Лінь Вейся поклала руки назад у кишені і, проходячи повз Бань Шена, тихо сказала: « Нахал, — пішла.
Повернувшись додому після школи, Лю Сіцзя впала на шкіряний диван. У горлі запершило, вона дістала з кишені тонку мнолову цигарку і поклала її в зубах, озираючись на пошуки запальнички. У цей момент за дверима почувся знайомий жіночий голос:
— Як це - знову температура? Спочатку відвезіть її до лікарні, я скоро під'їду.
Почувши довгожданий голос, Лю Сицзя посміхнулася, безшумно сховала цигарку назад у кишеню, встала і попрямувала до входу:
— Мама...
У дверях з'явилася жінка з такими ж холодними красивими очима в чорній норковій шубі і спідниці-карандаш, перехвалена тонким поясом.
Домробітниця відразу підхопила її сумку.
Вень Ліянь все ще говорила по телефону, холодно кивнувши Лю Сицзю.
Та сіла на диван, випростивши спину, і терпеливо чекала, коли мама закінчить розмову, обдумавши, як розповісти їй про свої останні справи.
На столику перед нею впав табель успішності за півгодини.
Повітря в кімнаті застиг.
- Ти покликала мене додому тільки для того, щоб я бачила це? - Голос Вен Ліань був крижаним.
- Минулого разу була випадковість. Більше такого не повториться, — сказала Лю Сіцзя, дивлячись на табель і мимовільно стискаючи пальці.
Вень Ліянь не почала нічого додавати, дістала з сумочки темно-синю шкатулку і поставила на столик:
— Подарунок з Франції.
Не встигла вона договорити, як телефон в її руці задзвонив.
Вона поглянула на екран і сказала:
— Твоя молодша сестра захворіла, я поїду. Наступного разу пообідаємо разом.
Лю Сицзя посміхнулася, різко встала, навіть не глянувши, схопила синю шинку і штовхнулась у смітник, а потім попрямувала на другий поверх.
Наступного разу вийшла заміж — що тепер будує турботливу матір?
Вень Ліянь не розлютилася.
Вона взяла сумку біля будинку і вже збиралася йти, раптом зупинилася й запитала:
— Я чула, що у вашому класі з'явилася здібна дівчинка - Лін Вейся, здається. З звичайної сім'ї, але вона без зусиль зайняла твоє місце.
Спина Лю Сицзя скам'яніла. Пальці мимовільно стисували тканину, нігті коралів і наливали кров’ю.
***
Після цього Лю Сіцза різко змінила свою поведінку - вона перестала збирати свої сувої і обговорювати плітки, а почала старанно вчитися.
Хоча Лінь Вейся і далі спілкувалася з нею, та помітила зміни - нерви Лю Сіцзя стали як натягнута струна.
Наступного тижня я мав провести практичний курс з фізики.
"Темно-синя зірка" завжди приділяла велику увагу практиці, і бали за лабораторні роботи входили у підсумкову оцінку.
Лю Сіцзя стала особливо серйозно готуватися до цього зарахунку.
Через підготовку майже всі в класі об'єдналися у групи.
Щоб отримати хорошу оцінку, Лю Сіцзя кілька разів підходила до Бана Шена.
Нін Чао, дивлячись на неї, яка схилилася поруч з Банем Шеном, посміхнувся:
ти не думаєш, що ці багаті діти занадто переживають через стан? Вони кажуть, що A і F можуть розподіляти за здібностями, але насправді ділять людей по грошах. А що означають ці "свободи"? Пф, наче це не просто багаті діти з високим стартом, яких тут дев'яносто відсотків.
Нін Чао, як правило, не цікавився шкільними справами, але зараз раптом заговорив прямо і різко.
Лін Вейся не знала, що відповісти, і сказала:
- Але у нас є вступні екзамени вузи, вони всіх вирівнюють. А ти сьогодні будеш займатися англійською?
— Ні-ні, від англійської в мене голова навколо йде, - поспішно помстився Нін Чао.
Під час обідньої перерви дівчата взялись під руки, а хлопці побігли в їдальню.
Лінь Вейся, як завжди, сиділа на місці, робила уроки і чекала поки Лю Сицзя зачешеться та фарбує губи.
