Фан Цзябей підняла голову, мовчазна глянула на неї і кивнула. Лін Вейся сіла біля сходів, відкрила коробку — всередині було п’ять рисових куль з тунцем.
— Хочеш спробувати один? — Линь Вэйся взяла паличками кульку.
Фан Цзябей взяла його і тихо сказала:
Дякую.
Лін Вейся поклала коробку на коліна, зняла плівку з кулька і повільно прожувала, тому коли заговорила, її звучав в’язко:
« У вихідні на музичному фестивалі — чи ви теж були там? »
— Да.
Голос Фан Цзябей був все таким же слабким, ніби вона трималася на останньому диханні.
І, наче перед тим запитанням Фан Цзябей опустила голову і сказала:
не сприяй мені чому.
Лінь Вейся кивнула і спокійно доїла свій обід. Коли вона зібрала сміття в пакет і вже збиралася йти, ззаду її поклікнули.
Вона обернулася.
Голос Фан Цзябей звучав голосніше простого:
— Я хочу, щоб ти трималася від нього подалі.
Вперше вона дивилася їй прямо в очі — холодним, пронизливим поглядом.
Фан Цзябей не уточнила, про кого мова, і Лінь Вейся не стала питати.
Легке світло трулося по сходах, і було незрозуміло, хто першим приховав свій секрет, а хто вперше побачив чужинку.
Пополудні в класі панувала надзвичайна атмосфера. Всі товпилися, про щось перешіптувалися і потягнулися до виходу. Лін Вейся здивовано озирнулась:
- Чому всі так радіють?
Фан Мо підхопила її під руку і потягнула до виходу, присунувши голову ближче:
- Кожен семестр у нас є факультативи. У минулому семестрі ми вже вибрали, а ти якраз перевтілилася. А в цьому - чомусь тільки зараз відкрили запис.
— А що ти хочеш вибрати? - запитала її Лін Вэйся.
- Ех, нам не доводиться вибирати.
Вид Фан Мо був смиренний.
Лін Вейся здивовано подивилася на неї, і Фан Мо кивнула вперед. Звідти доносилися веселі голоси А-студентів, що перемішуються словами "тенніс" і "гімнастика". Вона почала пояснювати:
- На факультативи також є правило: "Астуденти обирають першими". Вони зазвичай беруть щось легке, цікаве і красиве - типу спортивних залів. А решта — на вулиці, під сонцем, важкі та нікому не потрібні — дістається нам. Ти знову піднялась на іспитах! Тобі ж залишилося лише два бали, так? Якщо на наступних великих екзаменах ти покажеш стабільний результат, то станеш А-студенткою, і тоді у тебе будуть привілеї! — сказала Фан Мо.
Лінь Вейся ледь помітно посміхнулась і тихо, наче кажучи сама з собою, сказала:
- Але моя мета не в цьому.
- Що? — перепитала Фан Мо.
— Нічого, — каже Лінь Вейся похлопала її по руці. — Пойдём вибирати.
У цей день учні усієї подібності зібралися в корпусі D для вибору факультативів. Після того як А-студенти закінчили, вони виходили з книжками в руках, з високо піднятими головами і легкою посмішкою на губах.
F-студенти один за одним зайшли в систему. Хоча вони очікували цього, але коли на екрані висвітлювався список позосталих факультативів, то по класу прокотився дружній подих.
Лін Вейся, тримаючи мишку, і повернулася до Фан Мо:
- Слухай, тут є один факультурний в кімнаті. Якщо ти боїшся сонця, то можеш обрати плавку?
Фан Мо відразу ж замочила головою, боячись, що та вибереться цей варіант, і випалила:
— Нет! Ні. Це погана прикмета, там раніше був випадок... Краще не треба.
Повітря застигло, його можна було почути лише натисканням мишки.
Очі Лін Вэйся кольору бурштину дрогнули, вона замерла:
- А що там сталося?
Фан Мо шкодувала, що сказала це.
Зустрівшись поглядом з Лінь Вейся, вона почала ухилятися і відповіла досить різко:
— Я и сама толком не знаю. Ніби хтось постраждав у басейні. Там взагалі моторошно. Навіть коли ми проходжу повз, мурашки по шкірі...
« Розкажи мені точніше, — відповів Лінь Вейся. — Він був лагідним і заспокійливим.
Фан Мо прикусила ковпачок ручки, опустила голову і заговорила зовсім тихо:
- Вибач, я не хочу собі проблем.
