Вона натиснула дзвінок. На камері відеоспостереження біля чорної калітки проминув червоний вогник. Лін Вейся поклала ручку парасольки на плече і втупилась вниз — мурашки, які тягли травинки та гілки.
Незабаром з дому донісся звук кроків. Лін Вейся підняла очі - в її янтарних очах відображалася висока фігура. Бань Шен був у чорній товстовці з капюшоном, весь чорний з голови до ніг. Він йшов без парасолі, капюшон був накинут недбало. Чим ближче він підходив, тим відвертіше проступали його різкі й майже агресивні риси.
Він зупинився біля воріт, і ті автоматично відкрилися. Лінь Вейся помітила у нього за вухом сигарету - він виглядав ще більш хуліганисто і недбало.
Лін Вейся увійшла з парасолем слідом за ним. Перше враження від його дому — пустка і холод. Меблі були строгими, в європейському стилі, димчасто-сері штори колихалися на вітру, мармурова стать відобразила цю порожнечу і прання.
— Домробітниця і водій поїхали у відпустку, — сказав він.
Лінь Вейся стояла біля масивної панорамної стіни і бачила синій басейн, вода злегка колихалася, відливаючи нескінченним літнім синім кольором. Далі визирав за огорожу, зелень газону, білий шланг, який бив воду.
Бань Шен, який щойно сидів у телефоні на дивані піднявся - його гострий касик дёрнувся.
— Оглянись, — сказав він.
- Скажи, адже ніхто чужий не заходить у твій басейн? — запитала Лінь Вэйся.
Він тихо посміхнувся, підійшов до неї і спокійно, природно відповів:
— А ти хіба чужа?
Голос - низький, шершавий і небезпечний — проник у серце, гаряче дихання торкнулося шкіри -- а вуха в неї поступово почали рожевіти. Серце Лінь Вейся пропустило удар.
Він пройшов повз, засунувши одну руку в кишеню, штовхнув скляні двері на веранду — вітер увірвався всередину. Лінь Вейся крокнула слідом — перед нею відкрилась жахлива синя.
Вона відчула легкий запах хлору.
Проходячи вздовж басейну, вона запитала:
— Ти любиш плавати?
— Коли пірнаєш і затримуєш подих, поки не задихнешся - таке відчуття, ніби надсилаєш весь світ до біса. Кайфово, — ліниво відповів Бань Шен, і не можна було зрозуміти, жартує він або говорить серйозно.
Лінь Вейся стояла і дивилася на синю воду, але раптом в очах у неї защипувало.
Несподівано здалеку пролунав безжурне запитання:
- Хочеш спробувати?
Не встигла вона опам'ятатися, як її штовхнули в спину - вона захиталася, втратила рівновагу, скрикнула від страху, ось-ось готова рухнути у крижаній басейні на штормовий день.
Але сильна рука обхопила її за талію, одним рухом притягнувши назад. Ліній Вейся ще не відійшла від страху, груди її важко зітхалася, а перед нею було все те ж ліниве обличчя. Бань Шен розсміявся, і сміх заворушив його плечі.
Вона зустріла погляд цих чорних поркових очей, сповнених озорою злоби, і просто втупилася на нього.
Поступово усмішка з його обличчя зійшла. Він притягнув її ближче - відстань між ними стала крихітним. Він вдихнув запах її волосся, дихання його збилося, і він сказав, дивлячись на неї:
- Чорт, даремно я в тебе зав'язався.
Програв сам собі.
Ліній Вейся вирвалася з його рук, відступила і сказала:
— Холодно. Пішли розбирати твір.
У його кабінеті був інший світ: кутовий диван, письмовий стіл, на ньому стос книг з астрофізики. На стіні висіла карта світу і кілька автографів баскетбольних зірок.
Під кріслом лежав баскетбольний м’яч.
Найдивовижніше те, що стіни були вивішовані астрономічними фотографіями. Темно-синіше небо, білі зіркині треки, чудові хмари. На кожній — зухвалий підпис: Бен.
Лінь Вейся нічого не розуміла, але коли побачила ці знімки, то зрозуміла - це рідкісне зображення.
Я зробив у горах на північному заході. Сидів до півночі, була гірська хвороба, я послизнувся і скочувався по схилу, зламав ногу — досі там спиці. Я був один, зв'язки не було - з"явилось таке відчуття, що я там помру, — посміхнувся Бань Шен.
