Юнь Пін спеціально змінила свою думку про колегу. У понеділок зранку вона одягнула свій найпочесніший одяг і приготувалася йти до школи Юнь Цінкун.
З того часу як дочка пішла до початкової школи, Юнь Пін кожного разу приходила на батьківський збір, вона відчувала особливе задоволення. Тому що в школі її дочка часто була першою, а вона завжди отримувала похвалу від вчителів і заздрісні погляди інших батьків. Вона була вражена цими поглядами і відчула задоволення.
Але останнім часом Юнь Пін відчувала занепокоєння. Їй здавалося, що донька стала не такою близькою до неї, як колись. Вони жили разом, покладаючись одне на одного вже понад десять років. Юнь Пін пам’ятала, як у дитинстві Цинкун сиділа ввечері біля дверей з ліхтарем і чекала на її повернення з роботи. Пізніше, коли дочка підросла, вона приносила їй їжу. А коли йшов сильний дощ, а Юнь Пін все не поверталася, Цінкун побігла до неї з парасолькою. Вона була турботливою і слухняною дівчинкою.
Але останнім часом усі ці вияви турботи та уваги зникли. Хоча Цінкун все ще усміхалася їй, вони стали схожими на тимчасових сусідок по кімнаті. Навіть якщо вони жили разом, їм було не про що говорити.
« Можливо, це тому, що донька стала дуже зайнятою в старших класах» — заспокоювала себе Юнь Пін. Діти виростають, і в цьому віці вони мають багато клопотів, тому не можуть мати з батьками стільки часу, як колись. До того ж, щоб допомогти своїй сім’ї, донька почала давати приватні уроки. Напевно, вона просто втомилася.
У неї було багато думок у голові, але вона нічого не сказала. Вона спеціально сходила на ринок і купила на сніданок смажені тістечка, парові пельмені та соєве молоко. Все це вона поставила на стіл і покликала дочку:
— Цінкун, йди швидше їж і ми підемо в школу. Сьогодні не можна спізнюватися.
Вона не доторкнулася до цього прийому. Вона налила собі з каструлі рідкої рисової каші і сіла навпроти дочки. Вона завжди так робила: все, що вважала добрим, віддавала Юнь Цінкун, а сама казала:
— Мама це не їсть. Ешь ты, Цинкун. Добре співаєш і будеш добре вчитися. А мамі не потрібно вчитися.
Юнь Цінкун завжди торкався цих слів. Щоб виправдати сподівання мами, вона з усіх сил гризла граніт науки і до глибокої ночі намагалася втримати перше місце, яке змушувало маму посміхатися.
Шуй Інь часто бачила таких батьків. Часто вони самі в житті нічого не досягнули, звичайні і зовсім неприємні люди, але хочуть, щоб їхні діти стали « швидкими людьми », які піднімуть їх соціальний статус та принесуть їм пошану й почуття досягнення, яких вони сам позбавлені. Такі батьки діляться на два типи: одні постійно лають і б’ють дітей, критикують їх за те, що вони не випускають проку й штовхають вперед суворими покараннями та словами; інші ж вважають себе жертвами усього їхнього життя — це нестерпні страждання і приниження для своїх дітей.
Юнь Пін належала до другого типу. Хоча вона не говорила Юнь Цінкун прямо: « Я стільки роблю для тебе, що ти повинна будеш все життя дякувати мені." Вона виражала це більш тонкими і проникливими вчинками.
Якщо до такої людини, як Юнь Цинкун, відреагувати по-доброму, вона готова заплатити в стократно. Якщо вона хоч у чомусь не виправдовує чужих очікувань, вона не може знайти спокою. І цей її характер у великій мірі був сформований Юнь Пін з дитинства.
Але Шуй Інь дуже відрізнявся від Юні Цінкун. Її м’якість здебільшого була лише зовнішньою оболонкою. Усередині приховалася владна природа, яка не терпіла заперечень і хотіла тримати все під контролем. В цей момент, дивлячись на Юнь Пін, яка сиділа навпроти і бідна пила рідку кашу, вона просто взяла половину купленого сніданку і поставила перед нею.
— Мама, теж ешь.
Юнь Пін відразу втішилася: донька все-таки шкодує свою матір. Вона спробувала відсунути недорогий сніданок назад.
— Ты ешь.
Шуй Інь байдуже сказала:
— Ешь.
Відчувши в її тоні деяку холодність, Юнь Пін не наважилася більше сперечатися і сама з'їла половину сніданку. Потім мати з дочкою сіли на велосипеди і поїхали до першої школи.
Коли Юнь Пін увійшла в клас і села, вона помітила, що донька стала набагато популярнішою, ніж раніше. Лише за кілька хвилин, поки вони були в класі, вона вже бачила кількох однокласників, які привітали її з дочкою. І не лише дівчатка, але й кілька хлопчиків.
Раніше донька не спілкувалася з хлопцями. Чому ж тепер так багато хлопців з нею вітаються? Чи в неї почалася рання любов? Юнь Пін знову занепокоїлась і украдкою озирнулася всіх хлопчиків в класі.
Батьківський збір пройшов як завжди. Юнь Пін побачила, як у клас увійшов новий шкільний керівник дочки. Це був молодий чоловік з дуже гарним обличчям. Він говорив так, що викликав симпатію. Здавалося, що він особливо любив її дочку. Він довго хвалив Юнь Пін за те, чого дуже підлещив.
Збір закінчився, і Юнь Цінкун була в центрі уваги. Юнь Пін поділяла її славу. Багато батьків запитували її, як вона виховує дитину. Пишність Юнь Пін вийшла з класу і побачила доньку, яка стояла в коридорі. Однокласники теж товпилися навколо неї. Юнь Пін не чула, що сказала донька, але інші з радістю закричали і засмагли, називаючи її « старостом ».
Раніше донька була трохи сором’язливою, але вона не могла вільно спілкуватися з іншими. Юнь Пін дуже зраділа, але знову занепокоїлася.
Вона підійшла, витягла дочку з натовпу і пішла з нею до виходу. Після хвилинного коливання вона тихо запитала:
- Цинкун, ти останнім часом виглядаєш стурбованою. Може у тебе з'явився хлопчик, який тобі подобається?
Шуй Інь відповіла:
— Нет, мам, не придумай.
В інших класах батьківські збори також майже закінчились. Довкола стояв шум. І раптом, ніби за якимось наїтям, Юнь Пін подивилася вперед, на двох людей, які йдуть назустріч. Це були Ло Нянь і її мати, пані Л.
Коли Юнь Пін побачила пані Ло, вона різко зупинилася. Минуло більше десяти років відтоді, як вони бачились востаннє. Але Юнь Пін пам’ятала пані Ло до найменших подробиць. Коли вона побачила її, то здригнулася всім тілом.
https://literna.net/uk/books/115-aktrisa-potraplyaye-v-melodramu-strazhdannya-zaversheno