Після вечері Бань Шен зловив таксі, щоб відвезти Лінь Вейся додому. Вона відкрила дверцята машини і тільки сіла, як поруч з нею на сидіння ковзала худорлява фігура.
Лін Вейся запитливо глянула на нього.
Бань Шен відкинувся на заднє сидіння зі своїм звичайним небрим виглядом і кинув:
— Проводжу тебе.
Лінь Вейся відвернулась до вікна.
З кишені Бань Шена донісся звук повідомлення - він дістав телефон і великим пальцем провів по екрану.
Цю Мінхуа завалив його повідомлення:
[Бань-е, мене образили!]
[Ти повинен за мене заступитися!]
[Чорт візьми, тільки вийшов з інтернет-кафе - і відразу нарвався на цих козлів із сьомого. Я чекаю на тебе!]
[?]
[Що за справи, ти мене кидаєш?]
Коли Бенй Шен прочитав останнє повідомлення, він відіслав у відповідь багатотокей і потім надрукував: [Не можу. Зайнятий.]
Маючи на увазі, що у нього є хтось про кого потрібно піклуватися.
У той же момент екран засвітився - Цю Мінхуа, як з кулемету, випустив град викликових знаків:
[??]
[Кто?]
[Хто це, скажи!]
Чим більше той нервував, тим спокійніший був Бань Шен — він з хитрою усмішкою погашив екран і навмисно залишив свого друга в незнанні.
Машина зупинилася біля обочини.
Лінь Вейся відчинила дверцята і вийшла. На дорозі були калюжі, вона несла парасоль, обережно обходячи їх, як раптом ззаду пролунав ледачий, спокійний голос Бань Шена:
— Линь Вэйся.
Вона обернулася в замішанні.
Бань Шен сидів в машині, дивлячись тільки на неї:
- На добраніч.
Вдалині залили світло фар — він на мить віднісся в його очах.
Ніби падаюча зірка.
***
Після зимового сонцестояння в Наньцзені, ніби настало справжня зима, люди переодягнулися у тонкі пальто та куртки.
Шкільна зимова форма у "Темно-синій зірці" була в клітині, тільки до неї додалася високі гольфи.
Під час різдвяних свят у школі було дозволено провести в кожному класі вільний вечірний урок. У другому класі "А" вирішили обмін подарунками.
Кожен мусив купити подарунок, гарно упакувати його і принести на свято — усе тягнуло жереб.
Після уроків всі почали обговорювати, що купити, то й справа поглядаючи на тих, хто їм подобався, сподіваючись що саме вони витягнуть їхній подарунок і доля зведе їх разом.
Дівчата обступили Лю Сицзя і наперебій говорили:
— Сицзя, а що ти зробиш?
- Що б вона не подарувала, хлопці будуть тільки раді. Головне, що Бань Шен відразу впізнає її подарунок.
При згадці Бань Шена в крижаних очах Лю Сіцзя промайнула усмішка, і обличчя її стало ще більш сліпучим.
Чутки про них поступово затихали, але всі вважали їх ідеальною парою. Зрештою, Лю Сіцза все більше й більш відкрито виявляла свої почуття до Бань Шену, якщо вона колись трималася зарозумілості, то тепер вже явно доглядала за ним.
Фан Мо зітхнув, дивлячись на Лін Вейся, яка була занурена в свої думки, і з тугою сказала:
— Вейся, ти не думаєш що подарувати? Я просто умираю від занепокоєння. У цих A-студентів майже у всіх гроші є, їх подарунки точно розберуть. А якщо ніхто не обере мого батька, то як же соромно буде!
Лін Вейся вирішила проблему з фізикою і врешті впоралася. Вона полегшено висихнула, посміхнулась і легонько вщипувала її круглу щічку:
- Я візьму твій подарунок.
ти найкраща! - Фан Мо відразу обхопила її за руку.
Після гімнастики учні ліниво потягнулися нагору. Лю Сіцзя, як завжди, підійшла до Лінь Вейся, взяла її під руку і вони разом пішли в клас.
Фан Мо ще не повернулася, Лю Сицзя сіла на її стіл і базікала з Лінь Вейся. Та, від нічого робити, приводила в порядок свої речі.
— Вгадай, що я вибрала в подарунок? — Привідкрила свої алі губи Лю Сіцзя.
Лін Вейся, сортуючи зошит, посміхнулась:
— Не вгадаю.
— Дивись.
І Лю Сіцзя дістала щось з кишені.
Лін Вейся подивилася - на її блідій долоні лежала срібна запальничка з виграваним по краю словом zorro. Вона блистела, лінії корпусу були красивими.
Лю Сіцзя дійсно любила Бань Шена - така горда і гарна дівчина запам'ятовувала марку його сигарет, їла ті ж цукерки, що й він, і таємно приносила йому молоко, поки він сам не зупинив її.
Лін Вейся подивилася на її сяючі сьої очі і відкрила було рот, але Лю Сіцзя опередила її:
- А ти що подаруєш?
