Пані Ло, яка саме розмовляла з Лєнь, також побачила Юні Пін, але вона не дізналася її. Поки Юнь Пін довго дивилася на неї, пані Ло, вже погнався з ними, раптом щось згадала. Вона обернулася і, вагаючись запитала:
— Ты... Та сама Юнь Пін?
— Ах, це я, пані. Давно не бачились, — збентежено відповіла Юнь Пін.
Пані Ло виглядала привітно, але вроджена аристократична витонченість створювала між ними різний контраст, коли дві жінки стояли поруч.
- Ми стільки років не бачилися, я тебе майже не дізналася. Тоді ти наполягала на тому, щоб піти від нас, сказала, що поїдеш у село шукати родичів. Знайшла? Як тепер живеш? — Вона запитала пані Ло з дружнім, турботливим виразом обличчя, тримаючись гідно і елегантно.
Здається, що Юнь Пін стала ще зв’язнішою. Вона миттєво повернулася в той час, коли працювала нянею у будинку Ло. У цьому скриті також відчувалися розгубленість і хвилювання. У відповідь на запитання пані Ло, вона не могла стримати очей з Лінь, яка стояла біля господині Ло. Е
де відповіді були заплутані:
- Ми живемо нормально, я... у мене все добре. Родичів... Я не знайшла родичів. Живу одна с... Дочка.
Вона відразу запитала:
— А це ваша донька? Я ще в дитинстві тримала її на руках. Вже такий великий виросла.
Шуй Інь помітила, як Юні Пін ледве стримує хвилювання, тому що жінка тримала її за руку і нігті майже впилися у долоню дівчини. Вона посміхнулася і відняла руку:
- Мамо, ти мені боляче.
Юнь Пін здригнулася, миттєво прийшла в себе і стримався, хоча її погляд все ще не міг відірватись від Ло Няня.
Пані Ло переклала погляд на Юнь Цінкун і, слухаючись етикету, посміхнулася:
- Це твоя донька? Який збіг, що вона вчиться в одній школі з нашою Няньнею.
Ло Нянь була дуже незадоволена і дражнилася, коли так пильно дивилася на неї. Почувши ці слова, вона холодно сказала:
— Це і є та Юнь Цінкун, перша у паралелі.
Тільки тоді на обличчі пані Ло з'явилося легке здивування:
— Ах, это ты? Я чула, як кілька вчителів тебе хвалили.
Ло Нянь зовсім не хотіла слухати, як її мати хвалить Юнь Цінкун. Вона перебила її і запитала, вказуючи на Юнь Пін:
- Мамо, ти знаєш маму Юнь Цінкун?
Пані Ло відповіла:
— Да. Ти, мабуть, не пам'ятаєш Юнь Пін раніше працювала у нас нянею. Це було ще в дев'яностих. Ви з твоєю однокласницею Юнь Цінкун народилися в один день. Подивися, яка вона розумна, а ти тільки і робиш, що щодня створюєш проблеми.
Ло Нянь здивувалася, а потім раптом розлилася в усмішку. Вона вже не слухала, як її мати відчитує і нарікає. Дивним тоном вона повторила:
— Юнь Цінкун, твоя мати раніше працювала у нас нянею.
Вона задерла голову, наче півня-переможець, і з полегшенням зітхнув. Її думки були написані на обличчі. Решта людей зрозуміли, і на мить запанувала незручність. Вони перекинулися ще пару слів і розійшлися.
Перш ніж Шуй Інь пішла, вона побачила Ло Нянь, погорнувши голову, гордо посміхнулася і однією губою сказала: « Ну чекай». Мабуть, вона збиралася, як і в оригінальному сюжеті, широко поширювати цю новину, а потім зібрати компанію, щоб посміятися над нею.
Як і планувала Шуй Інь, наступного дня, коли вона прийшла до школи, вона почула багато пересудів. Коли вона увійшла в клас першого класу, бурхливі дискусії швидко стихли, запанувала повна тиша.
Вона пройшла на своє місце, і ніхто з нею не привітався. Тільки коли вона, як завжди, дістала книжку, в класі знову почули різні голоси.
Сусідка кілька разів відчиняла рот, але так і не наважувалася заговорити. Шуй Інь чула, як в кінці класу хтось тихо сперечався. Один казав:
— Спроси... Ну і що, що нянька ... Чого боятися...
А інший квапливо відповідав:
- Тихо, це не... Таке вже велика справа... Все одно...
З цих уривків вона вже зрозуміла, що сталося. У цей момент пролунав гучний звук відісланого стільця. Це була Цзян Мен. Вона встала, підійшла до Шуй Інь і нахмурившись прямо та рішуче сказала:
— Ця Лонь з дев'ятого класу і її компанія всюди розповідають про твою матір. Вони говорять одні мерзоти. У неї не все вдома. Не звертай уваги на те, що вони говорять.
Як тільки Цзян Мен вимовила ці слова, решта учнів і учні в класі були дуже сміливими. Спочатку боязкий сусід по парті сказала:
- Так, який зараз час? Вона все говорить "ня" да « служниця». Це просто обурливо. Вона дійсно уявила себе якоюсь важливою молодою пані. Вона вже колись ображала наших однокласників. Мабуть, ти затаїла злобу через те, що перемогла її.
- Саме так! Вона просто завидує, що наш старост у всьому вищий! - Підхопили дівчину з задніх парт.
— Я ж казав, що не можна дозволяти їм бути такими нахабними. Якщо вони знову почнуть ображати, треба просто дати здачі. Думають, в нашому класі нікого немає? — Кілька хлопців сказали мені, що це правда.
Їх відразу ж почали заохочувати:
— Нет. Вони вже отримали суворі докори за бійки. Якщо ви подеретеся, вони втягнуть вас за собою. Це ж стратегія « вбити ворога ціною власних втрат»!
— А що ви пропонуєте? Слухайте, як вони там гавкають?
— Ну давайте спочатку обговоримо і придумаємо надійний план. Просто бійкою ми не змусимо їх замовкнути. А якщо вони стануть ще наглішими, більше всіх дістанеться нашої старості.
У класі знову стало шумно. Група нещирих дітей обговорювала проблему, майже забувши про її головну вину — Шуй Інь. Усі були настільки роздратовані, що спочатку перерубалися між собою і незабаром полетіли підручники.
Шуй Інь, яка сиділа на своєму місці, подивилася на годинник у передній частині класу, взяла книжку і прочистила горло.
— Все, час майже вийшов. Час починати ранкове читання.
— Староста! Як можна читати, коли таке сталося? Треба терміново придумати, як змусити Ло Нянь замовкнути!
Шуй Інь постукала по столі і з легкою посмішкою у голосі сказала:
- У мене є спосіб змусити її замовкнути. А зараз давайте читати. На наступному уроці буде контрольна.
Учень в окулярах з задній парти чомусь із тремтінням у голосі тихо сказав:
— Старість - це справжня машина для навчання без жодних емоцій.
Це було не зовсім так. Просто такі дитячі ігри тільки діти і сприймають серйозно, і лише дитина й переживають через них.
https://literna.net/uk/books/115-aktrisa-potraplyaye-v-melodramu-strazhdannya-zaversheno