Час пролетів непомітно. На другому році вони отримали запрошення на весілля Фан Цзябей. Якраз було літо, вони повернулися в Нанцзень, щоб бути разом на весіллі.
Після того як Фан Цзябей вступила до педагогічного університету на південному заході, вона кожного року підтримувала зв'язок з усіма. На канікулах вона завжди їздила додому поїздом з земляками того ж університету, і вони дбали один про одного в дорозі.
Завдяки цьому випадку вона зблизилася з одним старшим товаришем, вони полюбили одне одного на першому курсі і успішно дійшли до випуску.
Зрештою вони повернулися до Нанцзя на роботу. За останні два роки після одруження вони зустрілися з батьками і призначили дату весілля.
У день весілля Лю Сіцзя через зайнятість не змогла приїхати, але прислала з кимось щедрий подарунок і листівку, в якій поздоровила Фан Цзабей, передала привіт кожному другу та написала, що чекає їх запланованої десятирічної зустрічі.
Через землетрус у південно-західному регіоні загін Нін Чао був відправлений на допомогу для ліквідації наслідків, тому він не зміг бути особисто, але через друга передав подарунок.
Весілля проходило в лісі біля гори Цінлянь. Лінь Вейся і Бань Шен сиділи за столиком для друзів. На сцені Фан Цзябей в білому платті, яка виросла і дорослішала, стала більш впевненою та гарною — вже не ту сутулуб у тіні дівчини з комплексів.
Коли вона сказала своєму нареченому: « Дякую, що даєш мені щастя» - очі Лін Вейся забили від сліз. Бань Шен, що сидів поруч, з нахальним усміхом нахилився до неї:
- Хочеш одружитися?
Лін Вейся шмигнула носом, глянула на нього і відповіла:
- Мечтай.
Бань Шен підняв очі на спокійний блідий профіль Лінь Вейся, недбало посміхнувся і відповів:
— А я и мрію.
Лін Вейся була занурена в досвід від чудового весілля Фан Цзябей, як раптом телефон у неї на колінах видав звук - прийшло повідомлення від Мен Цзи: [Я зустріла Нін Чао]
***
Зовсім в іншому місці, на південному заході, у прикордонному містечку Байін.
За ці три роки Мен Цзи як режисер-документаліст безперервно виготовляла роботи, користувалася популярністю у своїй сфері і отримувала безліч речень. Але одного дня вона зрозуміла, що більше не може знімати і рішуче закрила свою студію. Одна з них поїхала в гори, щоб переосмислити себе та знайти натхнення.
Тільки землетрус стався несподівано. У той момент вона ще вела урок в класі, як раптом підлогу під ногами почав трястися, штукатурка висипалася зі стін, і здавалося, що все будівля ось-ось рухне.
Коли пролунав сирен, Мен Цзи не роздумувала виводити дітей на вулицю. Вона провела евакуацію, вибігши з ними на шкільне поле. Незважаючи на її паніку, вона з усіх сил тримала спокій і рахувала дітей.
Коли вона зрозуміла, що не вистачає двох, Мен Цзи кинулася назад в шахраюче бетонний будинок, схопила двох плачевних дітей і вибігла назовні.
Але їй не пощастило: будинок, який хитався кілька хвилин, розвалився, як кістяшки доміно, і кам’яні уламки посипалися прямо на Мен Цзи. Вона не встигла ухилитися, і в той момент, коли вибігала з будинку, її поранили - вона впала.
Раптом з’явилася хвиля дощу. Вчителі з інших класів та охоронці або перерахували дітей, або заспокоювали їх, а навколо стояв плач і крики — повний хаос.
Прибули пожежники і поліція, почалася організована рятувальна операція. Мен Цзи посадили на камінь, спина боліла так, що вона не могла розігнутися, вона заткнулась обличчям в коліна і від болю вирубалася.
Вона стиснула зуби і раптом почула чийсь голос:
Командире Нін, тут ще є люди!
Серце в'яне. Вона підняла голову і побачила Нін Чао. Чоловік у військовій зеленій формі, високий і стрункий, з різкими, наче вирізними рисами обличчя, коротко стрижений із чорними блискучими очима.
Нін Чао теж помітив її. У його очах промайнуло щось, він завмер на мить, помітив рану на її спині, потім перейняв суворий погляд і пішов далі рятувати людей.