Лін Вейся похитала головою:
- Ще не думала.
Повернувшись додому ввечері, Лінь Вейся сиділа за столом і підперла підборіддя.
Різдвяний обмін подарунками вже був близько, а вона все ще не знала, що дарувати.
У неї не було нічого особливого.
Може, подарувати книгу? Можна гарно упакувати і вкласти закладку. Вона якраз думала про це, коли телефон на столі завивав.
Вона взяла трубку, і в гучномовці пролунав веселий голос Гао Хана:
— Сестра, спасай!
— Рятуй себе, — спокійно відповіла Лінь Вейся.
не вешай трубку! Умоляю! — Я швидко заговорил Гао Хань.
***
Перевулок Саньян, дом 18.
Хлопець в білій товстововці з капюшоном стояв перед ігровим автоматом із похмурим виглядом, але, зауваживши наближаючу Лінь Вейся, просьяв посмішкою, його нахмуренний лоб розгладився.
— Ти завжди все швидко вчишся, спробуй! - Так, сказав Ґао Хан.
Він вже годину грав у тирі і програв усі гроші - залишився з порожніми кишенями. Але він не здавався - був твердо намір виграти хоч що-небудь.
Лін Вейся взяла іграшковий пістолет, прицілилася одним оком, перевіряючи спрагу, і сказала:
- Я не дуже вмію.
Вона вистрілила, куля пройшла повз. Гао Хан зітхнув. Господар лялька, гризаючи насінинки і дивлячись на тиху дівчину, посміхнувся:
— Якби всі вміли, я б розірився на такій справі!
Він ще не встиг договорити, як вийшла серія пострілів — кульки лопалися один за одним. Гао Хан захопив і посвистів.
Господар витащав очі — ця скромна дівчина стріляла чітко і точно, кожен раз влучила у ціль.
Зрештою Лін Вейся виграла найбільший рожевий зайець і баскетбольний м’яч. Коли все скінчилося, Ґао Хан сунув м'яч їй в руки, виблискуючи білими зубами:
- Дякую, сестро!
Лін Вейся взяла м'яч і вказала на величезного зайця, якого він притискався до себе - той цілком підходив би для обміну подарунками.
Але Гао Хан інстинктивно сховав іграшку за спину, і на його обличчя виступив підозрілий рум'янець.
Лін Вейся зрозуміла, посміхнулась і простягнула:
- О-о, у тебе з'явилася дівчинка, яка подобається!
Вона розвернулась і пішла додому, а Ґао Хан, боячись, що вона все розповість, догнав її та перепровадив тему:
- Сестра, ти просто дивовижна! Як тобі вдається - все підряд?
— Першим пострілом я прицілювалася. Господар збив приціл, так що треба було стріляти трохи нижче.
— Сестра, ты крута!
***
Під час Різдва баскетбольний клуб призначив збір — явка була обов’язковою.
Лінь Вейся давно там не з'являлася, так що пропустити не могла.
Дівчата разом увійшли в зал. Сьогодні Лю Сицзя зібрала високий хвіст червоною гумкою, вдихнула дух — усе це оберталося.
— Мій подарунок обернуться в синє папір, внизу я написала ієрогліф « Цзя» - сказала Лю Сіцзі. Вона навіть виклала фото у Weibo з підписом: [Жду того самого].
Підпис з телефону закінчувався на S.
Побачивши літеру S, все зрозуміло ставили лайки. Вона так шумно гадала про себе, щоб всі знали: цей подарунок належить Лю Сицзі, і ніхто не сміє його чіпати, крім Бань Шена.
Коли збір закінчився, Лінь Вейся віднесла інвентар у підробку, інші почали розходитися. Лю Сицзя стояла недалеку, розмовляючи з кимось і чекаючи її.
Лінь Вейся йшла коридором, щоб помити руки, як раптом її різко схопили за зап'ястя і потягли в підробку. Хлопець притиснув її до дверей, його владна тінь накрила її - Бань Шен стояв впритул, їхні темні брови над очима:
- Що ти подарувала?
У кількох кроках Лю Сіцзя сміялася, розказувала плітки, раптом її усмішка здригнулась - їй здалося, що вона помітила дві мілини. Вона придивилась - нічого. Тільки двері підсобки трохи здригнулися, і в повітрі повисла пил.
Вона крикнула:
— Вейся, ти скоро?
Голос донісся до Линь Вейсь.
Вона глянула на Бань Шена, той все ще не відпускав її.
— Я подарую книгу, — сказала вона.
Тільки тоді він повільно відрвався.
***
На Різдво кожен клас був сповнений святкового настрою — хлопці й дівчата обговорювали погоду, загадували бажання.
Хтось запитав Лінь Вэйся:
- Гей, Вейся, яке в тебе різдвяне бажання?
- Мир у всьому світі.
- Можна ще серйозніше? — фырнула Ли Шенжань.
