— Пробач мені за все, що було раніше, — сказала Лінь Вейся. У голосі її звучала щирість.
Бань Шен на мить поспішав — він вперше бачив, щоб ця дівчина так лагідно розмовляла з ним, ніби була готова підкоритися йому.
Він посміхнувся і недбало сказав:
- Думаєш, я так легко прощу, Лінь Вейся?
«...»
Він притиснув великий палець до шиї, повільно провів вниз і ліниво додав:
- Ти повинна мені бажання. Це буде твоїм вибаченням.
Ліній Вейся кивнула на знак згоди.
Тоді вона ще не знала, як Бань Шен безшумно і методично заманює її в пастку. І чи ця пастка була призначена для неї, або для нього самого - ніхто не знав.
З того самого дощового вечора, коли він сказав, що буде добиватися її, Бань Шен не відступав від свого слова. Майже щодня він проводжав Лінь Вейся додому.
Навіть якщо у нього були справи, він відкладав їх заради неї - ні дощ, ні вітер не мали перешкод.
Один з найпомітніших учнів школи, якого всі носили на руках, перестав користуватися розкішними машинами і щодня їздив з Лінь Вейся автобусом.
Але це було тільки з його боку.
Лінь Вейся ніколи не чекала на нього, бо робила свої справи і йшла сама.
Бань Шена це не бентежило, він просто робив те, що хотів. Щодня він чекав на неї в перевулку недалеку від школи і намагався, щоб його побачення не доставляли їй незручностей.
Якщо вона затрималася, він міг зайти в блаярдну або в інтернет-кафе, щоб скоротати час.
Хоча Бань Шен вів себе якнайменше, чутки все одно пішли.
Вони були нерозбірливими і незрозумілими, ніхто не сміявся розпускати плітки відкрито, тому що всі побоювалися його. Ніхто не хотів, щоб він потрапив у безсилля.
— Ліне Вейся вміє зацікавитись, вона змусила Бань Шена проїздити її додому, - перешіптувалися дівчата.
Лю Сицзя почула їх здалека. Вона схрестила руки на грудях і холодно обірвала їх:
— Не варто обговорювати чужі справи за спиною. І взагалі, я вчора бачила, як Бань Шен пішов в сторону інтернет-кафе. Нікого він не веде.
Вона була така ж горда і гарна.
Приклонившись до перила, вона постукала по ним пальцями і дала зрозуміти їм, що вони не зможуть їх зупинити.
Одна дівчина взяла її під руку і сказала:
— Так, скільки разів вже говорили, що Бань Шена нова дівчина, напевно, має. А він як і раніше один.
Обличчя Лю Сицзя трохи розслабилося, але на душі в неї було тривожно. Вона не могла зрозуміти, що з чуток правда і що ні. Але вона не хотіла принижуватися і щось з'ясовувати у Бань Шена.
Бань Шена були дуже делікатними і поміркованими. Він запам'ятав дні її циклу, приносив їй сонячні пласти та цукровий цукор.
Лінь Вейся звичайно відмовлялась, але він викрадав передачі їх через інших. Вона приймала їх з запізненням, а коли оберталася, то бачила його довге обличчя і ледь помітну посмішку на губах.
Їхні стосунки потепліли в п’ятницю, коли вона повернулася додому після уроків. Того дня вона затрималася в вчительській, допомагаючи перевіряти тетраді, і вийшла досить пізно.
Перевулок Шуйвая був розташований у міському районі, але тут жили переважно переселенці та сезонні робітники.
До будинку залишалося ще трохи, як раптом на схилі вона помітила компанію підозрілих хлопців - вони курили і голосно сперечалися. Один з них, який був зображений жовтим волоссям, випадково помітив її і відразу ж присвиснув.
Він кинув палити, обмінявся поглядами з друзями і пішов до неї. Біла лампа над вуличним декларатором висвітлювала його шрам, і він усміхався дуже погано.
Серце Лінь Вейся впало. Вона вчепилася у лямки рюкзака і інстинктивно відступила - страх змусив її заміряти. Вона вже хотіла розвернутися і бігти, як раптом почула знайомий голос.
Зазвичай цей ледачий, безжурний голос дратував її, але зараз він говорив холодно і впевнено, запевняючи спокій:
— Продовжуй йти.
Лінь Вейся трохи заспокоїлася, коли перестала п’ятитися і кривим очі помітила тінь, яка постійно слідувала за нею. Сзади йшов Бань Шен - весь у чорному, блискавки були застелені до ключиць, і він здавався ще вищим та міцнішим. Одна рука була в кишені, в іншій він тягнув по асфальту якусь бейсбольну биту.
Він повільно жував гумку. Щоразу, коли Лінь Вейся робила крок, розносився різкий звук біти, що дряпав асфальт.
