Машина продовжувала рухатися вперед, дощ посилювався, дах опустилася і миттєво відгородила їх від шуму вітру та дощу — усього цього білого шуму.
Автомобіль швидко знісся вперед, колеса вдаряли бубні струмки дощу, які складались у різні форми і тут же зникали у дзеркалах заднього виду.
Електронна музика продовжувала розпалювати бурхливу атмосферу всередині машини. Лю Сицзя встала під оглушливу музику і проходила до Нін Чао, кричала у все горло:
- Куди ми їдемо?
Нін Чао здригнувся, потерти вухо і сказав:
- Я не знаю, пані. Тільки зараз помічаю, яка ж ти суєчая.
Лю Сицзя гримнула його по плечу, заперечуючи:
- Це ти марний.
Вона знову сіла на заднє сидіння. Компанія переглянулася - домовилися про втечу, а в кінцевому підсумку ніхто не знає куди їхати. На мить зависла тиша, а потім всі хором випали:
— К море!
Те, що у всіх виникла однакова думка, приносило мені велику радість. Бань Шен приклонився до віконного скла і повільно вимовив:
— Зараз дощ.
Як тільки оголосили тайфун або злива, порти в прилеглих акваторіях припиняють роботу і туристів забороняють приступати до води.
Це стиль у Бань Шена, який спочатку вирішує наслідки і потім вирішувати, чи варто щось робити.
Кілька людей, які ще недавно були переповнені азартними азартами, наче окали холодну воду. Бань Шен трохи підвів повіки, помітив на обличчі Лінь Вейся відобразилося знеохочення, легонька вщипнув її за бліду щічку і наказав:
- Спочатку їдемо вперед. Якщо дощ перестане, то в Куйчун.
— Ура!
— Ого, круто!
— Нин Чао, давай, жеми!
— Довольна? - Летиво підвів брову Бань Шен, дивлячись на неї.
— Ага.
На щастя, навіть небо були на стороні цієї молоді. Машина об'їхала гору Дахе, злива вщухла і навіть виглянула сонце.
Ось воно, літо.
Машина повернула і поїхала вздовж підніжжя гори, прямуючи прямо до моря. Через 40 хвилин вони дісталися до Куйчуна, і компанія хлопців та дівчат висипала назовні.
Коли Лінь Вейся ступала на пухнастий пісок, під мокрим вітром льодовий вітерець глибоко зітхнув — після дощу повітря змішалося із запахом кореня кокосових пальм і було дуже свіжо.
Куди не глянь - все навколо ніби заново народилося.
Компанія рушила в напрямку моря. На півдорозі Нін Чао закурив, згадав про щось і помахав їм рукою з сигаретою:
— Я в сервісний пункт, купити запальничку.
— Іди, — Лю Сацзя взяла дівчат під руки і шевельнула альими губами, - пішли, не будемо чекати.
Золоте сонце падало на синю морську ковдру, хвилі розкачували ноги крижаною прохолодою і пронизливо вихваляли її.
Невдовзі вони затіяли водну битву.
Лінь Вейся весело сміялася, відступаючи і ухиляючись від їх атаки. Незабаром їхні обличчя, руки і волосся промокали солоним морським запахом.
Раптом неподалік пролунав окрік. Нін Чао тримав на пальці білий поліетиленовий пакет і кричав:
— Лю Сицзя, йди сюди!
Лін Вейся, щойно гралася, зупинилась і помітила, що в Нін Чао ліки підшукували:
він турбується про твою рану.
Холодна і надмінена Лю Сіцзя змутіла, попрямувала до піщаного берега і на ходу кинула через плече:
- Не базікай дурниць.
Лін Вейся озирнула усіх навколо - всі приїхали на море повеселитись, і тільки Бань Шен у чорній футболці стояв і курив, будуючи з себе крутого.
