На столі Бань Шена був безлад - розкидані аркуші з певними астрономічними формулами, які вона не розуміла, а перед стопкою книг стояв глобус.
Він, не повертаючись, взяв з парти тетрадь і простягнув їй. Лін Вейся потягнулась, але тетрадь не рухалася. Вона підняла очі і зустріла його чорний погляд, а слідом почула:
- Коли ти прийдеш до мене?
Лін Вейся відвела погляд.
Бань Шен, мабуть ще не знав, що після уроків його буде чекати Лю Сіцзя.
Вона опустила голову:
— Потім, цього тижня я зайнята.
Раптом тінь відійшла. Лінь Вейся підняла очі і побачила, як по тетраді до неї скинули дві клубничні м’які цукерки.
Бань Шен, засунувши одну руку в кишеню і перекинувши шкільну форму через лікоть, пройшов повз, кинувши недбало:
— У магазині дали, заодно з купівлею.
***
На фізиці Цю Мінхуа стояв біля Бань Шена, притулившись до стіни. Раптом він згадав:
— Бань-е, у тебе ще залишилися ті цукерки? Дай одну.
Бань Шен випростався, кинув баскетбольний м'яч і відповів тихим голосом:
— Нет, скормил метеликам.
«...»
— А метелики їдять цукерки?
***
Протягом вихідних Лю Сіцзя не виходила на зв'язок. Лінь Вейся не знала, як пройшло її побачення. Коли вона побачила її в школі, на обличчі у тій не було ні особливої радості, ані розчарування.
Це був лише легкий страх.
— Ну як? — запитала Лінь Вэйся.
Лю Сицзя поправила помад перед дзеркалом, помеділа і сказала:
- Розповім потім.
Лінь Вейся не стала наполягати:
— Ладно.
Наступного тижня Лінь Вейся мала оформляти стенди з однією однокласницею. Та виявилася останньою серед A-студентів - якщо Лінь Вейся напише ще пару контрольних добре, та може скотитися в F-вірень.
Однокласниця використовувала будь-який вільний час для навчання і з Лінь Вейся майже не розмовляла, переклавши всю роботу по оформленню на неї.
Лінь Вейся нічого не залишалося, окрім того, як робити все сама - у вільний час вона малювала і потім дописувала текст. Після вечірньої самопідготування вона вирішила заповнити позосталі порожні блоки віршами.
Вона дістала інструменти з-під кафедри і стала працювати одна. Минав час.
Коли Лін Вейся розм’якшила затілу руку і випадково поглянула на годинник, то була вже пізною. У класі нікого не було.
У сусідньому корпусі ще горів світло, звідти виходили учні. Лін Вейся прибрала інструменти, помила руки і вийшла з класу. Але, виходячи з дому, вона раптом почула, як нагорі задзвонила віолончель — протяжна і гарна.
Лінь Вейся зупинилась, розвернулась і пішла в сторону музичного класу на шостому поверсі. Піднявшись, вона трохи переклала дух, притулилася спиною до стіни і слухала музику. Її рука сама собою прийняла позу, ніби вона тримає смичок. Вона постояльця так небагато, відчула себе безглуздо і опустила руку.
Через чверть години двері відчинилися, і з класу вийшли кілька дівчат із віолончелями — сміяючись та балакаючи. У них були безтурботні обличчя; одна-две тихо нарікали на суворого вчителя по вкалу.
Коли всі пішли, Лінь Вейся з рюкзаком спустилася вниз. Не минуло й трьох хвилин, як пролунав гучний бавовняний пластівець — у школі вимкнули електрику. Навкруги було темно.
Лін Вейся дістала з кишені телефон, який був розряжений. У неї була куряча сліпота, вона майже нічого не бачила. Вона повільно, тримаючись за стіну, почала спускатися.
Вона спустилася всього на кілька сходинок, як раптом нога зірвалася, ніжка підгнулася, і вона мало не впала. У цей момент чиясь рука міцно схопила її за рюкзак, і вона відсмоктнулася назад, вдарившись про теплий широкий груди.
