Перед магазином товпилися вуличні торговці - продавали футболки і шлепанці, а також квіти для фото. Господар помітив, що туристи — гарні молоді люди і усміхнувся:
— Купуйте у мене! Парні футболки, дві за ціною однієї!
Це були прості білі футболки, які мали чоловічу смужку на плечі — синя і рожева жіноча. Лін Вейся провела рукою по тканині, довго думаючи, запитала:
— Берем?
— Беремо, — відповів Бен Шен одним словом.
Лін Вейся вибрала ще дві пари шлепанців, і вони попрямували в роздягальню. Бань Шен не поспішаючи йшов за нею.
Коли Лінь Вейся обернулась, щоб сказати йому щось, вона мила помітила, що Лю Сіцзя і Нін Чао все ще стирчать у стелажу з футболками: ніна Чеу вів себе розковано, а обличчя дівчини було дуже напруженим.
А Фан Цзябей вже вибрала одяг і шлепанці та збиралася переодягнутися.
Бань Шен помітив просту посмішку на губах Лінь Вейся і запитав:
- Чого смієшся?
— Нічому, — відповіла Лінь Вейся і подивилася на Бань Шена знизу вгору: — Здається, ми вперше одягаємо таке.
Вона показала так звані парні футболки, про яких говорив продавець.
Бань Шен підвів повіки, глянув на футболку, перекинуту через руку, ніби згадав щось, посміхнувся:
— Нет.
- Що? - Не розчула Лінь Вейся.
— Ні, — повторив Бань Шен.
Компанія швидко переодяглася і вийшла. Незабаром сонце пішло за горизонтом. Величезні рожево-фіолетові хмари, схожі на західні, наче риб'я луска, розстелялися по небі, ніби присипані золотою пилкою.
Море й небо зливаються в одну грандіозну, захоплюючу красу.
Лінь Вейся стояла там, і з настанням темряви емоції, які вона намагалася глибоко заховати, наче вирвалися назовні. За гарними рисами обличчя пробігла тінь тривоги, на обличчі застигло легке хмаро смутку.
Бань Шен з сумом вловив зміни у її настрої і запитав:
- Що сталося?
Лінь Вейся повернулася до реальності, посміхнулась і похитала головою. Бань Шен не став наполягати. Якраз налетів морський вітер і розтріпнув її волосся.
Кілька прядей приклеїли до обличчя. Бань Шен нахилився, прибрав волосся з її обличчя, заправивши за вухо - жест був ніжним і природним.
Повіяв легкий тютюновий дим. Лін Вейся підняла очі на Бань Шена і дійсно побачила в його зірочках своє відображення.
Він любить її по-справжньому, з гіркотою подумала Лінь Вейся.
— Іди збирай дари моря з ними, поки зовсім не стемніло, — Бенен за звичаєм погладив її по голові.
— Ладно.
Лін Вейся позичила у продавця дві плетені кошики і разом з Фан Цзябей поїхала до травня збирати морські дари. Лю Сіцзя з власної ініціативи запропонувала допомогти хлопцям поставити орендовані намети.
Нін Чао заклав цигарку за вухо, вправно встановлював стійкі і зав’язував болти — жодну суєту, а справу сперечалася. Ось тільки поруч стояла пані, і він боявся, як би не зачепити її.
Лю Сицзя стояла поруч, а швидше заважала, ніж допомагала.
— Благаю, йди з Лінь Вейся збирати морські дари. Хіба ж ловити крабів і шукати мушлі не крутіше? Чому ти на мені вишиєш? — Нин Чао поддул підборіддя.
Лю Сицзя ніяковко потирала вухо, вснула голову:
- Хто на тобі висить? Не будьте такими самовпевненими.
Стемнело. Птах постійно свистів, виганяючи туристів на глибині води та маяка.
Незабаром почнеться приплив.
Дорога туди і назад, де Лін Вейся збирала дари, була нелогкою - багато гострих каменів. Бань Шен, побоюючись, що вона впаде з сигаретою в зубах пішов її зустрічати.
