Бань Шен дивився прямо на Лінь Вейся, але вона не знала, що сказати. У той день, коли вона купувала сніданок, в круглолосковому магазині вона випадково побачила марку молока, яку він зазвичай пив, і, слухаючись пориву, відправила йому повідомлення.
Тоді вона просто хотіла дізнатися, куди пропав Банель Шен. Молоко був лише приводом для того, щоб поговорити.
Вона й не думала, що він запам'ятає.
— Не купила.
Лінь Вейся відвела погляд, відчуваючи сором.
Пальці Бань Шена все ще тримали її краватку, і суглоби трохи побіліли від напруження. Він виглядав повністю розслабленим, не зводив з неї очей.
Він тихо розсміявся і сказав:
- Ти не тримаєш слово.
Раннього ранку голос Бань Шена звучав холодно, з легкою хрипоткою - ніби він ще не прокинувся до кінця. У супроводі його безтурботної позі в голосі було стільки ніжності, що Лінь Вейс задзвонив у вухах і тремтів.
— Хіба тобі не щодня приносять молоко? — Лінь Вейся опустила голову і з намаганням витягнула свою краватку з його пальців.
Бань Шен опустив вії, на мить замислився і відповів:
- Колись було дві порції. Одну я пив сам, а іншу хтось приносив. Я не знав хто і віддав Цю Мінхуа. Сьогодні я спеціально не взяв молоко, чекав на тебе.
Він пильно дивився на неї.
Лінь Вейся перевела розмову, побачивши тіні під його очима і занадто бліде обличчя:
- З тобою все гаразд?
Бань Шен на мить поквапився, по обличчю промайнула тінь непевності, але він недбало посміхнувся:
— В порядке.
У школі почали заходити однокласники, і це викликало в них шум.
Цю Мінхуа зайшов з двома паровими шпильками в руках, сонно рятуючись. Побачивши Бань Шена, який закинув ногу на перекладу і відскочив на спинку стільця й прикрив очі, він подумав, що це йому здалося.
Протер очі і, переконавшись, що це дійсно його "Бань-е", одним стрибком підлетів до нього:
— Брат!
Бань Шен повільно відкрив очі і простягнув:
- Якщо хочеш померти, підійди.
Цю Мінхуа загальмував на півдорозі, почесав кусочок і захихикав:
- Я просто радий тебе бачити.
Дівчата входили у клас і бачили Бень Шена, переглянулися та дивилися на нього з хвилюванням — вони торопливо втікали до туалету помаду.
Все йшло як завжди, тільки Фан Мо виглядала пригніченою. Після випадку на факультурі вона приховувала щось від Лінь Вейся, хоча Вейсь завжди була такою доброю.
Її явно мучило почуття провини.
Лін Вейся помітила її стан і спробувала заспокоїти:
— Все в порядке. Хочеш - розкажи, не хочеш - ні.
Почувши це, Фан Мо дуже розслабилась. Лін Вейся дала їй льодяник, і обличчя дівчини знову озаривалося безтурботною посмішкою.
Цього дня було дві математики підряд. Після ранкового заряду на вулиці однокласники, розморившись сонцем, повільно піднімалися сходами. Звичайно, були й ті, хто носився сходами і збивав перехожих.
Бань Шен, як звичайно, ліниво спирався на перила з пультом у руках і вів дрон. Фізор, штовхаючись серед хлопців, обмінявся з ними бавовнами по ладонах.
Потім він підійшов до Бань Шену. Зійшовши з духом, він легонька плескнув його по плечу. Бань Шен передав пульт Цю Мінхуа, зняв окуляри і обернувся мовчки дивлячись на нього.
— Э-э... Бань Шен, в цю п'ятницю у нас матч з сусідою 13-річною школою. Я чув, ти сильний гравець. Не хочеш...
Фізорг не договорив і нервово сковтнув.
Він подумки вилаяв себе за боягузтво: « Чого я боюсь? Він же мене не з'їсть".
— Ти помилився адресою, — ліниво відповів Бань Шен.
З цими словами він відвернувся і продовжив запускати дрон, роблячи вигляд, що фізорга не існує.
Фізор зітхнув і поплив у клас, то й справа обертаючись. Він розумів, що шанси перемогти на перемогу падають більше ніж наполовину.
І тоді він перевернув погляд на Лінь Вейся, що спокійно читає книгу за партою.
Коли фізорг схвильовано вимовив їй своє прохання, Лінь Вейся здивовано подивилася на нього:
- Ти, мабуть, помилився.
— Нет, неправда. Лінь Вейся, щоб врятувати людину — це як побудувати пагоду! Якщо ти попросиш, він точно погодиться.
Фізорг склав долоні в молитовному жесті.
Лін Вейся зачинила книгу, кинула погляд на хлопця за вікном і холодно відповіла:
- Якщо він не хоче, ти думаєш я зможу його переконати?
- Зможеш! Я це відчуваю! — З упевненістю заявив физорг.
У школі, крім Цю Мінхуа, Лінь Вейся була єдиною з ким Бань Шен спілкувався найчастіше.
Лінь Вейся: «...»
Як би там не було, Лінь Вейся так і не погодилася.
***
У четвер ввечері Лін Вейся відкрила вікно. З подвір’я доносився аромат квітів личи, і рожеві плоди клонували гілки на землю. Хоча було тільки кінець квітня, вже чули стеткот цикад.
Той, хто сидить на столі телефон завібрував. Вона взяла його - повідомлення від Бань Шена. Розблокувала екран і побачила його звичайний владний стиль.
Ban: [Завтра після уроків прийди подивитися, як я граю в баскетбол.]
Екран загорівся знову - ще одне повідомлення.
Ban: [Не ховайся.]
Вулиці губ Лінь Вейся ледь помітно піднялися. Вона натиснула на екран і відповіла: [Чому ти передумав?]
[Придёшь — скажу] — Відказав Бань Шен.
Наступного дня, ледь небо почало світити, Лінь Вейся відкрила очі. Вона полежала небагато, а потім встала. Бретелька нічної сорочки зісковзнула, обнаживши бліде плече.
У вітальні була пачка грошей. Тітка, в якої на днях пропала партія товару, негайно поїхала до іншого міста розбиратися і залишила їм з братом гроші на життя.
Коли Лінь Вейся мигцем зайшла на кухню, вона поглянула на календар і завмерла.
25 квітня - сьогодні її день народження. Її очікувана дата пологів була перше травня. Мама казала, що перший день літа - хороша прикмета. Тому вона назвала її Вейся "Летня заря".
Шкода тільки, що вона народилася на п'ять днів раніше строку. Вона хотіла побачити цей світ. Але, побачивши, вона зрозуміла, що в ньому немає нічого особливого.
Лін Вейся давно не святкувала дня народження. Тітка і дядько забували про це. Коли пам’ятали, готували святкову вечерю.
Але дні, коли про неї пам’ятали, не були частішими. Це радше була випадковість.
За сніданком Лінь Вейся зварила собі « купу довголіття» і спеціально поклала два яйця. Над мишкою піднімався пару.
Вона прикидається, що задуває свічки.
І прошепотіла: "З днем народження".
У школі все йшло своїм життєвим шляхом. Вона розмовляла з однокласниками, але нікому не сказала про свій день народження. По-перше, нічого. По-друге, вона звикла ні від кого нічого не чекати.
Не чекати ні від кого, ні з чого - тільки так можна йти своїм шляхом.
https://literna.net/uk/books/105-chi-chuyesh-ti-mene-zaversheno