— Боже, вона дійсно глуха! Значить, вона інвалід?
— Я ж казала, Кер бачила її в роздягальні на фізичній роботі...
- І як тепер виглядає її неприступний вигляд? Смешно, правда?
- Вона нас не чує? Тому вона завжди така задумлива. Але якщо так - їй місце в школі для глухих, а не у "Темно-синій зірці"...
Голоси доносилися наче здалека, змішуючись із шумом вітру. Право вухо вловлює фрагменти: « Інвалід», "неприступна"; а ліве чітко передавали кожне слово.
Чжен Чжаосин на мить остовпнув, а потім холодно посміхнувся - погляд його став насмішкуватим. Але не встиг він зробити щось ще, як ззаду налетіла могутня сила. Він втратив рівновагу, і його сильно штовхали — він впав на коліна.
Чжен Чжаосин вирубався і спробував відповісти, але Бань Шен з похмурим обличчям знову жбурнув його на підлогу. Він навалився на нього зверху, однією рукою вчепився у комірець, як у мертвого пса, і почав бити його головою об стіну — раз за разом, так, що дошка позаду тряслася.
Вони швидко з'єдналися, але Бань Шен одразу взяв верх.
Ніхто не наважувався втрутитися, і статус Бань Шена був занадто високим. Зазвичай він був стриманим, але зараз бився з такою люттю, ніби нікого не збирався щадити.
Чжен Чжаосин уже захлебнувся кров’ю, а обличчя швидко розпухоло і покрилося синцями.
Лю Сіцзя привела завчителя і Лу Сіпіна.
Завуч, побачивши те що сталось, зблід і рикнув:
— Бань Шен! Як ти, відмінник, можеш так битися? Розніміть їх зараз же!
Але Бань Шен не чув. Його обличчя було спотворене злобою, очі налилися кров'ю. З боку було видно, як на його блідої шиї здулися вени, спини напружилися. Він з розмахом вдарив Чжен Чжаосина ногою в ребра.
Найбільше хвилювало Цю Мінхуа - якщо так продовжуватиметься, це може закінчитися смертю. Бань Шен завжди був холоднокровний і розсудливий, у нього було багато способів покарати Чжен Чжаосіна, навіщо ж він так зірвався?
Бань Шен підняв стілець і заніс його над головою переможеного противника.
— Бань Шен! — Почувся тихий голос.
Він опустив очі, і кров стікала з високої надбрави.
Стул завмер у повітрі.
— Все в порядке. Залиш його.
Голос Лінь Вейся звучав рівно, ні гіркота, ані образа.
Її слова тихі, але чіткі, ніби повернули Бань Шена до реальності - похмурий вираз зникло з його обличчя. Він з гуркотом відкинув стілець, і хтось із дівчат скрикнув. Навколо піднялася метушня.
Лін Вейся все ще шукала свій старий слуховий апарат. Вона присіла і обшукувала підлогу, поки не помітила його біля краю столу. Вона потягнулася за ним, але швидка рука спотворила її.
Бань Шен міцно схопив її за руку, допомагаючи піднятися. Його холодна долоня ковзала вниз, стиснула її зап'ястя - і він вивів її з натовпу.
Проходячи повз завуч, він сказав абсолютно спокійно:
— За запитанням прийду пізніше.
І прямо на очах у вчителів забрав Лінь Вейся, залишивши заволав в люті.
Учні приводили в порядок перевернутих стільців. Лю Сіпін зітхнув і послав Чжен Чжаосіна, який ледве дихав у лікарню.
У метушні Лю Сицзя стояла нерухомо. Хтось випадково зачепив її плече - вона не шепохнулася, на її обличчі не було ні краплі тепла.
Високий хлопець впевнено вів дівчину вперед. Ліній Вейся ледь заспівала за ним, її зап'ястя стискали так сильно, що вона мимовільно підняла очі. Його спина була непорушною, наче він збирався бігти з нею, завести її геть.
