— Ні, не нервую, — тихо відповіла Лінь Вейся.
Вона прибрала бинти і ліки, але піднявши очі, знову наткнулася на його рельєфні м'язи, все ще покриті краплями води, і ледь помітну лінію, що йде вниз по живота.
У горлі в неї пересохло. Вона відвела погляд і запитала:
— Надень рубашку.
Бань Шен тихо посміхнувся, затушив сигарету в попільничці і ліниво простяг:
- А тільки що дивилася з насолодою. Швидко ж ти змінюєшся.
— Я не дивилася, — трохи голосніше відповіла вона.
Почувся шорх - він потягнувся за одягом через неї, його плече легко вдарило її вухо. Шкіра на вухах стала горіти, дихання збилося.
Вона нервово відвела погляд і помітила вільно зав'язаний шнурок на його чорних штанах - він спускався недбало, створюючи відчуття стриманої заборони.
— У тебе шнурок розв’язався, — сказала вона.
Бань Шен опустив очі, глянув на пояс, а потім ліниво посміхнувся - здавалося, сміх пішов з самої грудей:
— Ага. Я все-таки дивилася.
Тим часом Лю Сіцзя блукала вулицями. У холодний день вона гризла морозиво, сподіваючись, що холод відріже її. Незнайомці намагалися заговорити з нею, але вона відшивала їх одним жестом.
Вона не знала, навіщо прогулювала уроки - просто захотіла і все.
В результаті вона просиділа весь день в інтернет-кафі, безглуздо стукаючи по клавішах і помираючи раз за разом. Але один гравець постійно витягав її, не забуваючи при цьому підколювати: [Скажи чесно, перш ніж грати зі мною ти ходила в храм?]
Коли вона вийшла, небо потемніло, запалилися вогні і знову пішов дощ — дрібний, але не стала сховатися, а пішла прямо під ним.
Без мети вона згорнула у вузький провулок.
Майже біля виходу вона почула сумнівні голоси - вона пішла швидше, поспішаючи вибратися і на повороті врізалася у чиюсь тверду груди.
Вона впала на землю і, роздратована, підняла голову - і зустрілася поглядом з Нін Чао.
Побачивши її, він здивувався - Лю Сіцзя зараз виглядала жалюгідно: волосся розрепані, одяг у безлад і мокра. Лише яскраві губи не змінилися.
Він посміхнувся, дивлячись на неї зверху вниз:
— Що це за мокра лисиця?
Нін Чао недавно постригся наголо, а ліворуч - вибрита літера Z — вид бандитського ватажка.
Очі Лю Сицзя округли від гніву. Вона встала, гордо випросталася і одягнула спідницю.
Зробивши кілька кроків, вона почула:
« Гей, — обернулася й побачила ліниво в кишені. - Ти виглядаєш жалюгідно. Хочеш піти зі мною?
Вона зупинилася, сама не знаючи навіщо.
Через півгодини вона вже сумнівалася, чи не наклали на неї порчу - навіщо вона пішла за цим хуліганом в таке місце?
Неподалік стояв старий покажчик з написом « Вулиця Золотих рибок ». Вона повернулася туди і потрапила в незнайомий світ — магазини, вогні та шум. Жінка за прилавком вправно пакувала покупки і говорила:
- Цей п'яниця, що пропав, я ж казала, не пей! Ну, здохне і здихає, а у мене ще буде друга молодість!
Мотильки кружляли біля ліхтарів, покупці сміялися:
— Не злись, не сваряться.
Майстер по ремонту телефонів сидів за столом, дивився якийсь фільм.
Хтось прийшов за телефоном, і Нін Чао мигцем глянув:
— Подделка.
По всій вулиці з ним віталися, хулігани шанобливо кланялися:
- Маленький пане Нін!
Він недбало відповідав.
Якийсь хлопець на скейті крикнув:
- О, пане Нін привів дружину!
Нін Чао посміхнувся, підхопив з прилавка два тенісний м'яч і мітнув їх, скинув хлопця зі скейту - той з шумом впав, спричинив вибух хохота.
Далі вулиці згортали, а відкривали ряди закусочних — шашлуки, запах кмину, холодильники з м’ясом та овочами.
