Бань Шен тихо посміхнувся - чи лякає її, то всер'юз - і надів на її потилицю, притягуючи до себе, але Лінь Вейся поспішно відірвалася.
Він, спершись на лікоть, повільно піднявся і простягнув їй телефон. Вона потягнулася за ним, але він не відпускав.
— Відпусти, — спокійно сказала вона.
Він розтиснув пальці і більше не дражнив її.
Лінь Вейся трохи відпочила і продовжувала займатися, бо любила ці рідкісні хвилини гри.
Після тієї бійки Бань Шена всі в школі відкрито або таємно стежили за ними.
У школі Лінь Вейся майже не перетиналася з ним. Але дехто помітив, що іноді на парті з’являлися солодощі, а Бань Шен ніколи не здавав тітраді вчасно. Їх треба було забирати в нього особисто.
Очі людей все частіше ковзали між ними трьома.
Усі знали, що Лю Сіцзя спочатку була байдужа до Бань Шену, а з Лін Вейся вони вважалися нерозлучними подругами і чутки поповзли.
Але королева залишалася королевою, і здавалося вона не зачепила її.
З боку вони як і раніше були нерозлучні, але Лінь Вейся відчувала між ними тоненьку, ледь уловну тріщину.
Дівча дружба — це ніжна й делікатна риса, коли незначні зміни змінюються відразу.
Лю Сицзя стала холоднішою і віддаленішою. Вони перестали разом ходити в їдальню, іноді вона йшла з Лі Шенжань і відокремлювалася короткий час « забула » або « була зайнята ».
У Лінь Вейся всередині ніби все стискувало тонкою ниткою - стало важко дихати.
Незабаром мав відбутися шкільний концерт. За день до цього вони разом пішли вечеряти — Лю Сіцзя, як завжди, майже нічого не їла, купила тільки хліб у супермаркеті, а Лінь Вейся замовила лапшу білядон з рибними кульками.
Вітер був прохолодним, а гарячі кульки приємно гріли. Лінь Вейся надкусила один і помітила, що подруга розсіяно крошить хліб у пальцях.
- Що з тобою? — запитала Лінь Вэйся.
Лю Сицзя опритомніла, повернулася до неї і натягнулася:
— Нічого. Як успіхи з віолончеллю?
— Нормально. А ты... Фан Мо казала, що у тебе теж номер буде?
— Так, так, - відповіла Лю Сіцзя, скокала обертку і викинула.
Настав вечір концерту.
Він проходив у актовому залі і був одним з головних подій школи — усі викладачі та учні зібралися, запросили навіть двох журналістів.
За кулісами панував хаос: хтось крався, когось вже виштовхували на сцену. Лін Вейся сиділа перед дзеркалом, поки їй робили макіяж; з кожним оголошенням велогонок до нього билося швидше — вона вже давно не виступала.
Коли макіяж був готовий, Фан Мо, стояла поруч, не зводила око з неї і прошепотіла:
- Ти просто неймовірно красива.
У залі було спекотно, Лю Сіцзя вийшла на сцену без одягу — у фіотелітовій сукні та чорних чоботях. Макіяж був яскравим, і виглядала вона ефектно; Лі Шенжань не відходила від неї ні на крок.
Побачивши Лінь Вейся в дзеркалі, Лі Шенжань замерла, потім грюкала її по плечу з неохотним виглядом:
- Гей, там Нін Чао тебе шукає, він зовні. І як же можна бути таким злим!
— Добре, - Лінь Вейся відклала помаду.
Вона накинула куртку, довгий посол заважав і підняла його. Ззовні вона побачила Нін Чао з кимось про щось переговарюється під деревом.
— Нін Чао, — покликала вона.
Він обернувся і підійшов до неї, а ті, хто стояв поруч, засвисли.
Нін Чао, підійшовши і здивовано запитав:
- Чого ти вибігла?
- Ти ж мене шукав? Лі Шенжань сказала, - дихання у неї збилося, на носі виступили крапельки поту.
— Та вона з глузду зійшла! Навіщо я тебе шукав? — Нін Чао обурився і раптом чхнув. - Ось я їй зараз покажу...
Він бурчав, а коли підняв очі — Лін Вейся вже зникла.
Повернувшись за лаштунками, вона ледве перекладала подих.
Фан Мо зупинялася по кімнаті і, побачивши її, полегшено видихнула:
- Вейся, де ти була? Ти наступний, ми скрізь тебе шукали!