Лін Вейсь прокоментувала:
— Авантюрист.
Бань Шен повернувся і простягнув їй склянку води. Лін Вейся взяла - це був її улюблений солоний лимон з 7Up. Кончики пальців торкнулися стінок — прохолодних кімнатної температури. Вона звернула увагу на його уважність.
Це рідкісне явище, коли ви бачите таку романтику, як ці астрономічні явища. Для цього потрібно далеко від міста і світлового забруднення.
Інші фотографії такі ж, навіть подумати страшно, чого йому це коштувало.
— Але ж це романтично, правда? Супутники затемнюють одне одного, їхні тіні накопичуються — як поглинання сердець... — Повільно вимовив Бань Шен, дивлячись на фотографію.
Лін Вейсь подивилась туди ж — два супутники Галілея повільно зближалися, великий затемнав малими. Зрештою залишилися тільки дві тіні, які накладались один на одного, наче двоє самотніх істот, що притискали одне до одного.
— Дуже красиво, - зворушена, сказала Лінь Вейся.
Бань Шен підняв очі і подивився на її спокійний профіль. Він помітив прядь волосся, яке прилипло до блідої щоки. Його рука, яка висіла вздовж тіла, дрігнула - він підняв її, щоб заправити волосся їй за вухо.
Але як тільки пальці майже торкнулися її вуха, Лінь Вейсь насочилась - її спокійне обличчя тремтіло і вона різко сказала:
- Не чіпай мене.
Бань Шен застиг на мить, потім задумливо втупився на її спину.
Лінь Вейся сіла і почала перевіряти його твори. Чим далі вона читала, тим більше мурилася - щось було не так.
Вона вже хотіла заговорити, як на столі завів телефон. Вона мигцем поглянула на ім'я дзвінка, встала, відвернулася і відповіла.
— Вейся, що ж робити? Твій брат побився і відіслав когось у лікарню, роздався в трубку збентежений голос тітки.
Ззаду почувся клацання запальнички.
Ліній Вейся інстинктивно повернула голову і крем очі побачила бліду шию, червоний обгорнув на кінчикі сигарет Бань Шена та струмінь диму, що вирвалася з його губ.
— Не хвилюйтеся, тітки, говоріть повільніше, — тихо заспокоювала Лінь Вейся.
— Твій брат посварився з однокласником і побив його в лікарні. У цієї сім'ї гроші і зв'язки, я скільки ні вибачалася - вони не приймають примирення, погрожують подати в суд. Що робити? Він у мене один, він же ще маленький, що якщо в його особистій справі залишиться пляма...
Тітка, завжди така владна, зараз говорила збивко і схвильовано.
Ший дощ, кабінет був великим, і навіть коли вона стояла спиною до нього, кожне слово з трубки долетало до Бань Шена.
Лінь Вейся тихо заспокоїла її, повісила трубку, повернулася і сказала Бань Шену:
- Вибач, вдома сталося щось термінове. Давай перенесемо.
Вона нагнулася, зібрала тетраді, ручки, книги, закинула їх в рюкзак і вже хотіла піти, але Бань Шен гукнув її:
— У якій школі твій брат?
— У тринадцять.
— Як звати тих, хто хоче подати в суд?
— Не знаю точно, знаю тільки, що хлопця з яким у нього був конфлікт, звати Фан Хуайян.
Бань Шен неквапливо сказав:
— Сім’ю Фан я знаю, з його старшим братом Фон Гуайхоєм кілька разів перетинався.
Ресонії Лінь Вейся здригнулися. Вона підняла на нього очі.
Бань Шен сидів, зігнувшись на дивані, струшив попіл з сигарети і подивився на неї:
- Одного мого слова достатньо...
Сигарета затискана в зубах. Спокійний. Уверенный.
Він підвів брови і дивився на неї, більше нічого не кажучи.
Вся його поза говорила: тобі потрібно тільки сказати.
Але вона знала, чим платитиме за це.
У цьому парні текла дурна кров, він був природженим переговорником.
Дощ за вікном став густішим. Лін Вейся подивилася на нього кілька секунд, відвела погляд, опустила вії, приховуючи вираз очей:
— Мені пора, дощ посилюється.
