Лінь Вейся була дуже збентежена, бо не розуміла чому Бань Шен так добре знає господарів. Побачивши її здивування, завжди мовчазний господар заговорив:
— Кілька років тому моя дружина захворіла тяжко. Ми не мали грошей, дітей у нас теж немає. Тоді цей молодий чоловік якось розшукав нас і дав нам гроші на лікування дружини. Коли вона видужала, я хотів повернути борг — записки не було, але знову зв'язався з ним, думав, що зможу хоч чорноробочевим, а віддам гроші. А він сказав, що нічого не потрібно, у нього тільки одне прохання. Він сказав: якщо ми не проти, щоб ми знову відкрили заклад. Навіть якщо справи йдуть погано, це не буде проблемою.
В очах господині блищали сльози, вона промокла їх і пригадувала:
— Я запитала його, навіщо він це робить. А він відповів...
Тоді він сидів у чорній вітрові, на зап'ясті виднілася наполовину зажвавлена кривава рана, обличчя було блідим. Вони не зрозуміли, чому він це зробив.
Бань Шен потертий очі, опустивши темні брови, в них танулася безодня, — вислизнувся і сказав: « Минулого разу ми не змогли тут поїсти. Це було побачення".
Господиня зітхнула, продовжуючи згадувати:
Він так і казав, але за всі роки кожного разу, коли був у мене на канікулах, я не їв, нічого не говорив, просто сидів перед закриттям столика. Я запитувала, чи хоче пельменів, а він відповів: « Наступного разу».
« Наступного разу я приведу її з собою, — посміхався Банель Шен, в очах його світилася надія і він йшов геть.
Він завжди так говорив, але жодного разу нікого не приводив.
Тому що саме тоді Лінь Вейся вперше пригостила його, і саме там почалися їхні близькі стосунки.
І саме там вони розлучилися, не з’ївши пельмені, і після цього дня залишилися рана.
Лінь Вейся не могла вимолити ні слова, її в серці ніби здіймалася величезна хвиля, яка заливала кожну клітку її душі.
Вона зрозуміла, що Бань Шен не шкодував за всім своїм життям.
А потім перетворював жаль у реальність, втілюючи його.
Він любив її дуже довго, в ті часи, коли вона навіть не здогадувалася.
Побачивши, що Лінь Вейся ось-ось почне плакати, Бань Шен торкнувся її обличчя і з напускною недбалістю сказав:
— Ось, тітка Чженн, ви перебільшуєте. Ніяких там глибоких понять, мені просто сподобалися ваші пельмені, я просто любитель поїсти. Ми підемо, я її вводжу, заскочимо до вас якось.
Вийшовши з пельмінної, Лінь Вейся не пройшла і двох кроків, як, примхлива, сказала, що у неї кружляє голова і що він повинен нести її на спині. Бань Шену нічого не залишалося, як змиритися і взивати її на спину.
Літній вітерець був ніжний, ніч п'яниця, під кронами фікусів чувся стрекот цикад. Лін Вейся міцно обхопила його за шию, уткнулась обличчям в його широке плече і тихо сказала:
- Який же ти хороший.
Бань Шен не виносив її сумного настрою і негайно відвів її, касик здригнувся, брови піднялася:
Ти любиш мене?
— Люблю, — Лінь Вейся підняла голову і швидко смокнула його в щоку.
Хмель і близькість Бань Шена, від якого пахло свіжістю та холодом, заспокоювали її. Віки її засмутили, і вона, не в силах боротися зі сном, заснула у нього за спиною.
Бань Шен приніс її додому, вклав на диван, підклавши м'яку подушку під голову.
З часом хміль вдарив у голову сильніше, Лінь Вейся, вже дуже п'яною, жалібно бурмотіла, що їй погано. Бань Шен зітхнув, підвівся і, звертаючись з нею як до пані, розстегнув дві гудзики біля її воріт, зняв туфлі та шкарпетки.
Він пішов на кухню, витягнув з холодильника мед, взяв яблуко і почав варити для неї чай від похмілля.
Коли він виключив вогонь і вийшов, його погляд машини швидко ковзав туди, де на дивані повинна була лежати Лінь Вейся.
Діван був порожній.
Аж ось перед вами пролунав звук: « Щоляк» — порожній пивний банк був стиснений навпіл. Він підняв очі.
Лін Вейся сиділа на підлозі, притулившись до холодильника, поруч варила порожній банк з-під пива.
Довге волосся розсипалося по спині. Від спеки вона розстелила ще дві ґудзики на сорочці, відкривши край білого бюстгальтера - міликав звабливий вигин грудей.
Очі її блищать від вологи, вона без умолку твердила, що хоче пити, чого бажає морозива.