Весь цей час Мен Цзи не зводила очей з Нін Чао. Він широкий кроками ніс по двоє поранених в медичному наметі, повертався, знову розбирав завали, біг туди-сюди, піт з його лоба стікав по підборіддя, а погляд залишався твердим і непохитним.
Тільки до вечора, коли основні рятівні роботи були завершені, Нін Чао підійшов до неї. Його темні очі окинули її поглядом, він присів на котточки і сказав:
— Я понесу тебе.
Мен Цзи не рушила з місця. Вона сиділа, вся мокра і брудна волосся прилипнули до обличчя, і дивилася на нього:
- Тепер ти хороший поліцейський?
***
Після весільної церемонії всі повернулися в готель на бенкет. На банці Бань Шен майже не пив, лише робив символічні ковтки, коли хтось чокався. Лінь Вейся, спробувавши смачне рисове вино, використала мить і випивала багато.
Коли Бенй Шен помітив, що Лінь Вейся була навіселем - щіки її палили, вона посміхалася. Він нахмурився, але побачивши, як вона щаслива, зітхнув - докорити її так і не зважився.
Коли банкет закінчився, Бань Шен забрав її додому. Лінь Вейся притиснулася до його широкої грудей і була лише наполовину в свідомості.
Він сьогодні не був на машині. Стоячи на широкій вулиці, він зловив таксі і назвав адресу.
У машині Лінь Вейся поводилась тихо, майже не шуміла, притулилася до його плеча і тихенько сказала, що їй жарко. Блідна рука з розкритіми венами потягнулася до кнопи, опустила скло, і в салон увірвався вологий вечірний вітер.
За вікном мили неонові вогні та магазини, таксі звернуло ліворуч на вулицю і біля входу стояв синій знак з написом "Міньледун".
Раптом серце забилося швидше. Запечатані спогади розкрилися, Лінь Вейся повільно підняла голову з його плечей і подивилася у вікно праворуч. Ця вулиця майже не змінилася. Кілька років тому казали, що тут збудують гілку метро, але дорогу ремонтували й досі.
З'явилися нові магазини, але старі теж залишилися.
Янтарні очі зісковзнули по вулиці і зупинилися на знайомій пельміні, яка знову відкрилася!
— Зупиніться, — покликала Лінь Вейся.
Таксист натиснув на гальма, машина зупинилася. Лінь Вейся відчинила дверцята і, обернувшись, сказала сидячим поруч Бань Шену:
— Та пельмінна знову відкрилася! Почекай, я візьму з собою порцію.
Не встигши домовитись, вона вискочила з машини і перебігла у пельмну.
Синя роль вистави була піднята до верхівки перед входом горіла вивіска, біля дверей стояла піч і з котла піднімався пара. Усередині турбувала все та ж пара господарів, сиділо кілька столиків гостей. Світло люмінесцентних ламп падає на стару атмосферу, від якої віяло затишно.
Лінь Вейся увійшла, хмель вдарив в голову. Вона підсумувала червоний пластмасовий високий стілець, села і посміхнулася господареві:
- Зробіть, будь ласка, порцію пельменів з говядною на винос.
- Зробимо це.
Порція круглих пельменів опустилася в кип'яток, пар піднявся вгору. Лін Вейся взяла телефон, навела камеру на QR-код на стіні і запитала:
- Скільки з мене?
Господар, чоловік років сорока п'яти, мовчав пельмені. Його дружина звичною жестом витерла руки про фартук і вже хотіла відповісти, але раптом глянула на когось позаду її та посміхнулася, в кутках очей зібралися зморшки:
- Прийшов.
Палець завмер над екраном. Ліній Вейся обернулась і побачила, як Бань Шен засунув руки в кишені, неквапливо йде до неї.
Він зупинився біля входу, високий, стрункий, світло лампи витягував його тінь. Бань Шен несхвально розмовляв з господарем, у голосі відчувалося давня звичка.
А господиня навіть винесла тарілку з цукерками і привітно запитала, що вона хоче.
Бань Шен з легкою усмішкою похитав головою, показуючи, що не потрібно, але, не в змозі відмовитися, взяв дві цукерки, сховав руку за спину і, повільно махаючи тим самим, хто сидів позаду Лінь Вейся - та непомітно передав їх їй.
Господиня помітила його рух і раптом зрозуміла все:
- Нарешті привів дівчину!
Бань Шен обернувся і подивився на Лінь Вейся, посміхнувшись:
— Да.
https://literna.net/uk/books/105-chi-chuyesh-ti-mene-zaversheno