Лінь Вейся пішла, і невдовзі після цього з'явився Бань Шен - він прийшов останнім. Коли вони розрізали торт, Цю Мінхуа побачив свого старшого брата і відразу кинувся до нього. Бань Шен поклав йому в руки темно-синю оксамитну коробочку.
Як тільки Бань Шен зайшов, він миттєво прикував до себе всі погляди. Ті, хто сидів на дивані, звільнили йому місце і наперебой віталися.
— Бань-е, сідай сюди. Голоден? Може, принести тобі шматок торта? — Шатился Цю Минхуа.
Бань Шен опустився на диван, спершись ліктями об коліна, і втомився потерти лоб - в його очах читала ліниву втомленість. Було видно, що він щойно вирвався з лабораторії, де провів цілі 24 години.
Він махав рукою, не треба.
Цю Мінхуа відкрив коробочку, всередині - годинник. Він подивився на бренд, вирубався і розстручно сказав:
— Бань-е, такий дорогий подарунок, мені незручно...
Бань Шен перебив його:
— Не ной.
Цю Мінхуа проковтнув сльози умиротворення, з радістю прийняв подарунок і пішов пити разом із іншими. Зібралося багато людей — яскраво вдягнені студенти, шум та гам. Бань Шен окинув поглядом кімнату, але її не побачив.
Він дістав телефон і написав Лінь Вейся: [Ти де?]
Через п’ять хвилин без відповіді він відчув недобре. Набрав її номер - в трубці роздалися холодні гуски.
Ніхто не відповідав.
Бань Шен прибрав телефон. Перед ним з’явилася чашка із водою, що парувала. Він підняв очі — перед ним стояла Лі Шенжань.
« Брате, випий води », — сказала вона.
Бань Шен не взяв чашку. Він сидів розслаблено, розпростерта куртка відкривала груди, вираз обличчя було холодним, від нього виходило затяжне напруження. Він подивився на Лі Шенжань зверху вниз і повільно запитав:
— Де вона?
Шум навколо вірша. Всі переглянулися, ніхто не смів видати ні звуку. Вона мовчала, її рука з чашкою застигла в повітрі, а Бань Шен навіть не простягнув руку - від цього їй стало по собі. Чашка здригнулася, і вона мало не розплютала воду.
Цю Мінхуа нервово сковтнув і втрутився:
— Приходила, но пішла.
Що сталося між ними — Бань Шен і так знав. Він стиснув зуби, вени на блідій шиї здулися, контролюючи гнів. Він посміхнувся зло і, дивлячись на Лі Шенжань звисока, вимовив попереджуюче, всього три слова:
- Не чіпай її.
З цими словами Бань Шен встав, кинувши всіх, схопив куртку і покинув вечірку. Ззовні пролунав рів двигуна GTR, і машина миттєво зникла.
Коли він пішов, звисла мовчазна тиша, але Цю Мінхуа вмів згладжувати кути - незабаром атмосфера знову ожила.
Нін Чао, засунувши руки в кишені, спостерігав за цією сценою. Він кивнув у бік виходу:
— Твоя подруга пішла. Чому ти не побігла за нею?
— А з якої стати? Це мав зробити головний герой, — сказала Мен Цзи, схрестивши руки. Потім вона подивилась на нього з усмішкою: « Ти навіть цього не розумієш? » Ти що, ніколи не закохувався? Дубова голова.
Від цих слів вуха Нін Чао почервоніли до кінчиків. Він потер коротко стрижний затилок і незручно буркнув:
— Справжній чоловік не сперечається з жінками.
На жаль, те, чого Мен Цзи так чекала, — щоб герой погнався за героїнем, не сталося. П'ять хвилин тому Бенй Шен вийшов з вілли, набираючи номер Лінь Вейся - знову без відповіді.
Він подзвонив ще раз - телефон був вимкнений.
Бань Шен кинув телефон в машину, сів за кермо і різко натиснув на газ. Водяні колеса зрізували лужу, розбризкуючи воду. Машина, наче випущена стріла - умикалася геть.
***
Лінь Вейся доїхала додому на автобусі. Коли вона підходила до дому, то відчула голод і зайшла в сусідню кафе, щоб з’їсти миску онтонів. Оплачуючи, вона помітила, що телефон розрядився і вимикався.
Господиня посміхнулась:
— Нічого, завтра принесеш.
— Дякую, — сказала Лінь Вейся.
Повернувшись додому, вона відкрила двері і почала обнюхувати собаку. Ліній Вейся переобладналася і тільки зараз відчула, як сильно замерзла на вітрі.
Вона одягла пухнасті тапочки, знайшла білий кабель для зарядки і підключила телефон. Потім взяла піжаму і пішла до ванної. Через годину, вийшовши з душі, вона відчула, що голова прояснилась.
Лін Вейся забракло дивана, взяла телефон на зарядку і побачила на зеленій піктограмі червону цифру « 3 ». Відкривши, вона виявила три пропущених від Баня Шена.
Її пальці прокололи.
Ввійшовши у WeChat, вона побачила два повідомлення від нього - в його звичайній владній манері.
[Ban: Ти де?]
[Ban: Сяйся, коли побачиш - відповідай.]
Лін Вейся тримала телефон в руці, дивлячись на повідомлення. З волосся, яке ще не висохло, капала вода на плечі. Вона знову згадала слова Лі Шенжань.