— Все добре, — похитала головою Лінь Вейся.
Вона підійшла до туалетного столика і взяла віолончель.
Якраз підійшла її черга. Працівник за лаштунками подав знак, і Лінь Вейся піднялась на сцену. Перед виходом вона перевірила слуховий апарат і приглушила звук.
На сцені було темно - глядачі не бачили її появи. Ведуча в смарагдовому плаття з відкритою спиною оголосила її номер. У неї був приємний читсовий голос, схожий на тепле молоко.
Закінчивши, ведуча усміхнулася Лінь Вейсь і відійшла.
Світлана була в центрі уваги.
Вона побачила його в залі - Бань Шен був у чорній бейсболці, його обличчя було видно лише наполовину. Вона видихнула, підняла смичок, і в очікуваній тиші доторкнулась струн.
Замість глибокого, пронизливого звуку пролунав гучний і різкий шум. Вона розплющила очі, провела смичком знову — струна лопнула з різким тріском.
Вона скрутилася, як пережований волосся.
У залі почався гул. Хтось сміявся, вчителі перешіптувалися.
Лін Вейся сиділа нерухомо, опустивши очі, стискаючи змичок.
Пригадувалася усмішка тієї дівчини - щира, тепла. Ресонниці її здригнулися.
Світло погасили. Глядачі вимагали, щоб вона пішла.
Ведуча підійшла до неї, прошепотіла щось і пішла.
- Що за фігня? Це що, і все?
— Гей, якщо не вмієш, дай дорогу іншим!
— Давай, уходи, не соромся!
(Сміх) Іжань сидів, ліниво прикрив очі, і посміхнувся:
- Що, не хочеш рятувати свою принцесу?
Бань Шен не шепохнувся:
- Вона справиться.
— Ну, ти, я дивлюся, так віриш в неї, - посміхнувся Лі Іжань.
— Інакше вона б не була тим, кого я вибрав, — тихо відповів Бань Шен.
Знову спалахнуло світло, але тепер зазвучала не віолончель, а ерху.
Вона змінила номер.
Лін Вейся сиділа на сцені: волосся висіло вгору, відкривши елегантний профіль, пальці сильні і точні. Задзвонила « Любителі метеликів» — мелодія лилася м'яко і пронизливо, захоплюючи слухачів.
Хтось у залі шепнув другові:
— Ось це так! З цього дня вона моя нова муза!
Бань Шен, почувши, зимно глянув на того, хто говорив - той поєднувався, відчуваючи, як по спині пробіг холодок.
Він знову подивився на сцену, не зводячи очей з Лінь Вейся.
Вона сиділа в центрі, у червоному плаття, звук ставав все потужнішим, смичок рухався швидше, пальці лівої руки спритно ковзали по грифу. В її грі була сила і водночас крихкість, але погляд залишався твердим, наче перед глядачами оживали метелика з легенди, вилітаючи з мелодії та торкаючись його щоки - точно на червону родимку.
Остання нота завмерла. Лін Вейся встала і поклонилася.
На мить у залі запанувала тиша.
А потім - шкваль оплесків, криків і овацій.
Того вечора Лю Сицзя зайняла перше місце за сучасний танець. Лінь Вейся стала відомою в школі завдяки "Любви метеликів" - незважаючи на технічну накладку, її експромт запам'ятався всім і журі присудило їй спеціальний приз.
Після концерту багато людей оточили Лю Сіцзя з вітаннями. Лін Вейся сиділа одна і знімала макіяж, коли її телефон завибрував. Вона взяла його і вийшла.
Лю Сицзя, оточена натовпом, посміхалася. Лі Шенжань, помітивши фігуру, яка поспішно віддалялася, на мить задумалася.
Бань Шен написав, що чекає на неї зовні.
Коли Лінь Вейся вийшла, вона побачила його з компанією - він курив, поруч стояв сонний і розтріпаний Лі Іжан, а з ними — дівчина надзвичайної краси, з витонченою фігурою та утонченим обличчям.
Лінь Вейся помітила, як вільно він почувається з ними.
Побачивши її, він підняв руку з сигаретою, викликаючи її. Вона підійшла і дізналася в тій дівчині провідну, яка допомогла їй.
— Ви - учениця старшого курсу? Дякую за допомогу, — сказала Лінь Вейся.
