Хоч би скільки він повертався додому, я мовчки чекала його на сільській площі з ліхтарем.
Всі говорили, що « Мем'я Лі» з Лотосового села хороша дружина, навіть сам Лі Юаньчжао так думав.
Але завдяки цьому у нас був великий попит на рисовий бізнес.
Він виглядав привабливо, і багато дівчат приїжджали здалека, щоб побачити його.
Вони проводили пів дня, щоб хоча б мигцем побачити обяжання « Джуніора Лі" і їхні рум'яні щоки відразу ж змінювались жалем, як тільки вони бачили мене.
Але вони не знали, що ці невеликі суми грошей для мене нічого не значать.
Я вважала, що на пальцях чимраз більше хвилювалася.
Цей день нарешті прийшов.
Але минуло кілька днів.
Я чекала на повернення принца до палацу, але нічого не робила.
- Про що ти думаєш? — Лі Юаньчжао відклав палички і пильно подивився на мене.
Я тихенько кашлянула, відчуваючи незрозуміле занепокоєння.
— Думаю о тебе.
Я зустрілася з ним поглядом, не здригнувшись і надула губи.
Лі Юаньчжао злегка підвів брову.
— Я просто перед тобою, про що ти думаєш?
— У магазин приходить дедалі більше дівчат за їжею. А якщо одного разу я тобі подобаюсь, ти думаєш, що я нецивілізована і неписьменна, і кинеш мене? Що ти тоді зробиш?
Я вдалася ображеною.
— Їж як слід, перестань базікати ні про що.
Він м'яко докорив мені.
Я подумки посміхнулася.
Це зовсім не "говоріння".
Хіба це не те ж саме, що Ваше Високість особисто сказало кілька днів тому?
— Ты лжешь. Ми одружені так довго, і ти назвав мене "жінкою" лише кілька разів, я можу порахувати їх по пальцях...
— Якби я назвала тебе «женою», ти б нормально їла? — Серйозно подивився на мене Лі Юаньчжао.
Він встав, додав шматочок їжі в мою тарілку, опустив свої гарні очі і природно сказав:
— Жена.
Він явно мене не любив, але все одно щодня підивав мені.
Йому було дуже важко.
— Да, — Я солодко відповіла.
На щастя, цьому взаємному представленню нарешті прийшов кінець.
Після вечері Лі Юаньчжао сів на край ліжка і раптом простягнув руку.
Він простягнув руку. Усередині була проста заколка для волосся.
Здавалося, що на заколці були ледь помітні візерунки. З цікавості я взяла її.
Лі Юаньчжао відкрив очі і сказав:
- Це для тебе.
Я виглядала розгубленою. Він відвернувся, так що я не бачила його вирази обличчя.
— Сьогодні на вулиці відкрили новий ювелірний магазин. Я бачив, як багато дівчат купували це і подумав, що тобі теж сподобається.
Мене охопило неймовірна відразу.
Але зовні я придалася, що мені подобається, і здивовано сказала:
- Звідки ти знаєш, що мені подобається цей стиль?
Я обняла його за шию, сильно посміхнулася і нахилилася, щоб швидко поцілувати.
— Чжаолан, ты так любый к мне!
Погляд Лі Юаньчжао злегка сягнув. Він схопив мене за зап'ястя, нахилився і прикрив мої губи своїми.
"Мужчі так легко обманути", — Сонно подумала я.
Рано - вранці за вікном пролунав шум.
Хтось кричав:
— Прокидайтеся! Щось сталося!
— Вся село повна солдат!
Я підскочила з ліжка, вчепившись у ковдру, але Лі Юаньчжао ніде не було поруч.
Сонливість миттєво зникла.
Як тільки я вийшла на подвір'я, я побачила Лі Юаньчжао, який стояв там у темно-синій мантії зі складеними за спиною руками.
Перед моїм маленьким подвір’ям селяни стояли на колінах.
Декілька чоловіків у офіційних вежах підійшли до Лі Юаньчжао і з глухим стуком почали навколішки.
— Ваше Високість, ми запізнилися.
- Нарешті! Чому ви так довго?
Мої очі почервоніли від хвилювання, але я вдалася переляканою і запитала:
— Чжаолан, хто вони?
Чоловік з пурпурного одягу, який стояв на колінах, зацікавив мене:
- Хто це? Ти образила Його Високість наслідного принца! Негайно встань на коліна!
— Ваше Високість...
Я не могла стриматися, коли впала на коліна.
Мої губи тремтіли, і сльози текли по моєму обличчю.
Чи Юаньчжау стояв там, просто спостерігаючи за мною.
Він стояв прямо, але мовчав.
Через довгий час нарешті з його горла вирвалися слова, яких я так чекала:
- Чжу Інг, ти зробила неоціненну послугу заради імператора. Нагромаджу тебе тисячею таелей золота.
З цими словами Лі Юаньчжао пройшов повз мене. За допомогою короткої паузки я витерла сльози і крикнула у розпачі:
- Дякую за вашу доброту, Ваше Високість!
Я встала і поставила біля себе важку тарілку з жовтим вином.
Потім я витягла з рукава просту заколку, яку він дав мені вчора, і побігла до маленької ручки на подвір'ї.
— Чжу Чаойнь! — Я був позаду Юаньчжао, і мене гукали по імені.
Він побіг за мною.
Я здригнулася і в цей же момент підняла руку й кинула заколку у струмок.
Заколка лише злегка забризкала водою з струмку, перш ніж утонути.
— Ваше Високість, — Я м'яко усміхнулась. — З цього дня ми двоє людей, зовсім не пов'язані один з одним.
Кроки Лі Юаньчжао замерли від моїх слів.
Настала зловісна тиша.
Можливо, після того як Лі Юаньчжао розлютився і всі стали навколішки й обережно схилили голови через страх дивитися.
Але якби вони підняли очі, то побачили б зовсім розшарпаний вид наслідного принца.
Очі Лі Юаньчжао були налиті кров'ю, він пильно дивився на місце, де зникла заколка, відчайдушно намагаючись сховати тремтячі руки під рукавами.
Я витерла сльози, подумавши про себе:
"Наслідний принц - справжній дракон серед людей, його гра обдурила навіть мене".
Шкода тільки, що він не знає що я одного разу стала свідком жорстокого зради Ван Цзіньхуа.
Я не дозволю йому навіть найменшої можливості використати і викинути мене.
Крім того, я особисто підслухала його розмову про мене.
Я краще повірю в дорогоцінне золото, ніж у скороминущу любов чоловіка.
До того ж, ця заколка здавалася мені потворною, і я від самого початку хотіла її викинути, але терпіла до сьогоднішнього дня.
Після довгої паузи в очах чоловіка з’явився лисий блиск.
Чи то це була саморивання, чи те щось ще, він тихенько посміхнувся:
— Ладно.
Цього разу Лі Юаньчжао не обернувся.
Спостерігаючи, як велика група людей зникає все далі і дальше від села, я кинулась до купки золотих злитків, піднесла один, сильно прикусила до рота.
Було дуже боляче.
Але це було так приємно.
https://literna.net/uk/books/106-palats-pozolochenikh-klitin