— Хочу побачити море, — посміхнулася Лінь Вейсь.
Лю Сицзя тхнула її пальцем в лоб і розсміялася:
- Ти що, розміталася? Це взагалі не бажання!
— Точно, — підхопив Цю Мінхуа, керуючи волоссям. — Море — сів на автобус або метро і доїхав. А я не хочу, загоряєш.
Нін Чао глянув на нього і фиркнув:
— Тебе-то чого боятися? Ти і так темний, наче все дитинство на морі провів.
Всі засміялися.
Цю Мінхуа почервонів від люті і пригрозив поставити йому трипку. Лін Вейся заправила волосся за вухо і теж усміхнулась.
Бань Шен сидів на своєму місці, низько опустивши голову, і зосереджено розбирав конструкцію дрона - за весь час він не проколов ні слова.
Або ж він взагалі не слухав, що кажуть.
Настав момент обміну подарунками. У класі стало шумно. Старість вимкнула чотири з шести ламп, і в кімнаті стало темно, таємничо та трохи тривожно.
Учні підходили до столу по черзі — жеребки. Всі подарунки були упаковані з душею, деякі виглядали очевидно дорогими - видно, що їх підготували A-студенти.
Баскетболний м'яч, який ніхто не помічав, лежав у кутку. Лінь Вейся стежила за ним поглядом і, побачивши, що його обрав Цю Мінхуа, полегшено видихнула.
Вона взяла щось схоже на листівку.
Коли все скінчилося, всі розійшлися. Ліній Вейся поклала свій подарунок в рюкзак. До неї підбіг Лю Сицзя з сяючими очима:
— Він не вибрав мій подарунок - хтось інший взяв, - сказала вона і замінивши тон, підняла брову: — Зате я взяла такий дарунок, як від Баня Шена.
Лін Вейся подивилась — у руках Лю Сіцзя була зелена шкатулка, а в ній - красива гірлянда з маленьких зірочок. Вона натиснула кнопку, і лампочки загорілися, затьмарили, як зірки в небі.
- Схоже на нічне небо, правда? Такий стиль, як Бань Шена, він любить астрономію — з радістю сказала Лю Сіцзю.
Тим часом Нін Чао, який вже вийшов зі школи, чхнув - він запідозрив, що хтось його лаяв. Застібнувши куртку до самого горла, він пішов далі. Хтось помітив пластир на його пальці, з-під якого складалась кров, і запитав:
- Нін Чао, що з рукою?
— Ниткою порізався, — недбало кинув Нін Чао. — Бувай.
А Лю Сіцзя все ще базікала з Лінь Вейся, коли та випадково поглянула в сторону четвертого ряду - і побачила, як Бань Шен поклав руку на плече Цю Мінхуа, нахилився і щось сказав йому.
Він навіть ліниво подивився в її сторону.
Цю Мінхуа без заперечень віддав йому м'яч.
Серце Лінь Вейся з'явилося в неї поганий передчуття. Вона квапливо втягнула Лю Сицза за собою, але вітер, який обдурив її, чомусь здавався гарячим.
***
Вдома, після душі вона сиділа з мокрим волоссям, витирала їх рушником і відправила повідомлення чорному аватару: [Звідки ти дізнався, що я подарую м'яч?]
Через п'ять хвилин прийшла відповідь - навіть через екран відчувався його неквапливий, ліниве настрій.
Ban: [На всяк випадок запитав твого брата.]
Він завжди все робив напевно, і за нею доглядав так само.
Лінь Вейся не уйнялась: [Як ти вмовив Цю Мінхуа віддати м'яч?]
Ще через п'ять хвилин екран знову засвітився. У повідомленні відчувалося його гарний настрій і терпіння.
Ban: [Він давно хотів попросити у мене будинок біля моря і спорядження для серфінгу. Я погодився.]
Ban: [Він був тільки радий.]
Наступного ранку, коли ми пішли спати, сонце знову виблискувало.
Лінь Вейся прийшла до школи раніше і помітила на стільці Бань Шена баскетбольний м’яч.
У клас заходили всі нові учні - все обговорювали цей м'яч. На вигляд він був звичайний, недорогий, очевидно з спортивного магазину, майже найдешевшим.
Але на ньому було написано великими літерами: « Належить Бань Шену».
Ці три слова ясно вказували, чия це річ.
На другому уроці, під час гімнастики Лінь Вейся навмисно затрималася — почекала, поки всі підуть.
Несподівано почувся шум.
Вона обернулася - Бань Шен стояв, притулившись до одвірка, руки в кишенях, але явно були помітні його витончені сильні зап'ястя.
Він дивився, що буде чекати — точно знав, як це зробити.
Його чорні очі впилися в неї, не даючи поворухнутися.
Коли він заговорив, його голос був наглуханий:
— Я зробив аерозольним маркером. Не зітрешь.
https://literna.net/uk/books/105-chi-chuyesh-ti-mene-zaversheno