З цими словами вона повернулася, намагаючись не помічати його вираз обличчя і ігнорувати погляд, який відчувала на собі, і пішла до виходу. Коли рука товпилася одвірка, в коридор увірвався вітер.
Бань Шен затушив сигарету в попільничці і посміхнувся:
— Линь Вэйся, ты навіть не совиволила попросити мене.
Лінь Вейся застила.
— Хм... А нещодавно за ту янтарну підвіску ти була готова на все.
Спіна Лінь Вейся скам'яніла, але вона все одно пересила себе і пішла.
Коли вона вийшла, дощ пішов сильніше, ніж раніше. Вона вийшла з дому Бань Шена, тримаючи парасолю.
Коли вона добралася до лікарні, двері ліфта відкрилися, і вона побачила Гао Хана, який стояв, привалившись до стіни з похмурим виглядом, а на обличчі у нього були синці та сади.
Голос тітки доносився здалека, він звучав сумно:
- Дитина розігрілася, він не з зла. Я прошу у вас вибачення. Розхід на лікування вашого сина я візьму на себе. Скільки хочете - ми все заплатимо. Я вас дуже прошу, виявіть великодушність...
Тітка стояла зігнувшись, принижена, але не могла наблизитися до батьків того хлопця.
Вони старалися зберігати гідність, яка личить їхньому становищу, але їхні обличчя були холодні й невблаганні.
Серце тітки впало, вона вже зібралася впасти на коліна, але помічник зупинив її.
- Пані Лінь, більше нічого обговорювати. Готуйтеся до суду, — сказав помічник поправивши окуляри.
Натовп розірвався.
Тітка повернулася і побачила невдалеку Лінь Вейся, перевела погляд на Гао Хана з розбитим обличчям та зітхнув.
— Мамо, ходімо додому, - покликав її Гао Хан.
Повернувшись додому, Лінь Вейся пішла готувати вечерю. Незабаром на столі з’явилися суп із люфою, тушені баклажани, смажений шпинат з ферментованим тофу і позосталі з обіду бруньки.
Після обіду в труновій тиші ніхто не вимовив жодного слова. Лінь Вейся налила тарілку супу тіте, але та навіть не торкалася паличках. Гао Хань мовчки проковтнув кілька ложок рису і пішов у свою кімнату.
Лампочка над столом була стара і тьмяна. Світло падало на вії Лінь Вейся, відкидаючи тінь. Вона сказала:
- У найближчі дні я спитаю у однокласників, можливо хтось зможе допомогти.
Тітка стріпнулася і заговорила поспішно:
- Так-так, у вашій школі майже всі багаті сім'ї, напевно хтось зможе допомогти... Дякую за турботу про брата.
І тітка поклала їй в тарілку шматок лайна.
Після тайфуна погода прояснилася, настав новий тиждень. У понеділок Лінь Вейся з самого ранку не бачила Нін Чао. Вона думала, що він захворів.
Але перед самим дзвінком він увійшов, однією рукою волочив мітлу, а в зубах тримаючи пакетик з соєвим молоком. Лінь Вейся зрозуміла, що його відправили на прибирання.
Нін Чао кинув мітлу в кут, сів і почав розтерти плечі:
- Чорт, замучився, все через цих козлів з тринадцяти.
Почувши назву тринадцятої школи, Лінь Вейся дуже насварилась і запитала:
— Тринадцятая? А ти не знаєш в молодшій школі хлопця на ім'я Фан Хуаян?
— Молодша школа? Не знаю. А що сталося? — запитав Нін Чао.
- Мій брат побив когось, вони не приймають компенсації і хочуть подати до суду, — опустивши очі, тихо сказала Лінь Вейся.
Почувши про таких багатих викрутасів, Нін Чао посміхнувся. Він непомітно дістав з рукава складний канцелярський ніж, клацнувши - вилетів лезо і блиснув у його темних очах.
- Хочеш, я його так відділю, що він сам здасться?
— Не варто, — похитала головою Лінь Вейся.
Не кажучи вже про те, що такий метод неприйнятний, якщо вони так роблять, ситуація стане ще гірше.
Справа не рухалась з місця.
Бань Шен більше не шукав її і не заганяв - він був впевнений, що вона прийде сама. А тиск від тітки наростало.
Лінь Вейся вирішила в четвер після останнього уроку музики поговорити з Лю Сіцзя, можливо, та зможе допомогти.