Все це могло бути просто її ілюзією.
Вона провела пальцем по його чорному аватару і вибрала « Зкрити чат". Бань Шен зник з її списку контактів.
Телефон знову зарядили.
***
У наступні дні Бань Шен кілька разів намагався зв’язатися з нею, але Лінь Вейся зосередилась на уроках і давала уроки. Вона не брала трубку і не відповідала на повідомлення.
Після двох-трих таких спроб його гордість взяла верх, і він перестав писати.
Вони опинилися в замішанні, ніби між ними пролягає кордон, який ніхто не хотів переходити.
Напередодні вихідних Лінь Вейся заглянула в календар — субота була днем, коли вона зазвичай відвідувала дитячий притулок для особливих дітей.
У суботу Лінь Вейся встала рано, на світанку, зварила пасту, поснідала, спакувала конспекти та книжки, взяла вінолончель і вийшла з дому.
Вона доїхала автобусом до Південного притулку, впевнено увійшла у ворота і застала дітей в ігровій кімнаті.
Один з дітей, що мають проблеми зі слухом і грає на кубиках, зауважив її та сказав:
— Уэйся... Вейся-лаоші...
Інші діти, почувши її, покидали іграшки і кинулися до неї, як зграя птахів:
— Вейся-лаоші! Вейся-лаоші!
- Як я сумувала за тобою! Чому ти так довго не приходила?
— Вейся-лаоші, глянь, красиво я зібрав Леґо?
Діти обступили її і наперебій ставили запитання. Лін Вейся розгубилась, не знаючи, на кого відповідати.
На допомогу прийшла працівниця притулку:
- Все, йдіть грати. Якщо ви вкачаєте Вейся-лаоші, хто буде вести у вас уроки?
Її відпустили маленькі діти. Вона налила їй склянку води і турботливо сказала:
— Ти, мабуть, зайнята. Не обов'язково приходити щомісяця.
— Все гаразд, я звикла, — посміхнулася Лінь Вейсь.
Вона працювала в цьому притулку вже два роки. Тут були діти з різними особливостями: порушенням слуху, альбінізмом, аутизмом і глухонімими... Всі вони мали психологічні проблеми через їхній стан та життєві умови.
Вона проводила для них заняття з психологічної корекції та музичну терапію.
Після двох уроків, близько трьох годин дня, вона хотіла допомогти їм зібрати кубики і піти, але коли вони майже закінчили, до притулку в'їхала машина з постійними спонсорами - привезли багато товарів та канцтоварів. Діти з радістю побігли до машини.
— Ура! — Закричали вони.
Лінь Вейся з посмішкою дивилася на них, зібрала останній кубик і безшумно підхопила віолончель та вийшла.
Коли вона вийшла з притулку, то поїхала додому, але несподівано натрапила на Цю Мінхуа. Він стояв з чашкою гарячого молочного чаю, щітки почервонів від холоду — мабуть, чекав довго.
Він поїдав і сказав:
— Вейся, чому ти не відповідаєш на дзвінки?
— Якщо ти прийшов говорити про нього, не треба, - відрізала Лінь Вейся, відстоюючи і бажаючи увійти в під'їзд.
Але Цю Мінхуа перешкодив їй шлях і затопив:
— Я справді не знав, до кого звернутися. Бань-е весь цей час багато пив, довів себе до виразки. Вночі його забрали в лікарню, але він прокинувся і витримав крапельницю та втік. Тепер він лежить удома, де живе і навіть не може поворухнутися.
Лін Вейся зупинилась, серце стисалося:
- Він серйозно хворий?
- Дуже серйозно. Чесно, я б не прийшов, якби не так. Ти ж знаєш його характер, він нікого не слухає. Будь ласка, сходи до нього і вмови його лягти у лікарню - зголосився Цю Мінхуа, дивлячись на неї з розпачем.
Від потоку новин біля Лін Вейся голова пішла кругом. Не встиг вона опам'ятатися, як Цю Мінхуа сунув їй в руку магнітний ключ і, не озираючись, втік, крикнувши на прощання:
— Я скину тобі його адресу!
Лін Вейся перекинула чорний ключ, глянула на нього, сунула в кишеню і повернулася додому.
Удома вона почала насипати собаку їжею і воду. Але замість того щоб корму, вона висипала у миску собачки. Шен, висунувши язик, підбіг до миски.
Потім вона взялася за воду. Відкрила кришку чайника, поставила його під кулер і натиснула на червону кнопку, не віддаючи собі звіту, поки гаряча вода не перелилася через край і не обпалила їй руку. Від сильного болю вона скрикнула.
Чайник вислизнув з рук і впав на підлогу, розлив гарячу воду по всьому підлозі.
Шенся, почувши її крик, затока закривав - він злякався, що сталося щось серйозне. Лін Вейся заспокоїла його:
— Все в порядке.
Пес ущух.
Вона пройшла у ванну, відкрила кран і підвела руку під холодну воду. Біль вщухнув. Потім вона дістала домашню аптечку, знайшла мазь від опіків і обробила руку.
Коли вона закінчила, погляд впав на чорний ключ, який лежав на столі.
https://literna.net/uk/books/105-chi-chuyesh-ti-mene-zaversheno