Подумавши пару секунд, вона взяла ключ, накинула пальто, що висіло на спинці стільця, і поспішно вийшла.
А адреса, яку дав їй Цю Мінхуа, була на вулиці Ліцзяндун - в найбільш заселеному районі Цінзея, звідки відкривалася панорама всього міста і хмарочосів.
Вона глянула на адресу: « Фаньюе ».
По дорозі до Бань Шена вона казала собі: « Я проводжу його лише в лікарні ».
Вона доїхала на таксі до « Фаньюе» - висотні будівлі в центрі міста, але навколо було підозріло тихо, з дверей то й справа виходили люди, очевидно не бідні.
Лін Вейся зареєструвалася на вході, і охорона пропустила її. Вона піднялася на ліфті на 36-й поверх, зупинилась біля дверей 3605, глибоко зітхала і приклала ключ до замка.
Роздався клацання — двері відчинилися.
Вона увійшла. Довкола була повна темрява, штори були загорнуті, світло не проникав, простір давило.
Щось тут було гнітючіше, наче в клітці. Вона крокнула вперед і хотіла дістати телефон, щоб включити ліхтарик, як раптом ...
Її шиї топились, і гаряче тіло притиснулося до неї зі спини - її повністю накрила висока тінь. Чоловік ззаду міцно обхопив її.
Ця тварина потрапила в пастку.
Лінь Вейся зі страху закололася, але вона відразу дізналася знайомий холодний запах чорного дерева та тютюну. Бань Шен заговорив хрипким голосом:
— Сяйся, это я.
Миттєво до неї дійшло: ніякого шлункового кровотечі, ніяких « службових» - все було брехнею.
Усі образи, гнів і лють, які в ній знесли ці дні, похлинули. Лінь Вейся з усіх сил намагалася розчавити його руки, які обхопили її талію і вибігала:
- Пусти мене!
Вона намагалася вирватися, він не відпускав - тримав її ззаду, стискаючи. Як вона не виходила, як ні царапала його руки до крові, він не розтирав обіймів і не скричував від болю.
Зустрівшись з ним, вона так і не могла зрозуміти його намірів. Його ввічливі слова, все те, чого вона про нього не знала, ті два роки розлуки, погрози Лі Шенжань - усе це сповнювало її безсилістю і смутком.
Вона опустила голову і з усіх сил впилася зубами у його руку, як загнаний звір. На шкірі відразу вийшов алий слід зубів, протупила кров. Бань Шен нахмурився і ослаб бочка, а вона відразу ж кинулася до виходу.
Він блискавично перешкодив їй шлях. Лін Вейся штовхала його, била кулаками в груди, голос зривався на плач:
- Відійди! Ти теж брехун!
Але як вона відштовхувала його, як ні била, Бань Шен стояв як скеля - мовчки зніс удари, не рухаючись, тримав її у своїх обіймах.
Він взяв її за підборіддя, намагаючись повернути до себе, і раптом відчув, що долоні стала вологою.
Вона плакала.
Коли він зрозумів це, його серце ніби обпалювало вогнем, і біль відреагувала в ньому самому.
Вона все ще виходила, кричала, що хоче піти. Тоді Бань Шен взяв її за підборіддя і прилькнув до її губ.
Вона продовжувала бити його в груди, видаючи глухими звуки. Його рука ковзала по її шиї, повільно опускаючись нижче - в цьому жесті читалися і пристрасть, і пригнічене бажання.
Ліній Вейся запрокинула голову, і її тіло мимовільно дригло.
Бань Шен з холодним і чотким обличчям робив те, що абсолютно не зв'язувалося з його характером: язиком привідкрив її зуби і сильно провів по них.
Він відчув солоний смак сліз - вологий, солодкий. Його кадик повільно ковзнув, і він без коливань проковтнув їх.
Лінь Вейся поступово заспокоїлась під його поцілунками; вони цілувалися довго, і в темряві їх перекривисте дихання звучало особливо чітко.
Нарешті Бань Шен притиснув її до себе, повернув голову і поцілував у м'яке місце на шиї.
Вона відчувала, як його обійми стискаються все міцніше, їй стало важко дихати і вона ще дорікала йому, повторюючи:
- Ти теж брехун.
Бань Шен заткнувся обличчям в її шию, гаряче дихання лоскотало шкіру. Він тихо посміхнувся, і його низький голос став помітно більш хрипким:
— Де ж я тебе обдурив?
Ліній Вейся насолодилась - з моменту, коли він обійняв її біля входу, вона відчувала, що він горить, наче пічка, і його жар окутав.
Вона провела рукою по його чолі, він палав.
— У тебе жар, — вигукнула вона.
— Знаю, — відповів він, здавалося, не придаючи цьому значення.
— Тоді лягай, — сказала вона.
Лін Вейся навчилася дбати про себе, коли в дитинстві батько залишав її саму, а сам йшов п'яним. Пізніше, коли вона переїхала до тітки, як старша, вона навчилася дбати про інших.
Вона хотіла виміряти йому температуру, але виявилося, що в будинку навіть градусника немає.