Лінь Вейся вже хотіла сказати "нічого страшного", як раптом через сусідніх комп'ютерів почувався розголосний холодний смішок - з видовженою і пристойним розглядом.
Вона обернулася і першою справою побачила зловісний вигин губ. Його погляд піднявся вище, і він зустрівся з похмурими вузькими очима.
Це була Фан Цзябей.
Вперше вона виглядала не боязкою - вона дивилася прямо на неї, погляд холодний. Через хвилину Фан Цзябей відвела свої мутні очі, стиснулася і втупилася у монітор — знову прийняла свій звичайний забитий вигляд.
Увечері, помивши і перевдягнувшись, Лінь Вейся впала на ліжко й заплющила очі. Раптом щось згадавши, вона взяла телефон, знайшла чорний аватар і почала друкувати у діалоговому вікні.
[Ти в порядку? Сьогодні тебе не було в школі..., - набрала вона, але відразу ж стерла все і заново ввела слова.
Xia: Чому ти сьогодні не прийшов до школи?
Лінь Вейся подивилася на екран, подумала мить і все ж відправила. Потім відразу погасла екран. Зачекала декілька хвилин, знову увімкнулася - у діалоговому вікні не було жодного повідомлення.
Густі вії опустилися. У грудях з'явилося щось складне, наче вітер увірвався і давив на серце, тягнув його вниз. Вона встала, відкрила вікно і деякий час стояла, глибоко дихаючи.
Лінь Вейся не могла описати цього відчуття. Вона навіть не знала, що це називається розчаруванням.
***
Наступного дня Бань Шен знову не з'явився у школі, і ніхто не знав куди він зник.
Лін Вейся сиділа за партою, вивчаючи слова, і піднявши очі, побачила, як в коридорі Лю Сіцзя ніби пристає до Цю Мінхуа, випитуючи про Бань Шена. Він лише з кислою міною гойдав головою - не знаю, мовляв.
У результаті Лю Сицзя пішла з кам’яним обличчям, нічого не добившись.
Кілька днів підряд Лінь Вейся надсилала Бані Шену повідомлення, але відповіді не було. Вона навіть подумала, чи не тому він мовчав, що вона його відкинула.
Вона хотіла запитати у старшої Вусань, де Бань Шен, але зрештою передумала.
Він з'явиться. Рано чи пізно.
Лінь Вейся вийшла з душі, витираючи мокре волосся білим рушником. Капли падали на підлогу.
Телефон на ліжку завибрював - вона взяла його і відкрила WeChat.
Бань Шен нарешті відповів.
Кілька днів тому Лінь Вейся надсилала йому повідомлення - вони все ще висіли у діалогі.
Понеділок 21:40
Ти чому сьогодні не прийшов до школи?
вівторок, 6:35
[Хочишь молоко?]
Середа, 22:50
З тобою все гаразд?
Лінь Вейся відправила йому три повідомлення. Бань Шен проігнорував все, крім останнього, і відповів лише одним словом.
Ban: [Так.]
***
У п’ятницю Лін Вейся було чергування. Вона спеціально встала раніше і поїхала автобусом до школи. Рано - вранці повітря вже здавалося душним і важким. Спина Лінь Вейся вспотела.
Ледь вона зібралася увійти в клас, як висока тінь гнітючо нависла над нею.
Це був Бань Шен.
Він був у чорній футболці, спирався плечем об одвірка і мовчки дивився на Лін Вейся. Його обличчя було занадто блідим, під очима - тіні втому, і незрозуміло було, чим він займався останні дні.
Він посміхнувся і підвів повіки, дивлячись на неї.
Такий погляд був надто знайомим і небезпечним.
Лін Вейся інстинктивно відступила на крок, але Бань Шен прищурився, витягнув свою довгу руку - і пальцями підчепив її темно-синій краватку-бабочку, притягуючи до себе.
Лінь Вейся не встигла опам’ятатись, як опинилася в нього перед носом, мало не побачивши його. Здається, він щойно помив голову — від нього виходив свіжий м’ятний аромат і краплі води стікалися по надбровій дузі. Очі Бань Шена сміялися, а чорна родимка біля переносниці раптом стала здаватися надзвичайно живою.
У той самий час, злий і шанобливий — це був дивний потяг.
Серце неминуче пропустило удар, а слідом забилося швидше.
Бань Шен схилив голову до її вуха, рух був двозначним, пальці все ще тримали її краватку. Він ліниво поставив запитання, у голосі звучала усмішка:
- Де моє молоко?
https://literna.net/uk/books/105-chi-chuyesh-ti-mene-zaversheno