Літній дощ завжди зливається раптово, ніби він хоче затопити все місто.
Лю Сицзя пережила низку подій: від трави, яку вона влаштовувала до опору Лінь Вейся, а потім і насмішок у очах зівеляк, які наче казали: « А ось ти потрапила». Вона відчувала себе так, ніби витримала виснажливу битву, яка витягала її до межі.
Вона знала, що виглядає жалюгідно, але все одно тримала спину прямою, зберігаючи видимість гордості.
Сицзя підпірила підборіддя рукою і замислилась, але незабаром відчула запах брудної одягу. Їй стало огидно, по руках і спині повтікали мурашки.
З візгом відіславши стілець, Сицзя швидко вибігла в коридор. Всі проводили її погляди і почали перешіптуватись.
Нін Чао ховався за книжечком і різав фрукти в грі — час від часу лунали певні звуки. Краєм очі він помітив мигнуючій за дверима фігуру, сунув телефон у кишеню і вийшов слідом.
Дощ вірш. Лю Сіцзя стояла біля ряду умивальників перед навчальним корпусом, вода з шумом лилася в раковині.
Вона намочила руки і протерла зап'ястя та шию. Вона відчувала себе мокра, розбитою, як збиті дожидки алі квіти.
Ще ніколи їй не було так соромно.
Нін Чао, який з'явився у неї за спиною, змусив її здригнутися. Сицзя закотила очі:
- Чого тобі? Іди потішай свою сусідку по парті, навіщо прийшов до мене?
- Ця мушля твоя, чи що? - Нін Чао без тіні сорому.
Він встав поруч, нахилився, відкрив кран і почав мити руки. Сицзя в поганому настрої штовхнула його ногою і раптом запитала:
- Гей, ти на чиєму боці?
Особливо зараз, коли вона не робила нічого поганого, а її окали водою на очах у всіх. І все відразу ж направили стріли в неї.
У цей момент сонце проходило крізь хмари і полило дрібний сонячний дощ. Нін Чао не відповів, але подивившись на Сицзя, яка возилася з мокрим одягом, сказав:
— Давай я помогу.
Він нагнувся, підняв з землі поливальний шланг і, проходячи повз нас, наступив на важіль.
Не встигла Сицзя опам'ятатися, як він направив шланг прямо на неї і окотив з голови до ніг. Вода заливала очі, рот і одяг ставали дедалі важчими.
Холодно. Протилежно і холодно.
Наступного разу вона потрапила в таку ганебну ситуацію.
Вода все лилася. Сицзя, витираючи обличчя, підійшла до нього і штовхнула. Нарешті вона прорвалась. Її очі почервоніли, і вона закричала:
- Ти ненормальний?
Нін Чао закрив кран і кинув шланг.
Він подивився на неї і ревим голосом запитав:
— Очнилась? Слухай, Лю Сицзя, правда, вистачить вже ...
Сицзя поспішала, а потім зрозуміла: він все це підлаштовував заради того, щоб сказати їй це. У душі запалилися почуття образи й обурення, груди дуже зітхали. Всі були на стороні Лінь Вейся: мати постійно порівнювала її саме з нею, хлопець, який їй подобався, бачив тільки її, і навіть якийсь хуліган зараз її навчає.
Все полетіло до біса!
Вона штовхала Нін Чао в плече і говорила різко, не пом'якшуючи тону:
- Ти ж не думаєш, що раз я зайшла у вашу кафедру, ми вже друзі? Мої батьки дали мені все найкраще, щоб я була якомога далі від таких як ти. Але ви, F-студенти, все на одне обличчя - мчіть про себе занадто багато. І хто ти такий, щоб читати мені нотації? Ти взагалі гідний?
Нін Чао дозволяв їй штовхати себе, хоча в порівнянні з тим, що він пережив у бійках, ця сила була незначною. Але Сицзя били, як каміння.
Кожне слово падало на його серце.
У його очах миттю промайнуло щось незвичайне, але тут же зникло. Він опустив голову і посміхнувся, потім вперше звернувся до неї так серйозно:
— Лю Сицзя, здається я помилявся в тобі.
Він пройшов повз, зачепив її плечем. Сицзя застила, пригадуючи його погляд.
На її красивому обличчі не дригнув жоден м'яз, але раптово його засмутило. Сицзя підбігла до смітника і її вирвало.
Вона нічого не їла з ранку, тому блювота була суха, але настільки сильною, що самі очі потекли сльози.
Вона застигла в цій позі. Після дощу сонце освітлювало її потилицю, і вона довго не рухалася.
***
Новий тиждень - після зливи настала ясна погода.
У другому класі школи Шенчжень знову запанувала звичайна атмосфера, зникла напруженість останніх днів. Ті учениці, які займалися травою, не з’являлися в школі цілий тиждень.
Їхні сім’ї мають проблеми з переговорами, а батьки — зі складними діловими питаннями. Коли дорослі довідалися про це, вони суворо дисциплінували своїх дітей.
Хто це зробив?
Бань Шен.
Він просто передав через потрібних людей.
Після того як вони отримали заслуги, дівчата перестали будувати кози Лінь Вейся. При зустрічі вони обходили її стороною. Все повернулося в перше русло.
Травля припинилася, навіть Чжен Чжаосин, який іноді задирав Фан Цзябей, вгамувався.
Межа між А-студентами і F-стадентами стала ще чіткішою. Кожен жив своїм життям.
Під спокійною гладкістю океану часто ховається сильна течія.
У жіночих колективах також є такі речі: якщо трапиться новий вибух, він буде ще небезпечнішим.
Цього тижня були проміжні тести. У вівторок учні закінчили в чотири рази і пішли додому. Оскільки вечірньої самопідготовки не було, Бань Шен запросив Ліна Вейся до себе подивитися « Ігору престолів».
Але вони не доглянули і двох серій, як перейшли на ігри. Гостіна у нього була велика. Хлопець сидів на дивані, злегка зігнувшись і його сильні руки спиралися на коліна, в руках — джойстик. Вираз обличчя був розслаблений, йому було комфортно.
Лін Вейся сиділа на килимі, притулившись спиною до дивана. На ній були білі тапочки, і виднілася частина гладкої ноги. На губах грала легка усмішка.
На журнальному столику стояли дві банки коли з трубочками — синій і червоної. Вони були вкриті крапельками вологи, придаючи картині якусь інтимність.
Невдовзі Лінь Вейся програла дві партії, і їй потрібно було дати клацання по чолі. Вона боялася болю, склала руки в молитовному жесті і спробувала розжалобити його:
— Пощади! Хіба хлопці не повинні поступатися дівчатам?
Бань Шен посміхнувся і не поспішаючи відповів:
— Чи не знаєш, що хлопці найбільше люблять змагатися в ігри?
Не встигла Лінь Вейся опам'ятатись, як він нахилився, обхопив її ззаду за шию і притиснув до себе. Від нього виходив знайомий запах чорного дерева. Серце пропустило удар, і на шкірі, де він доторкнувся, побігли мурашки.
Лінь Вейся спробувала вирватись, але Бань Шен тільки посміхнувся, притримав її голову і вже заніс руку, щоб дати клацання ...
У цей момент пролунав звук, що відчиняє двері. Бань Шен підняв очі, і усмішка застигла на його губах.
Вибігши з міста Цінь. Вона вклонилась, приймаючи біля новоприбулі піджака, і з радістю вигукнула:
- Нарешті ви повернулися, голова! Ви не були вдома вже більше місяця.
https://literna.net/uk/books/105-chi-chuyesh-ti-mene-zaversheno