Зітхнувши, вона відкрила програму доставки, замовила жаропоніжку, антипростудну і градусник.
Зробивши замовлення, вона відіслала Бань Шена відпочивати. Закриваючи двері спальні, вона озирнулася квартиру.
Квартира Бань Шена була величезною — дворівневою, площею понад 200 квадратних метрів. Розсунувши щільні штори, вона побачила світло офісних будинків на протилежному березі річки.
Інтер’єр був витриманий в холодних тонах — чорний, білий, сірий і ніде не було прикрас чи слідів людського тепла.
Вона вирішила зварити йому кашу. Відкрила холодильник, де були тільки ряди пляшок з алкоголем.
... І одне зморщене зелене яблуко.
Воно втратило вологу, пожовтіло і вкрилося чорними крапками — від самотності й забутого.
Вона замовила продукти. Якраз привезли ліки. Лінь Вейся відкрила двері, забрала жовтий пакет і піднялась нагору, щоб виміряти температуру.
37,5 — жар.
Вона дістала дві таблетки з блистера, простягла йому і заварила порошок.
Переконуючись, що він вип’є всі ліки, вона вийшла.
На кухні вона промила рис, запалила газ і засинала рису в каструльку.
Синє-блакитне полум'я нагрівало кашу, і вона почала тихо булькати.
Через 40 хвилин вона налила одну порцію в миску і піднялася нагору. Відчинивши двері, вона побачила, що Бань Шен вже прокинувся.
Він сидів на ліжку, чорні волосся впали на лоб, кутки очей почервоніли, шкіра була блідою.
Вона торкнулася його лоба, а потім свій - жар, здається, трохи спав.
Вона дала йому кашу. Бань Шен підвів брову і запитав з танців:
- Ти мене не нагодуєш?
Лін Вейся похитала головою і відповіла:
— Нет.
Бань Шен посміхнувся, не став сперечатися і випив половину.
Тепле приглушене світло окутував їх. Вона сиділа на краю його ліжка і мовчала.
Постановивши порожню миску, він подивився на неї і запитав:
— Що тобі сказала Лі Шенжань?
Що могло так вивести з себе завжди мирну Лін Вейся?
Вона перевела погляд на вродливу метелика, яка мала ключі до нього, помеділа і відповіла:
- Вона сказала, що ти набив цю метелика з-за неї.
Бань Шен на мить завмер, потім, дивлячись на неї в упор, запитав:
- Ти сама так думаєш?
Його погляд проколов її. Вона замовкла. Тепер вона не наважувалася питати, яке місце займає в його серці.
— Тримайся від неї подалі, — сказав Бань Шен.
Лін Вейся мовчки дивилася на нього.
Він сидів на краю ліжка, його чорні очі блищать, погляд був важким, а голос хрипів:
- Перстень я віддав тобі.
Він підняв руку і заправив вибиті пряди волосся за вуха Лінь Вейся, і раптом помітив на її білою шиту тонку червону нитку. Він підчепив її пальцем і витягнув обручку на червоному шнуру.
Його погляд ковзнув по її обличчю, в ньому змішувалися прямолінійність і темні емоції. Уші Лінь Вейся почервонів під його пристойним поглядом, вона потяглася, щоб повернути своє.
- Кажуть, ти хотіла повернути мені перстень? — Прищурився Бань Шен, в голосі почулося невдоволення.
Він зробив вигляд, що збирається зняти його. Лінь Вейся запанікувала, поспішно схопилась за червону нитку і не дала йому зняти. Бань Шен, вирішивши розбити її, подався вперед і обома руками почав розплутувати вузол.
Вона однією рукою затиснула срібне кільце, інший плескала його по руках, голос був м'яким, але схвильованим:
— Віддай! Уйди!
Вони тягли один в одного, перехоплюючи річ - вона була налаштована серйозно, він дражнив її. Раптом у боротьбі широка долоня з тріском дрнула край її смарагдово-зелений светр, і широке біле плече виявилося на виду.
Поблизу плеча і шиї обнажилася біла груди. Його чорні очі потемніли, дихання ставало дедалі більше.
Лінь Вейся в його очах була наче нарізаний шматок вершкового торта — м’який, ароматний. Його кадик рухався вгору-вниз, він все більше хотів спробувати її.
Вона відчула його нестерпний погляд, в очах мигнула паніка, вона спробувала поправити одяг, як раптом Бань Шен різко наблизився і його губи притиснуті до її білого плеча, сильно смаживаючи та облизуючи.
Лін Вейся зачепила від болю, голос тремтів:
— Ты... Чому ти завжди любиш мене кусати?
Бань Шен трохи відірвався, його обличчя, холодне і одночасно повне бажання, все ще було поруч, дихання здійснювалося. Жар ще не спав, обличчя було хворобливо-бледним, волосся на лобі злегка спітнілі, очі вологі і зухвалі. Він подивився на неї і сказав низьким голосом:
- Щоб ти запам'ятала.
Те, що він дав, вона зібралася було повернути.
https://literna.net/uk/books/105-chi-chuyesh-ti-mene-zaversheno