Білий дим від його жиластій руки простягався до Лінь Вейся і обкутав її обличчя. Він нічого не робив, просто стояв там, і від нього віяло якийсь голий, але спритної хуліганської статтю.
Зосередься на цьому.
Бань Шен стояв до Лін Вэйся боком, курив і неважно дивився на море вдалеку. Вона навшпиньки підкралася до нього ззаду, нагнулась, закрилася пригоршею крижаної морської води і плинула на Бань Шена.
Тільки вона посміялася так вчинити з Бань Шеном.
Бань Шен якраз прикривав рукою вогник - багрове полум'я вимальовувало половину його лінивих очей, раптом — краплі води впали прямо на тліючий кінчик сигарети, розливалося шипіння, цигарка слабо димилася, залишився тільки попіл.
Ширкова спина - чорна футболка на тому місці просочувалась темним кольором, з холодною білою шиї скакали краплі. Бань Шен стояв спиною до неї, невтомливо витягнув з рота сигарету.
Видихнув дим.
Після того як Лінь Вейся відчула, що в неї проблеми, вона розвернулась, щоб втекти, але Бань Шен не обертаючись, ніби осоромившись, простягнув руку і схопив її.
Не встигла вона опам’ятатися, як Бань Шен взяв у руку крижаної морської води і вилив її за широ.
Бань Шен притиснув її поглядом, широка долоня лягає на м'яку талію - гаряче гарячо, краплі стекло по затилку на білу спину, гладкому хребта, холод пронизував до дріжджів — жар і холодно переплелися.
Дивне відчуття піднялося з грудей, Лінь Вейся відвела погляд, інстинктивно спробувала вирватись і втекти. Але Бань Шен схопив її за задиравок і почав лоскотати.
Справді обличчя Лінь Вейся не витримало, вона розсміялася і повернулася. Вони стояли зовсім близько, його губи біля самого вуха, він посміхнувся:
- Ще будеш?
Лін Вейся склала долоні в молитовному жесті і через сміх просила:
— Не буду, не буду.
Вони дуріли, на бровах і губах Бань Шена виблискували крапельки. Лін Вейся пристала навшпинки, щоб витерти їх, як раптом ззаду налетів Нін Чао, нарешті відкупив і штовхнув її.
Лін Вейся мало не впала в море, але Бань Шен миттєво підхопив її - але потонув спідниці намок, і вона встиг ковтнути солоної до неможливості води.
Його обличчя змінилося.
У нього дивна логіка: « Я можу задиратися, інші - ні".
І почалася нова водна битва.
Нін Чао зовсім не злякався: двоє на двох — чесно, але він не очікував, що Фан Цзябей приєднається до команди Лінь Вейся. Спочатку вона трохи соромилась, але потім також розійшлася.
П'ятеро молодих хлопців і дівчат грали у воді, всі вимоклі до нитки, але сміх їх був справжнім. Кожен на мить забув про тривогу, відкинувши нездійснені проблеми.
Кожен сміявся голосно, від душі.
Золотоподібне сонячне світло падало на кожного, застигаючи у цьому моменті.
Як безстрашний сімнадцятилітній, як прекрасна молодість.
Битва, що тривала більше години, закінчилась. Усі п’ятеро промокли до нитки, шукали підстилку — льохнулися прямо на пісок.
Відпочинок, Бенй Шен відкинувся назад, спершись на пісок довгими руками, ліниво вимовив:
- Залишимося тут на ніч? Можна поставити кілька наметів.
Нін Чао клацнув пальцями:
— Без проблем, я зараз схожу на випивку і закуски.
Лю Сицзя потиснула плечима:
— Тільки рада, я до того ж телефон вимкнула, ха.
Лінь Вейся і Фан Цзябей взяли на себе посилку повідомлень батькам. Відпочинивши і відновлюючи сили, вони взяли взуття до рук.
https://literna.net/uk/books/105-chi-chuyesh-ti-mene-zaversheno