- Така, як ти ніколи тут не була? Напевно, марно, - посміхнувся Нін Чао, струшуючи попіл.
Вона обвела поглядом брудні плями і поморщилася. Промовчала, але живіт зраджений.
Він фикнув, затушив сигарету і попрямував до їдальні "Нін". Лю Сицзя нехотячи пішла за ним.
Він зупинився — вона мало не врізалась у нього, вже відкрила рот, щоб обрубати, але тут побачила привітні обличчя його батьків.
Вона привіталася.
Мати Нін Чао, на вигляд жінка добра, поспішно протерла стіл і посадила її. Через хвилину вона принесла таз з гарячою водою і новий рушник:
— Ви однокласниця Нін-цзи? Помоліться, мабуть, холодно.
— Дякую, тітка, дуже тепло. Лю Сіцзя швидко взяла рушник. Тепер у ній не було й сліду звичної зарозумілості.
Нін Чао стояв біля холодильника, вибираючи м’ясо і кружляв за нею очі. Вузьки його губ трохи здригнулися.
Невдовзі перед нею з’явився шашлик.
— Спробуй, мій старий готував, — сказав він, кивнувши в сторону чоловіка у манґала.
Лю Сіцзя взяла шампур — баклажан з часником, курячий хрящик і маленькі шматочки жиру... Пахло смачно. Вона відкусила.
Нін Чао дивився на неї. Вона неохоче видала:
— Сносно.
Але сама взяла ще один шампур і приступила їсти. Він посміхнувся, не коментуючи, і пішов працювати.
Вона запила водою, і перед нею поставили миску з лапшою. Вона спробувала — гарячу, ароматну й апетитно.
— Дякую, — сказала вона. — Дуже смачно.
Нін Чао, почувши, злегка напружився, але продовжив працювати.
Лю Сицзя сиділа, спостерігаючи за ним. Він то стояв у мангалу, то розносив замовлення, рухаючись швидко і вправно. Коли у нього з рук мало не випав піднос, він спіймав його на льоту, і сусідний відвідувач вибачився.
— Чого розорився? — Усміхнувся Нін Чао і, зробивши вигляд, що все гаразд, несподівано розгорнувся і легонько стукнув знайомого по плечу.
« Дитинство його пройшло тут» — подумала Лю Сіцзя.
Раптом вона почула, як він лається на матір — та ледве тягла ящик пива.
— Мам, йди і танцюй з сусідками, але не заважай на ноги.
Усю ніч він був у русі, на чолі виступив піт і впевнено впорався з справами.
— Зараз проведу, — кинув він на біг.
— Ні, я сама, — похитала головою Лю Сіцзя.
Вона подивилася на оживлену закусочну, де всі працювали як одне ціле.
— У вас дружня сім’я, — тихо сказала вона і ледве проковтнула.
***
Дощ закінчився. Бань Шен привів Лінь Вейся в ігровий зал, вони зіграли пару партій, а потім пішли у кіно.
"Смерть на Нілі" - по роману Агати Крісті, її улюбленої письменниці.
У залі Лінь Вейся дивилася уважно, майже не відчувши. З часом Бенль Шен заснув, хоча фільм запропонував сам.
Екранізація була дійсно нудною.
Коли на екрані показали панораму Нілу, Лінь Вейся покосилася на Бань Шена. Він був у чорній товстовці, відкинувшись на червоне крісло, очі закриті. Тіні від різниць падали на його щітки.
Його голова весь час ссказувала з підголовка, нахилялася в бік, на мить замирала, а потім поверталася назад.
Вона дивилася на маленьку родимку під його оком — холодну, але манячу. Серце тремтіло. А потім...
Не віддаючи собі звіту, вона прибрала підлокатник, простягнула руку і легко торкнулася його шиї, відчуваючи під пальцями бінення пульсу, і обережно прив'язала його голову до себе.
Чуже тепло, тихе дихання.
Його голова лежала на її плечі.
Фільм тривав 127 хвилин.
Коли запалили світло, передні глядачі вже вставали і обговорювали сюжет.
Бань Шен прокинувся, вії здригнулися, він підняв голову з її плечей і потерти шию:
— Извини.
— Нічого, — відповіла вона.
https://literna.net/uk/books/105-chi-chuyesh-ti-mene-zaversheno