За пів дня полювання Лінь Вейся знайшла тільки двох маленьких крабів і три мушлі, але очі її сяяли від задоволення.
Коли крабів було доставлено, вона потягла подругу відпускати їх на волю.
Бань Шен стояв осторонь і спостерігав за Лінею Вейся, що стояла над крабами. Вона нахилилася, зосереджено і серйозно, пряди волосся падали на лоб, місячне світло лягало на її вуха, занурюючи їх ніжною м'якістю.
Коли все було залагоджено, компанія пішла вечеряти в найближчий ресторан - суцільні морепродукти. Лін Вейся з'їла лише половину піали рису.
Нін Чао розмовляв з Бань Шеном, як раптом помітив, що той, неуважно слухаючи, спокійно перевів до себе суп, який тільки-но хотів доторкнутися Лінь Вейся. Вона з подивом дивилася на нього.
- Ти ж алергіка на устриці? — Бань Шен глянув на неї.
Лінь Вейся опам'янулась і посміхнулась:
— Да, забыла.
Бань Шен взяв ложку і неквапливо почав пити суп, призначений Ліні Вейся. Почувши звук, він підвів брову:
- Що, продовжуй.
Нін Чао не знайшов слів, поївшись « їжі ».
П.а.: Китайський сленг: « Їжте собачу їжу» - бути самотнім і спостерігати за парою.
Коли надійшла черга Лю Сицзя, всі втупилися на неї.
— Ось злюка, — скаржилася Лю Сіцзя, але слухняно запихала їжу в рот.
Ніч настала швидко. П’ятеро молодих людей сиділи на піску, пили й співали. Бань Шен включив пісню на телефоні. Ліній Вейся мигцем глянула на назву: « Руй». Роздався чистий жіночий голос, вокалістка співала з великим почуттям кантонської вимова зачарувала:
« Кожен шукає райський сад,
Сад без турбот і занепокоєння ...."
Компанія притиснулась один до одного, їх окутала легка, мріяльна атмосфера пісні. Вони дивилися на море, яке кинулося хвилями, і кожен пригадував свої таємні думки — нерішучість і біль.
Побудова стала меланхолічним. Лю Сицзя не виносила такої атмосфери і запропонувала:
— А як щодо гри в карти?
— Давай, — сказала Лінь Вейся, обхопивши коліна.
Лю Сицзя розкрила веером колоду карт. Нін Чао перед тим, як витягнути його, бурмотів заклинання: « Небеса-землі, тільки б мені не потрапила погана карта...» - на що вона закотила очі.
Нін Чао витягнув карту - це була карта Рицаря, на якій було написано: « Яка твоя мрія? »
Він полегшено видихнув, але, опустивши погляд, наткнувся на цікаві очі. Нін Чао незручно провів рукою по голові:
— Чесно кажучи, ніякої.
Кілька людей здивовано переглянулися, не вірили, що в такому чудовому віці у людини може бути нездійсненна мрія.
- Насправді, в випускному класі все змінюються, всі намагаються, навіть мої друзі-баскетболісти, у яких майже немає шансів вчинити, сказали, що більше не граються, хочуть спробувати успіху. А я... — Нін Чао гірко посміхнувся, в голосі стривожила розгубленість. - Все таке ж ліниве, тому що у мене немає стимулу і я не знаю, ким я взагалі стану. Знущання суспільства? Або чи власник ресторанної на вулиці Золотих рибок? Я не знаю. Ви чули притчу про осля, що крутить жорно, і господар прив'язав його перед мордою моркву? Тепер я відчуваю себе цим ослом: ходжу на уроки, повертаюся додому, допомагаю у хатніх справах, знімаю пов'язку з очей, а там нічого немає. Навіть стимулятор рухатися вперед. Я навіть не знаю, про що я мрію.
https://literna.net/uk/books/105-chi-chuyesh-ti-mene-zaversheno