Але минуло багато часу, а вона не з'являлася.
Лін Вейся закрила зошит і підійшла до неї. Лю Сіцзя сиділа в першому ряді, підперши щуку рукою, її оточували інші дівчата. Вона не вміщала їх, і на губах у неї блювала легка усмішка.
Чим ближче Лінь Вейся підходила, тим більш докладно чула розмову. Одна дівчина з короткою стрижкою грала своїми нігтями:
- Цікаво, хто подарував той м'яч? Бань Шен тепер з ним не розлучиться.
- Напевно якась дівчина. У нього є все, дороге майно, і він раптом якийсь дешевий м'яч носить як скарб, нікому не дозволяє чіпати - одна з них, здавалося, кинула погляд в сторону Лінь Вейся.
Лю Сицзя підняла брову і натужно усміхнулася:
ви писали б краще.
— Але хтось бачив його з дівчиною, - вставила одна із однокласниць.
Лін Вейся опинилася в тіні цієї групи.
Лю Сицзя не сказала ні слова, прибрала руку від щоки, підняла голову і несподівано розсміялася:
це ж не ти подарувала йому цей м'яч?
Усі погляди Лінь Вейся викликали в них зневагу, цікавість і бажання скандалу.
Серце Лінь Вейся захвилювалось, вона заворушилася і вже збиралася пояснити все від самого початку, як Лю Сицзя раптом розсміялася і легко доторкнулась пальцем її лоба:
— Я шучу.
Напруження спати, допитливі погляди стали розчарованими — скандал не вийшло і принизити цю вискочку не вдалося.
Лю Сіцзя взяла Лінь Вейся під руку, і вони разом пішли в їдальню.
У їдальні вони сіли один навпроти одного і вже збиралися почати їсти, аж раптом на стіл з гуркотом опустився срібний піднос.
Перед Лю Сицзя виявилася рука з напруженими м'язами.
— Можна з вами? — Нін Чао без церемоній засівся на стіл, виблискуючи білобой усміхаючись.
Лю Сіцзя завжди готувала до перепалки, мовчки закочувала очі і стала салатом.
За їжею вона розмовляла тільки з Лін Вейся, демонстровано ігноруючи Нін Чао.
Вона все ще переживала через те, що хтось забрав її подарунок.
Придивившись до своїх гарних очей, вона сказала:
- Я ж викладала у Weibo! Хто посмів його взяти? Невже в нашому класі є хтось, хто не сидить у інтернеті?
Нін Чао почув і посміхнувся:
- Ти справді вважаєш себе королевою? Всі зобов'язані стежити за тобою?
Лю Сицзя, похолодавши обличчям, збиралася відповісти, як раптом хтось з хлопців звернувся до Нін Чао:
— Дай запальничку.
Нін Чао дістав з кишені нову срібну запальничку, але, помітивши щось, раптово посхопився і поспішно поклав її назад, достав іншу, потертий.
Але Лю Сіцзя вже помітила. Її очі розширилися від недовіри, і вона закричала:
- Це ж моя запальничка! Це ти забрав мій подарунок!
Нін Чао зрозумів, що потрапив у пастку і з радістю розважався — сміх був нестерпно нахабним.
- Дякую! Я ще ніколи не користувався такими дорогими запальничками - приємно в руці тримати.
Лю Сицзя дуже розлютилася і пішла.
Лін Вейся, закінчуючи їсти, прибрала її контейнер з їжею і сказала:
- Чому ти її весь час сердиш?
Нін Чао потертий короткий шибеник на голові і якось збентежено зізнався:
- Не виношу її зарозумілий вигляд.
Коли Линь Вейся наближалася до фізики, вона мусила зосередитися на практиці.
У її колишній школі практичним заняттям приділяли мало уваги, а таких суворого зарахунків взагалі не було. Вони працювали в групах - з минулого заняття її партнером був Цю Мінхуа.
Лю Сіцзя вивчала з Бань Шеном.
Цю Мінхуа був середній студент, а також одержимий іграми - коли закінчувався урок, він відразу втікав і не міг нічого зрозуміти.
Інші учні поступово відходили, Лінь Вейся залишилася сама.
Вона збиралася попрактикуватися під довше, дивилася на пробірки в колбах і задумливо гризла олівець, записував результати.