Знайомий запах - вона відразу дізналася його.
Серце стиснуло, вона швидко випросталась і відірвалася.
— Дякую, — сказала вона, притулившись до стіни. - Ти ще не пішов?
- Я повернувся.
Не те щоб їй здалося, але в голосі Бань Шена відчувалася незрозуміла холодність.
Він спустився на дві сходинки і дістав з кишені свою срібну запальничку. Великий палець ковзав по кришці - почувся клацання, і оранжеве полум'я вирвалося з-під його руки, освітлюючи його ліниве, похуліганські красиве обличчя.
Він підняв запальничку і пішов вперед, Лінь Вейся пішла за ним. Через кілька кроків він раптом зупинився.
Лін Вейся підняла на нього очі.
— Якщо не хочеш впасти, тримайся ближче, — кинув він.
У тьмяному світлі Бань Шен недбало рушив вперед. Лін Вейся йшла слідом, її тонка біла рука міцно вчепилася до краю його чорної куртки. Вони йшли один за одним, і поступово її фігура в спідниці наближалася з тінню від його чорної куртки.
У нього була пряма постава, широкі плечі - прямий бік плечей робила його фігуру ще стрункішою. Він виглядав безтурботним, але спеціально сповільняв крок, щоб Лінь Вейся могла йти за ним і не впасти.
Вони почали перекидатися словами.
Атмосфера стала більш невимушеною.
На третьому поверсі, на рівному підлозі, Бенй Шен зупинився і раптом змінив тему - його голос все ще був неквапливим, і по ньому неможливо було вгадати настрій:
— У п’ятницю Лю Сіцзя вистелила мене в баскетбольному залі. Вона визирала ефектно - принесла мені той самий кокосовий желе. Лю Сицзя вміє себе піднести, бо моїм хлопцям теж вистачило.
Лін Вейся сама не помітила, як відпустила його куртку, і сказала:
— Сицзя дуже тебе любить. Вона хороша.
Не встигла вона договорити, як Бань Шен різко розгорнувся, схопив її за тонке зап'ястя і притиснув до стіни. Вони знову опинилися ніс до носа. Він нахилився і подивився прямо їй в обличчя.
Внизу по майданчику ходив охоронець з ліхтарем — промінь світла ковзав вгору. Лін Вейся зажмурилась і інстинктивно відвернулася. Але Бань Шен взяв її за підборіддя і змусив дивитися йому в очі.
— Вона призналася мені.
Наступної секунди ліхтаря охоронника знову мітнувся до них, супроводжується окриком:
- Хто там?
Але світло згасло так само швидко, як і зажахся - охоронець пішов перевіряти інше місце, навіть не помітивши цієї напруженої сцени в кутку.
Вони не рухалися. Це було так тісно, що вони відчували тепло одне одного і дихання.
Бань Шен відчував, як зітхалася її груди. Сказавши це, він все ще не відпускав її.
Лінь Вейся відчувала запах тютюну від його пальців.
Весь вечір вона малювала стенда і навіть не помітила, що у неї на носі залишилася жовтий пил від мели. Бань Шен подивився на неї, простягнув руку і стьор з її тонкого носа цей пил.
Рухи були легкими, то з натисненим кінчиком пальців - шершавими.
Атмосфера накалялася.
Ліній Вейся здригнулася, підняла свої чорні, як воронове крило, вії і подивилася на нього. Вона помітила, що у Бань Шена повіки були самотніми, але закладка глибока, тому очі видавалися особливо темними і блискучими.
А та чорна родимка була на щоці, поруч з переносницею - притягувала погляд.
Вона зводила з розуму кожен раз, коли він дивився так.
Його рука все ще стискала її підборіддя. Він ковзнув поглядом по цій тихій, спокійній дівчині і з таким видом, ніби чекав її дозволу, запитав:
- Скажи, мені прийняти її визнання?
https://literna.net/uk/books/105-chi-chuyesh-ti-mene-zaversheno