Дівчина посміхнулася:
— Не варто, кличи меня Усюань. Я - довга родичка А-Шена, ми всі виросли разом.
Вже майже все розійшлися, але хтось проходив повз і, побачивши їх, зашепотів:
- Це Лі Іжань? И Бань Шен? Ми побачили їх після концерту!
— Лі Іжань - хуліган, не спілкуйся з ним.
— А с ними Усюань, старша! Моя муза!
Бань Шен глянув на них, і вони поспішно сховалися.
— Гей, Бань Шен, ти хоч знаєш, що таке ніжність? — Усміхнувся Лі Іжань.
Всю ніч не хотіла брати участі в їхніх перепалках і, поклавши руку на плече Лінь Вейся, сказала:
що він просив мене подивитися за тобою. Він так про тебе піклується.
Ліжань, роблячи вигляд, що бачить її вперше, запитав:
— А-Шэн, это твоя дівчина?
— Ні, — відповів Бань Шен.
Лінь Вейся здивовано глянула на нього, але він був спокійний і наступного разу посміхнувся та щиро вимовив:
- Але я її домагаюся.
Іжань, посміхнувшись, показав йому середній палець і забрав Усюань.
Вони залишилися вдвох. Бань Шен подивився на її алі губи і сказав:
- Виглядаєш як привид. Жахливо.
Він провів великим пальцем по її губах - вона застигла, дозволяючи йому стерти помаду. Насправді це було красиво: на її блідій шкірі яскраво-алий відтінок виглядав як сніг у березні - майже мистецтво.
Її губи були м'якими, і кінчики його пальців почали горіти. Він різко забрав руку і відвернувся:
— Пошли.
Вони йшли по алеї, і Лін Вейся все ще відчувала його дотик на губах. Вона потерла їх рукавом.
- Премія тисяча юаней. Половина твоя, за домовленістю. За віолончель, напевно, не вистачить ... — Вона наздогнала його і дала гроші.
Бань Шен зупинився, подивився на гроші і не взяв. Він посміхнувся:
— Ерунда. Гроші залиш собі, краще пригостити мене вечерею.
- Що ти хочеш? — запитала вона.
— Пельмені, - чомусь він згадав ті пелімени в день зимового сонцестояння.
Хоча зима майже пройшла.
- Що? — На здивування вона.
Він, такий хитрий, міг би вибрати щось дороге!
— Досить дивуватися, поки я не передумав, - сказав він, засунувши руки в кишені і пішов вперед.
Вона пішла за ним. На вулиці Міньледун вони знайшли стару, але чисту пельмну. Вона замовила дві порції з яловичиною. Дізнавшись, що він не має особливих вимог, вони вирішили столик і сіли.
Він, злегка брезгуя, ретельно ошпарив чашку і ложку.
Завибрував телефон Фан Мо написала, вітаючи: [Ти була просто божественна! Ти знаєш, ти зараз головна тема на форумі! Ти рада?]
Лінь Вейся відповіла: [Нормально.]
Фан Мо прислала посилання, але Лінь Вейся не відкрила її. Їй було байдуже до іншої думки, вона не шукала уваги.
Вона просто хотіла займатися тим, що любить, без тиску. Шкода тільки, що замість віолончелі довелося грати на ерху.
— Ти вмієш грати на ерху? — запитав Бань Шен, відсипши чай.
- Ще в дитинстві я брала уроки виолончелі. Я ходила до вчителя раніше і чекала, поки він закінчить урок з донькою — та грала на ерху. Мені стало цікаво, і я також навчилася, але тільки одну цю мелодію відкусила гаряча пельмінь і обгоріла язик. Він мовчки посунув їй воду.
— Ти вмієш вирішувати проблеми, — похвалив він.
Вони вийшли разом.
Вона заплакала, коли господиня подивилась на них і сказала:
— Які гарні брати і сестри! Як з кіноплаката.
На ній була темна шкільна форма, легкий светр, плісована спідниця - скромну і світлувату. Він був у такій же формі, високий і стрункий, а їхні риси нагадували ті ж холодні та парні лінії.
- Ваші батьки, мабуть теж гарні... — продовжувала жінка.
Бань Шен вже майже вийшовши, зупинився і ледве зтримуючись запитав:
— Правда схожі на брата і сестру?
https://literna.net/uk/books/105-chi-chuyesh-ti-mene-zaversheno