— Я покажу тобі, — почувся спокійний голос у неї за спиною.
Ліній Вейся обернулась — Бань Шен, засунувши руки в кишені, стояв у дверях. Сьогодні він був у чорній куртці, тому його шия здавалася ще довшим. Срібний хрестик лежав на ланцюгу в ямі ключиці — він виглядав ліниво і зухвало.
Він почав пояснювати. Лінь Вейся автоматично потяглася за пробіркою, але раптом огадалась і зупинилася. Бань Шен, все так само тримаючи руки в кишенях, повільно підійшов.
Вона згадала, як Лю Сіцзя запитала її тоді про м'яча, і з духом сказала:
- Не приноси той м'яч до школи.
Бань Шен стояв поруч, поправляючи прилади, і спокійно відповів:
- Це навряд чи.
Лін Вейся відвела погляд, голос її був м'яким, але відокремленим:
- У мене є ще один м'яч вдома, я віддам його Цю Мінхуа.
Бань Шен не змінився в обличчі, посміхнувся і коротко сказав:
- Він не посмів узяти.
— Такі, як ти, завжди роблять що хочуть? Мені сказали, Цю Мінхуа боїться тебе. Лінь Вейся підняла голову і в її янтарних очах відобразилася його висока фігура.
Все було ясно: вона натякала, що він використовує багатство і красу, дає на людей та поводиться егоїстично.
Бань Шен, звичайно, зрозумів це. Раптом він підійшов ближче — в повітрі панував запах деревного аромату. Він не торкався до неї, але його пристельний темний погляд повільно ковзнув по ній, вивчаючи її з голови до ніг з нароченою нагістю.
Він пройшовся поглядом по її вишневим губам, довгому шиї, грудях, навіть по згину бедер під джинсами.
Він не рухався, але погляд був зухвалим і відвертим.
Лінь Вейся відчувала себе так, ніби на спині підсмажилась його пальці.
Тільки тоді Бань Шен повільно заговорив, посміхаючись:
— Якби я дійсно робив що хочу, як думаєш, де б зараз були мої руки?
Активні загострилися від вітру.
У коридорі почулися кроки — Цю Мінхуа, тримаючись за поясницю і повернув назад. Він хотів улизнути, але живіт прихопило, і довелося повернутися.
Побачивши Бань Шена, він скаржився:
— Я не хочу йти, хіба це заборонено? Ну, будь ласка?
— Як хочеш, — кинув Бань Шен.
***
У четвер відбувся справжній звіт з фізики. Працювали групами — як завжди Лінь Вейся стояла з Цю Мінхуа. Вчитель ще не прийшов, в класі було шумно: хтось базікав, дехто повторював кроки експерименту.
Коли вчитель зайшов, всі зайняли свої місця. Лінь Вейся окинула поглядом кабінет.
Випадково її погляд впав на Бань Шена і Лю Сіцзя - вони стояли зухвалий. Лю Сицзя часто дивилася на нього, іноді торкалася його рукав. Він повертав голову, неквапливо нахилявся і слухав її.
Мій рахунок пройшов швидко, і вчитель відразу виставив оцінки. У лабораторії зашуміли. Лю Сіцзя, склавши руки на грудях, горда як чорний лебідь, нетерпляче дістала телефон і написала матері: [На підсумку я не програю.]
Вона була в доброму настрої і вирішила пригостити всіх фруктовим льодом.
Кілька дівчат обступили Лю Сіцзя і вийшли з лабораторії. Вона глянула на Лінь Вейся, яка збирала речі і посміхнулась:
— Вейся, підеш з нами за фруктовим льодом? Я угощаю.
Лін Вейся похитала головою:
- У мене справи вдома.
Коли всі пішли, Цю Мінхуа все ще сидів. Він помедлив, витягнув з кишені шоколадку і простягнув їй.
Лін Вейся здивовано подивилася на нього.
- Розумієш, ти неправильно думаєш про А-Шена. Він почав вивчати свою думку. « Він завжди добре ставився до мене. Ти ж знаєш, яка у нас в "Темно-синій зірці" - всі дивляться по грошах. Мій батько займається рибою, і коли я прийшов, всі наді мною сміялися. А Бань-е - ні. Він завжди був сам, ні з ким не спілкувався. Я весь час бігав за ним, називав його братом, але він майже не звертав на мене уваги. А потім у нас стався криза, мама захворіла, я зовсім сонник...