Якщо вона була п’яна наполовину, то тепер цілком і безповоротно.
Одного цього видовища було достатньо, щоб Бань Шен збудився.
Він підійшов, його висока, що дає тінь накрила її. Лін Вейся заколола і, побачивши, що він присів на котточки, відразу схопила його за руку з обвинуваченням:
— Ты... Ти куди сховав моє морозиво?
Блідкові щітки дівчини порозовіли, довгі чорні вії опустилися, тонкі, як крила метелика - така беззахисна, що так і хотілося її зачепити.
У очах Бань Шена захвилювалися почуття, погляд, яким він кинув її, змінився. Низький голос пролунав з привабливою ноткою:
— Сяйся, давай зіграємо в гру. Роби, що я скажу. Якщо будеш слухняною, отримаєш морозиво.
Тускві очі Лінь Вейся миттєво загорілися, вона підняла голову:
— Договорились.
Погляд Бань Шена зупинився на водних алих губах, голос його мимовільно охрип:
- Поцілуй мене.
Лін Вейся була занадто п'яна, щоб налагодити стосунки. Вона вагалася, світло падав на його холодне і різке обличчя. Він нічого не робив, просто чекав її, як терпеливий мисливець.
Вона довго не вирішувалася.
Бань Шен встав, відкрив холодильник — холодне повітря вдарив у обличчя, але не погажав жару в тілі.
Він знайшов коробочку лимонного морозива на верхній полиці, знову присів на кісточки, спершись ліктями об коліна, і з задоволенням спостерігав за нею.
Очі Лінь Вейся засвердлили, Бань Шен розкрив упаковку, зачерпнув ложкою і підніс до її губ.
Ліній Вейся інстинктивно відкрила рот, але коли захотіла ще, Бен Шен ліниво забрав ложку. Її м'які губи ковзали по вказівному пальці - ледь помітно, ніби током вдарив.
Він дав їй лише спробувати солодкість.
Щоб отримати ще нагороду, треба було подивитися, як вона постарається.
Лін Вейся, як кошеняк, поступила вперед, прильнула вологими губами до його прохолодних уст і злегка доторкнулась мовою його губи. Її точно прокололо струмом, вона вся стиснулась, потім відірвалася і боязко запитала:
— Тепер можна?
На її губах залишилося трохи вершок.
Між ними витікав її аромат і солодкість морозива, який вона тільки що спробувала. Бань Шен насилу сковтнув, низ живота напружився, він присоромився і з невтомним виглядом сказав:
— Мало.
Лінь Вейся на мить замислилась, потім знову притягнула до його грудей. Він був занадто високий і не нахилявся до неї, тому вона запрокинула голову і доторкнулася губами гострого каска на його блідої шиї.
Вона лизнула його мовою.
На камінці залишився білий слід.
Атмосфера двосенсного тону накотилася до краю.
Бань Шен замер на мить, його тіло напружилося, він схопив її за руку, погляд його потемнів, і на Лін Вейся впав шквально бажання. Він притягнув її до себе і накрив її губи своїми.
Лінь Вейся запрокинула голову, покірно приймаючи його глибокий поцілунок, але в самий розпал його пристрасті вона вихопила у нього з рук коробку з морозивом і різко відштовхнула його.
З морозивом в руках вона побігла на балкон, замкнула за собою роздувну скляні двері, сіла на підлогу і взялася з задоволенням їсти своє морозиво, навіть з викликом глянула на нього.
Вона була п'яна, це правда, але морозиво їй хотілося по-справжньому.
Бань Шен сердито розсміявся, але дозволив їй це. Лін Вейся запалила вогонь, а сама втекла.
Йому довелося піти в душ і окати себе холодною водою, щоб отруїти запал.
Коли він вийшов, витираючи мокре чорне волосся, погляд його впав на Лін Вейся, яка заснула, притулившись до скляних дверей балкона.
Він підійшов, натиснув на відбиток пальця на стіні, і роздвився двері відчинилися. Він опустився поруч з нею.
Місячне світло струмило на її тихе, просте обличчя. Вона спала міцно, очевидно втомлена від возів. У руці вона стискала коробку з нежирним морозивом, наполовину розтанувшим.
Бань Шен забрав у неї морозиво, підняв Лінь Вейся на руки. Вона зручно повернулася у нього на грудях, занурившись в сон, і сонно зівнула:
— Завтра на сніданок хочу смажені палички з « Ченцзі»... і соєве молоко.
Бань Шен глянув на дівчину, що лежала в нього на руках, і ніжно відповів:
— Добре, куплю тобі.
https://literna.net/uk/books/105-chi-chuyesh-ti-mene-zaversheno