Увечері вони з Лю Сицзя сиділи в лапшині і чекали свого замовлення. У кишені Лінь Вейся завибрував телефон. Вона поглянула на екран, вийшла з вулиці і відповіла.
— Алло, тітка.
Вітер дув сильний, і Лінь Вейся інстинктивно пахнула комір.
Голос тітки в трубці звучав радісно і полегшено:
— Справа з А-Ганом зважилася - він сказав, що твій однокласник розібрався, і ті люди передумали, самі відречили позов. Тепер у його справі не буде плями.
— Це добре, — з полегшенням витрусила Лінь Вейся.
— Дуже дякую твоєму однокласнику, який зателефонував мені і навіть налякався. Я дякувала йому, але він нічого не попросив - тільки сказав, щоб ти прийшла повечеряти з ним. Не забудь, Сяся, він нам так допоміг! — Наголосила тітка.
Ліній Вейся підняла голову і подивилася на небо - хмари клубилися, з понеділка сонце з'явилося тільки на короткий момент, весь решту часу йшов дощ.
— Добре, — відповіла вона.
***
У п'ятницю зранку лив дощ, весь день був сирий. Зонти учнів висіли в коридорі, за вікном все окутав білий туман.
Бань Шена в школі не було - місце по праву руку від неї через прохід порвало. Та й Лю Сіцзя більше не цікавилась нею.
Як тільки продзвонив дзвінок, дівчата оточили Лю Сіцзя — вони обговорювали нові парфуми та ласки для нігтів.
Після уроків Лінь Вейся затрималася спеціально. Вона посиділа, виконуючи домашнє завдання, дочекалася поки всі підуть. Тільки тоді повільно зібрала рюкзак і сіло на автобус до району Наньвані.
Коли вона добралася до будинку Бань Шена, було вже сім вечора. Сильний вітер мало не вирвав у неї парасоль, дощ поливався з неба, розбиваючись об землю і розбиваючись бризками.
Небо було зовсім чорним. На щастя, на всьому шляху горіли ліхтарі — дощ падати і в темному оранжевому світлі уся картина нагадувала вицвітаючу кіноплівку.
Лінь Вейся напросила дзвінок, і цього разу двері відкрили майже відразу. Домработниця провела її всередину, показала наверх і пішла.
Лінь Вейся піднялась на другий поверх. У вітальні було темно, світло не палало - тільки з вулиці, через панорамне вікно, пробилися слабкі зірки.
Вона вже хотіла піти, подумавши, що нікого немає, як раптом помітила темну фігуру - він стояв, притулившись до стіни, розслаблено і недбало. Було видно тільки піднято підборіддя і червоний огорнув сигарети біля кінчиків пальців.
Лін Вейся натиснула вимикач — кімнату залив яскраве світло. Бань Шен все ще стояв біля стіни, навіть не обернувшись. Від нього виходила якась витонченість, а у його ніг валялося кілька окулярів різної довжини, деякі ще димилися.
Вона підійшла ближче з рюкзаком і сіла навпроти — тепер вона бачила його обличчя. На ньому була чорна куртка, плечі вимоклі, темні брови і вії були вологими, на обличчі - численні сади та подряпини. Одна довга, схожа на поріз.
Його настрій був жахливим.
Чесно кажучи, коли Лінь Вейся вперше побачила Бань Шена, вона відчула в ньому безмежну гордість і водночас ізольованість - він сам створив навколо себе королівство, куди нікому не було входу.
Просто Бань Шен був занадто вправний прикидатись - майже ніхто не міг його розгледіти.
Але сьогодні було інакше. Вона відчувала, що він розчавлений до глибини душі, захоплений в тінь, у щось безнадійне і непроглядне.
- Дякую за допомогу Ґао Хану, якби не твоя доброта, мій брат... — Почала вона заготовлену промову.
Але Бань Шен, не дивлячись на неї, холодно посміхнувся і люто перервав її:
- Лінь Вэйся, ти не могла б бути ще підробленішим?
Лінь Вейся застила.
Вона хотіла сказати щось ще, але він нарешті підняв очі і з байдужістю вимовив:
— Не хочеш бути тут, не вали звідси.
https://literna.net/uk/books/105-chi-chuyesh-ti-mene-zaversheno