Дощ хлестав, перетворившись в суцільну стіну. Лін Вейся опустила погляд на його руку, що лежить на її зап'ясті - натягнуті сухожилля, блідо-блакитні вени, кров на костях.
Її серце шаленіло відчуття, більш складне, ніж дощ за вікном.
Лівінь був лютим — краплі хлютали по обличчю, залишаючи біль. Вода билася об землю, піднімаючи туман, який ніби застелив їм шлях.
Бань Шен без вагання зняв куртку і накрив її, захищаючи від дощу. Він вивів її за ворота і сховав під козирком зупинки.
Він вийшов ловити таксі. Лінь Вейся хотіла піти за ним, але він повернув її назад.
У таку погоду машину було важко зловити, але нарешті зупинилося синє таксі. Вони сиділи поряд на задньому сидінні, а мокрий туман залишився ззовні.
— Куда?
Бань Шен назвав готель. Його голос був низьким і хриплим.
Включили опалення, і старий двигун загудів. Водій глянув у дзеркало заднього виду — хлопець і дівчина, вродлива пара, але сиділи далеко один від одного.
Хлопець промок наскрізь — з плечей його куртки стікала вода, він сидів і поклав щиколотку в коліна. Дівчина була суходолом, тільки спина і волосся намоклі. Вона мовчки дивилася у вікно.
Водій підібрав їх біля воріт школи і, з цікавості, запитав:
— Ви прогулюєте?
Бань Шен ліниво відкинувся на спинку і недбало хмикнув:
— Ага.
Водій повернув кермо і продовжив:
- Дівчина, а ти часто прогулюєш?
Бань Шен повернув голову, подивився на Лінь Вейся і трохи нахилився, готовий повторити питання, якщо вона не розчув.
— Вперше вона обернулася.
— Так, це ти її псуєш, — сказав водій, дивлячись на Бен Шена.
Холод поступово зникав.
Лін Вейсь глянула на Бань Шена, у вікні пропливав білий дощ. Вона бачила його парний профіль, лінію щелепи і очерету, що повільно рухався вгору та вниз.
Водій збирався знову щось запитати, але Бань Шен хотів зупинити його. Лінь Вейся трохи подавалася вперед, показала на інше вухо і пояснила:
— Все в порядке.
Хоча праве вухо поки не чуло.
— Тобі не важко носити його? — задумливо запитав Бань Шен.
Лін Вэйся на секунду замислилась:
— Нет, звикла. Тільки не можна надто активно рухатися, піт може залити апарат.
Вона втратила слух на правому вусі, а потім і ліве стало гірше чути. Щоб жити нормально, вона рано почала носити апарат.
Таксі їхав вперед. Вони все ще сиділи на певній відстані, але погляд, ковзавши вниз, побачив дві пари взуття - чорні спортивні кросівки з брудом, з яких стікала вода, і білі вітрилані черевики, які пожовтіли від дощу. Вони повільно зближалися.
Коли таксі під’їхало до готелю, дощ почав затихати. Бань Шен привів Лінь Вейся до зупинки реєстрації і простягнув паспорт.
Адміністратор взяла паспорт, клацнула мишкою і мілином поглянула на них:
— Номерів для пар більше немає.
Лін Вэйся розгубилась:
— Мы не пара.
— Звичайний підійде, — сказав Бань Шен.
Адміністратор оформила заселення і знову глянула на хлопця. Молоде, але виняткова зовнішність — це рідкісні риси обличчя, які можна прирівняти до зірок з екраном.
Протягуючи ключ-карту і паспорт, вона посміхнулася з професійною ввічливістю:
- Приємного відпочинку вам і вашій дівчині.
Лінь Вейся зітхнув.
Не отримавши очікуваної реакції - він навіть не взяв карту, адміністратор підняла очі і зустріла холодний погляд.
Зазвичай Бань Шен поводився безтурботно, але зараз заговорив серйозно:
- Вона сказала, що ми не пара. Ви не чули?
Адміністратор застила.
Бань Шен узяв ключ і паспорт і пішов вперед. Лінь Вейся йшла за ним, дивлячись на його пряму спину, і думала.