У тиші вечора він звучав особливо голосно.
Коли вони проходили повз компанію, Бень Шен видув гумку з жуйки і роздався негрубий бавовну. Хлопці здригнулися, а жовтоволосий відскочив у сторону.
Бань Шен втягнув гумку назад, ліниво, але з холодною усмішкою, і подивився на них сповіді.
Всі відчули сором. Він подивився на гачок і відразу зрозумів, що ліпше не зв’язуватися з ним. Він кашлянув, махав своїм і, роблячи вигляд, що йому хтось дзвонить, поспішно пішов.
Бань Шен проводив її до самого дому. Лін Вейся зупинилась біля каліків і, помеднувши, обернулася:
- Дякую тобі... За сьогодні.
Бань Шен опустив голову і посміхнувся. Він простягнув руку і звільнив прядь її чорних волос, затиснуту лямкою рюкзака. Його рукав торкнувся її руки, пальці затрималися на її волоссі, і він повільно, з рінцою вимовив:
— Завжди ти вибачаєшся, то дякуєш. Коли ж я почую від тебе те, що мені потрібно? « Я тебе люблю» — сказав він, дивлячись на неї в упор і розділяючи кожне слово.
Лінь Вейся застила, не знаючи, що відповісти. Її пальці змив сорочки. Раптом десь зайшла сусідська собака, зруйнувавши це мить.
— Йди додому. Я почекаю, — сказав Бань Шен з кишені цигарок. Він затиснув її в зубах і, не обертаючись, пішов геть. Пригнувши голову, він махнув рукою на прощання.
У південному місті дерева завжди були зеленими, і при світлі ліхтарів їх листя м'яко мерехтіли. Струйка диму піднімалася вздовж його руки, а тінь самотнього хлопця витягнулася на асфальті.
Бань Шена влаштовували, не зав’язуючи. Він не докучав розмовами, просто мовчки проводжав її додому, а потім сам ловив таксі.
Вона знала, що на всьому шляху її охороняв його мовчазний силует.
Відтоді Лінь Вейся перестала бути з ним холодною, і по дорозі вони іноді перекидали кілька слів. Бань Шен любив підшукувати, і іноді це виводило її з себе - вона втрачала свою звичайну невміння.
Він легко дістався до лямки її рюкзака і притягнув його назад. У цьому возі з її рюкзака випала якась бумажка.
На обличчі Ліни Вейся стало трохи збентежено. Бань Шен нагнувся, підняв її і пробіг по ній поглядом.
Це був буклет з рекламною рекламою концерту, де внизу було написано: « Прийміть участь у розіграші для отримання квитки на захід».
— Тобі подобається віолончель? — запитав він.
Він поставив запитання дуже проникливо.
Коли людина бачить такий буклет, то може запитати: « Ти хочеш піти? »
Але Бань Шен думав глибше — він знав, що інтерес до концерту означає її зацікавлення музикою.
Лін Вейся не відповіла, а потягнулась, щоб забрати буклет, але він високо підняв його - у нього на обличчі був той самий вираз, який означав, що він чекає її благання.
І вона зрозуміла, що не вийде. Вона здалася:
— Хочеш, залиш собі.
Його обличчя змінилося, але він мовчав.
Їх випадково побачили на вулиці, і слух швидко рознісся по школах. Цього разу було кілька свідків, і вже не можна було відмахатися. Для однокласників це стало доказом того, що Лінь Вейся і Бань Шен — подружжя.
Одна група дівчат сиділа на сходах, їла морозиво і зсміялася. Вони обговорювали інших з природженим почуттям вищості, і в їхніх устах Лінь Вейся перетворилась на розпусницю.
— Досить, - різко сказала Лю Сицзя, і на її красивому обличчі з'явилася тінь незадоволення.
Лі Шенжань підперши підборіддя рукою, задумливо сказала:
- Але мій брат казав, що Бань Шен начебто за кимось доглядає.
У цей момент тільки Лі Шенжань могла таке сказати. Хоча Лі Іжаня була зведена сестрою і вони не ладили, її слова мали вагу - адже Лі Їджань був другом Бань Шена.
Тиша в групі стала густою і крихкою, як лід, який починає тріскатися.
Лю Сицзя застигла, морозиво в її руці розтануло і капнуло на спідницю.
Лі Шенжань скрикнула, швидко дістала серветку і почала витирати її. Інші дівчата також обступили її, але Лю Сіцзя не ворушилася - вона дивилася на пляму на спідниці і про щось думала.
На вечірньому уроці в класі було шумно.
Учні не соромилися розмовляти і навіть ходити по рядах, користуючись тим, що класний керівник Лю Сіпін поїхав до командира.
Дісципліна була жахливою.
https://literna.net/uk/books/105-chi-chuyesh-ti-mene-zaversheno