
— Годі плакати, — зітхнув Мо Фань. — Все нормально.
— Ти... ти не сердишся? — Ай Туту підняла голову. Червоні від сліз очі дивилися на нього з такою надією, що серце стискалося.
— Ну, цього разу ти, звісно, переборщила, — всміхнувся Мо Фань, — але це ж не кінець світу. Та й взагалі, ти ж пам’ятаєш, я вже маю попередню номінацію. Мене б узагалі тут не було, якби ти сама не надумала записати мене на цей відбір.
Ай Туту дивилася на нього мовчки. З такої близької відстані вона раптом помітила, що цей демон був теплий, мов сонце. Усміхаючись, він ніби світився — і це світло зігрівало її розбите серце...
— Але я все одно хочу попросити пробачення! — мовила вона рішуче. — Вибач. Я обов’язково все виправлю!
— Домовились, вибачення приймаю, але... — Мо Фань нахилив голову й уп’явся поглядом у Гу Цзяня, що й досі щось гавкав на товаришів. — Але спочатку я зрівняю рахунок. А потім уже подумаємо, як ти мені віддячиш.
Він відпустив «кошеня» Ай Туту й посадив її відпочити.
Дін Юмянь тихо сиділа поруч. Вона простягнула Ай Туту пляшку з водою й поглянула назад — туди, де Мо Фань неквапливо рушив до Гу Цзяня.
Вона з цікавістю стежила за ним. Як менталістка, вона відчувала: за спокійними чорними очима Мо Фаня тепліло щось набагато темніше. Його спокій був лишень обгорткою.
— Ти Гу Цзянь? — спокійно спитав Мо Фань, зупинившись перед ним.
— Чого треба? Ти тут щодо тієї курви? — Гу Цзянь не був сліпим. Він бачив, як Ай Туту притислася до Мо Фаня — й тепер у його очах блищала зневага.
Він був певен: ця дівка пробилася в топ двадцятку лише тим, чим уміла. Логічно, що якийсь хлюпик тепер за неї заступиться.
— Та нічого особливого. Просто хочу сказати тобі, що якщо ти зараз поповзеш до неї з того місця, де я стою, тричі гепнеш себе по пиці і вибачишся перед нею — я прощу все, що ти їй наговорив! — Мо Фань стояв перед Гу Цзянем, а тоді додав ще голосніше, щоб почув увесь натовп: — А ще — пішов ти на хрін!
Обличчя Гу Цзяня налилося люттю.
— Ти хто такий, а? — прошипів він, уп’явшись пальцем у Мо Фаня. — Забирайся, поки я когось не скалічив!
— Ти сам бій виграти не можеш — і ще винуватиш у всьому дівчину... — Мо Фань примружився. — Різниця між тобою і псом лише в одному: пес бодай народжується нормально. А ти, виродок... Тебе, певно, твоя мамця висрала, коли наїлася якогось лайна!
Навіть Дін Юмянь з Ай Туту перезирнулися з круглими очима.
По-перше — логіка цієї «заяви» не піддавалася жодним законам фізики. По-друге — вони були вражені, наскільки красиво Мо Фань вміє матюкатися.
Всі тут були Магами, студентами одного з найкращих університетів країни — але такої ядерної тиради ніхто не чекав. І чомусь... це звучало приголомшливо приємно.
Усі завмерли. Гидкі слова ще гуділи у вухах. Дехто з дівчат навіть перезирнувся з хлопцями, питаючи шепотом: «А що це означає взагалі?..»
— Ти... ти... — Гу Цзянь забув усі матюки, які тільки знав. Він так і не вигадав, чим відплатити за образу. Від злості клубок підкотився до горла.
Мо Фань виріс серед звичайних людей. Таких, як Гу Цзянь, він міг класти на лопатки одним словом.
— Вирішив здаватися крутим, хоча вмієш лише лаятися? Вийди зі мною на дуель! Я змушу тебе пошкодувати, що ти сьогодні відкрив рота на мене! — вигукнув Гу Цзянь, вказуючи пальцем на Мо Фаня, нарешті оговтавшись.
— То ти знаєш, що вміння ображати людей — не причина для гордості? — з усмішкою мовив Мо Фань. — Але ж саме ти кайфував, коли принижував мою подругу Ай Туту, хіба ні?
Гу Цзянь відчув, як камінь, який він так гордо тягав, гепнув йому ж по нозі. Навколо лунав приглушений сміх. Обличчя Гу Цзяня посіріло.
Та він не збирався визнавати свою провину.
— І що? Я помилився? Ця безтолкова взагалі не варта того, щоб брати участь у Відбіркових. І чого я не маю права лаятись на таке розчарування? — виплюнув він.
— Програв ти, бо ти нікчемний, — холодно кинув Мо Фань. — І шансів у тебе не було.
— Хе-хе, ти думаєш, ти такий крутий? Якщо б не правила, які забороняють дуелі поза офіційними матчами відбору, я б давно відправив тебе в кому. Радій, що вони тебе рятують — бо я б не збирався ламати собі кар’єру через таке сміття, як ти! З цією дурепою у команді виграти просто неможливо! — огризнувся Гу Цзянь.
Мо Фань бачив цього слизняка наскрізь. Та судді й далі спостерігали — і варто було б ударити Гу Цзяня, як ті одразу б втрутилися. Та й Гу Цзянь явно не збирався відходити від суддів.
Мо Фань глухо пирхнув і спокійно сказав:
— Сам сказав — тож посперечаймося?
— Що? — Гу Цзянь насторожився. — Я й далі кажу: ця баба — причина нашої поразки. І що ти пропонуєш?
— Я вийду замість тебе на третій бій. Та сама команда: ці двоє й вона. Якщо виграю — ти поповзеш до неї навкарачки, тричі даси собі ляпаса і вибачишся. — Голос Мо Фаня тремтів від відрази. — Мене верне від такого паскуди, як ти.
Гу Цзянь опинився ніби під прожектором — усі дивилися тільки на нього. Відмовитися — означало б визнати, що його слова нічого не варті.
— Гаразд! — гаркнув він. — Але якщо ти програєш... О, я якраз згадав: перед моїм гуртожитком є галявина, де пси гадять без кінця. Ти й ця дурепа розділите всі ті собачі купи й жертимете їх!
— Гу Цзянь, це вже занадто... — не витримав Лі Цзе.
Гу Цзянь блиснув очима й змусив товариша замовкнути.
А Мо Фань лише знизав плечима — його такі умови не лякали. Кілька місяців тому він би не рипнувся на таке, але тепер... Полум’яна Белль уже досягла Стадії Юності!
— Чудово. — Мо Фань обернувся до суддів: — Панове, ви будете свідками.
Судді — молоді викладачі — робили вигляд, що стурбовані, але насправді раділи. Від такого видовища їм самим було не нудно!
(ПП: сук, ви б хоча б перевіряли склад команд, нудно їм бл...)
— Гаразд, це ваша особиста справа. Якщо ви обоє згодні, ми не проти. Але нараховувати вам високі бали за цей бій не будемо. Оцінюватимемо лише противників за стандартом. Вас це влаштовує? — озвався один із суддів.
— Нам підходить, — кивнув Лі Цзе. — І так цей третій матч був би зірваний без нього.
Лю Сін теж погодився. Чесно кажучи, йому було набагато спокійніше мати поруч цього «дикиго» Мо Фаня, ніж іти в бій знову з Гу Цзянем. Та ще й чомусь цей тип йому здавався знайомим...