Скільки там граней? На людях він любив підшукувати, але в суспільстві поважав її бажання, не наполягав, навіть словесної волі.
Його любов була щирою і чистою.
Роздалися писк — двері відчинилися. Бань Шен вставив карту у паз, і загорівся тепле світло.
Лінь Вейся оглянулась. Він пройшов вперед, натиснув на кондиціонер.
Оглянувши номер і переконавшись, що прихованих камер немає, він пропустив його в ванну.
Вона включила гарячу воду на повну, струмки облетілися зверху. Лінь Вейся стояла босоніж і відчувала, як напруженість іде.
Теплий пару обкутав обличчя, в якому ви могли забути - події зранку видавалися далекими, нехай і всього на мить.
Роздався стук у двері. Лінь Вейся трохи прикрила її - в щілину прокинулась рука з паперовим пакетом. Вона взяла його і зачинила двері.
Вона майже закінчила. Переодягнувшись у одяг, який купив Бань Шен — червоний спортивний костюм, він був дещо великий і зручний. Вона глянула в дзеркало. Червоний колір підходив їй, обличчя вже не було таким блідим.
Збираючись прибрати пакет, вона помітила в ньому ліки і зупинилася. Перед дзеркалом вона обробила рану — шкіру за вухом було пошкоджено, але кров вже згорнула.
Вона вийшла з речами і побачила Бань Шена біля вікна. Він стояв спиною до неї, курив - на ньому були тільки штани. Його плечі, напряжені м’язи та довгий зігнутий шрам — так само як сплячого дракона.
Він підняв руку з сигаретою, і дим закурив у локтя.
У цьому жесті було щось чарівне.
Лінь Вейся ніколи не думала, що слово « той, хто заворожує» можна застосувати до пари.
Почувши її, він обернувся.
Вона відвела погляд і тихо сказала:
— Твоя черга.
Бань Шен затушив сигарету, взяв телефон і пішов до ванної. Проходячи повз, він обдав її вологим теплом.
Вона не дивилася на нього, намагаючись здаватися байдужою, але відчувала, як він на мить зупинився і тихо посміхнувся.
Він помітив її замішання.
Двері зачинилися.
Лінь Вейся випорожнюлася і легонько вщипнула себе за лікоть, повертаючись до реальності.
Коли він вийшов - все в тих же штанах, з вологим волоссям, вона сиділа на дивані, вже майже задовбав. Він підійшов до столу за цигарками, і вона помітила, що його руки всі в ссадах та зап'ястях крові.
— Дай я оброблю.
Вона сіла навпроти, відкрила аптечку, дістала ватні палички.
У тиші чувся тільки шорх.
- Ти щось зачепила Чжен Чжаосина? — запитав він.
Вона похитала головою і навіть не розмовляла.
Бань Шен підвів брови:
— Лю Сицзя?
— Ні, — відповіла вона.
Вона знала Лю Сіцзя, яка ніколи б не висміювала інших. Інтуїція підскакувала їй: це хтось інший, хто ховається у тіні.
Діван прогнувся, сів поруч. Вона повернулася до нього, взяла його руку в свої, щоб обробити рани.
Вони були занадто близько. Вона відчувала запах мила і, піднявши очі, побачила його чорні очі.
В них горів вогонь.
Вона відвела погляд.
Цього разу вона відчула себе близькою до неї. Вона швидко закінчила, і не знайшовши бінта, дістала з кишені рожеву стрічку.
Вона обернула його зап'ястя від основи долоні до косяку. Бань Шен опустив голову, і крапля води з його волосся впала їй на руку - холодна, але чомусь гаряча.
Вона не закінчила перев'язку - відгорнула руки, і долоні у неї спітніли.
— Лінь Вэйся, — покликав він.
— Мм? — Вона непомітно глянула на нього.
Він перехопив її погляд і м'яко запитав:
- Ти чого нервуєш?
https://literna.net/uk/books/105-chi-chuyesh-ti-mene-zaversheno