Він замовк і продовжив:
— Він, крім своїх старих друзів, більше ні з ким не спілкується, ні в що не втручається або не знає. Всі кажуть, що йому на всіх плювати, Що він холодний і розрахуваний. Але саме цей чоловік продав школи дизайну форми і поставив умову, щоб увесь ланцюг поставок віддали йому. А потім він пішов до батька і вмовив його передати контракт моєму батькові. У його сім'ї робітників і так повно - він просто хотів допомогти мені. З того часу у нас справи пішли в гору. Я вважаю його братом на все життя, і навіть якщо доведеться віддати за нього життя - я згоден. Тому не слухай тих, хто каже, що він до мене погано ставиться.
***
Після школи Лін Вейся стояла на зупинці. Автобус загальмував, і натовп втягнула її всередину.
Автобус покатувався. Сквоза пробила зимове світло і падала на її бліду, майже прозору шкіру. На родимці-бабочку на щоку заграв публіку.
Поблизу стояли хлопці, які часто дивились на неї з довгим волоссям до пояса. Але вона не помічала їх. Мисли її все ще були зайняті розмовою з Цю Мінхуа.
« Ти помиляєшся. Я винен - я віддав твій подарунок Бань-е. Прости. Він ніколи у мене нічого не просив, крім цього м'яча".
Вона занадто погано думала про нього, дарма обижала...
***
У школі Лінь Вейся роздавала зошит. Доійшовши до Бань Шена, вона побачила, що він вибирав завдання — швидко крутив ручку і записував відповіді.
Вона покликала його — він навіть не підняв голови, а простяг руку за тетрадью.
Лін Вейся подивилася на його довгі красиві пальці і тихо сказала:
- Мені потрібно дещо тобі сказати.
— Після уроків почекай мене в лабораторії, — відповів він і все ще не піднімаючи очей.
Після уроків лабораторія була порожня. За вікном було ще світло.
Лін Вейся не розуміла, навіщо він покликав її саме сюди.
Бень Шен незабаром з'явився - він неквапливо зайшов, засунувши одну руку в кишеню, встав біля столу, відібрав пробірки і почав показувати експеримент.
- Знаєш, в чому була твоя помилка?
Результати вже були відомі: у них з Цю Мінхуа « Здалася », а Бань Шена і Лю Сицзя — майже максимальний бал, і вчитель зняв тільки півбала - кажуть, Лю Сіцза випадково заробила рукав кольорової реактив.
- Ти не зрозуміла принципу. Порушила порядок — спочатку вимірювали поверхневі натяги, потім змачували його », — сказав Бенй Шен.
Він змусив її зробити новий досвід. Вона старанно виконувала свою працю, а він іноді говорив мало, але кожне слово потрапляло в точку і його логіка була бездоганною.
Несподівано білий папір в колбі почав змінювати колір — поповзли кольорові смуги, перетікаючи один одного. Лінь Вейся випорожнюлася і трохи усміхнулась.
Нарешті вийшло.
— Капілярність - це результат взаємодії поверхневого натягу та змачування, — сказав Бенй Шен із райдужними смугами.
Саме таким був Бань Шен — безголовий до неї.
Він прощав її беззастережно, як би не був злий, але спочатку переконався, що вона зрозуміла фізику і навіть через злість довів її до кінця.
Лінь Вейся не знала, як описати свої почуття. Вона вже збиралася вибачитися, як раптом помітила десь в стороні спалах світла.
Вона повернулася - Бань Шен тримав у руках дзеркала і скеровував сонячний промінь на її досвід. На підлозі спалахнула барвиста веселка, навіть їхні тіні стали кольоровими.
Прекрасна, але скороминуща краса.
У цю сяючу мить...
Ліній Вейся підняла очі - Бань Шен стояв у тіні, все такий же нахабний і ледачий, з посмішкою на губах, і повільно сказав:
— Дарю тебе веселку.
https://literna.net/uk/books/105-chi-chuyesh-ti-mene-zaversheno