Коли закінчилися екзамени, в Наньцзян стався сильний злив і погода почала змінюватися. Люди почали носити одяг з довгими рукавами та спідниці. З новим сезоном кольори в школі також стали м’якшими.
Після того як студенти повідомили про результати тих екзаменів, їхня ворожість до Лінь Вейся стала відчутною. У цьому середовищі, де всі конкурували і були насторожі одні до одних, вона не застосувала їх. Вона без вагань давала свої тетрадії іншим, а коли однокласники приходили з запитаннями, терпеливо пояснювала це.
Цього разу Лінь Вейся набрала високі бали, але коли вона пішла до графа « Босоніж », то написала: « Ні».
Її не турбувало, що хтось обійде її або дожене - іншими словами, вона, здавалося, взагалі не приділяла значення поділу на рівні.
Завдяки своїм результатам, Лін Вейся заслужила повагу A-студентів. Крім того, вона не приховувала своїх методів навчання і щиро прагнула знань. Це спонукало багатьох людей дивитися на неї з осудом, а не зі зневагою.
Що стосується F-студентів - вони вважали, що Лінь Вейся не тільки красива, але й проста в спілкуванні, терпелива, зрозуміло і логічно пояснює; кількість її друзів зростала.
А Лю Сіцзя перестала кругово стежити за Бань Шеном, запам'ятовувати колір одягу він сьогодні надів або таємно фотографувати, як п"є крижану воду і в нього рухається кадик. Вона переключилася на навчання - її контрольні та домашні завдання ставали все кращими, і вчителі знову дивилися на неї з похвалою, більше вони не згадували ім'я Лінь Вейся.
Після уроку дівчинка з густою челкою мялася біля стіни, а потім вирушила до парти Лінь Вейся - вона хотіла попросити тетраді.
Лінь Вейся помітила її і посміхнулась.
Підбадьорена, дівчинка прискорила крок, але у передостанніх рядах спіткнулася і з глухим стуком врізалася в когось.
Вона затиснула рукою лоб, а коли зрозуміла, в кого врізаласься, інстинктивно відступила на крок і пробурмотала:
— Простите.
— Ей, шеледуючи, ти осліпла? Знаєш, скільки коштує ця сорочка, якщо ти її забруднила?
Чжен Чжаосин, похмурий і незадоволений, зробив крок до неї — очевидно шукав придрась.
Але Лінь Вейся бачила: Чжен Чжаосин навмисне встав у неї на шляху, щоб дівчинка сама полетіла на нього. Вона встала і підійшла до них:
— Вона не спеціально.
Чжен Чжаосин різко обернувся - його обличчя, ще мить назад повне злоби, пом'якшилося при вигляді Лінь Вейся. Її чорні волосся стирчали до пояса, губи аліє, зуби білі, а гострий підборіддя напряжений.
Він присвиснув:
— Ладно, ради такої красуні - пробачте.
Коли Чжен Чжаосин пішов, дівчинка з човкою полегшено видихнула і майже беззвучно прошепотіла:
- Дякую... Я прийшла попросити зошит по основних предметах.
Лінь Вейся повернулася на своє місце, взяла тетраді в м'якій обкладинці - червону і зелену -- і простягла їх їй, лагідно додавши:
- Якщо щось буде незрозуміло, прийди і запитай.
Дівчинка з човкою кивнула.
Під час обідньої перерви Лінь Вейся і Лю Сіцзя пішли разом в їдальню. За своїм звичаєм Лю Сицзя взяла дієтичний обід. Лінь Вейся стало ніяково, що вона постійно приносить з собою домашню їжу і попросила Лю Сіцзя не турбуватися - тепер вони обідали в їдальні.
Лю Сицзя з'їла лише кілька шматочків і відклала палички - обличчя у неї було безстрасне. Проходячи повз Нін Чао з міською локшиною з слимаками кинув погляд на її піднос і посміхнувся:
— Навіть курка їсть краще, ніж ти.
Не пройшло й секунди, як з обличчя королеви зійшла вся зарозумілість. Лю Сицзя прищурилась і здивовано сказала:
— Ти кого курицею назвав?
Наступну мить запах від його лапші виявився настільки сильним, що Лю Сіцзя затиснула ніс і отверіла. Нін Чао ліниво відповів:
— Сама себе вервала, а?
— Ты... — Лю Сицзя від злості втратила дар мови.
Але вона знала, що з цим хуліганом марно сперечатися, і просто відвернулася до Лін Вейсь. Нін Чао, побачивши, що не вдалося її розлютити, з переможним видом пішов.
Лін Вейся взяла Лю Сіцза за руку і відчула, що кістки у неї виступають занадто сильно. Вона з тривогою сказала:
— Сицзя, ты и так красива - худа чи ні. Може, з'їси ще хоч трохи?
З того часу як вони розвинули дружбу, Лінь Вейся помітила, що Лю Сіцза майже нічого не їсть. Якщо це була дієта, то вона була худе будь-якої звичайної людини.
Лю Сицзя слабо посміхнулася і похлопала її по руці:
— Все нормально. У мене ніколи не було апетиту - все на смак однакове. Було б добре, якби ви могли жити на крапельницях.
Вони розмовляли, як раптом з’явилася висока худорлява фігура — запах деревного парфуму. Срібний піднос з гуркотом опустився на стіл навпроти. Лін Вейся підняла очі і зустріла ледачий погляд.
- Тут вільно? — Бань Шен схилив голову і запитав у Лю Сицзя.
— Так, — вигукував Лю Сіцзя з радістю. Вона вже хотіла додати "Бань Шен, сідай навпроти мене" як раптом Цю Мінхуа з підносом плюхнувся перед нею.
Лю Сицзя беззвучно закочувала очі.
Вони продовжили їсти.
З часу, коли Бань Шен сів, однокласники часто ходили до їхнього столика. Лю Сицзя, яка звикла бути в центрі уваги, сяяла.
Лінь Вейся мовчки їла, не піднімаючи голови. Перед нею з’явилася рука, яка тримала пляшку молока і на тильній стороні долоні виступали вени.
Лю Сицзя ковиряла паличками броколі і виблискувала алими губами, запитала:
— Бань Шен, можна тебе запитати?
Бань Шен піднімав брови, дозволяючи. Лю Сицзя перевела погляд на пляшку молока в його руці і доторкнулася пальцем щоки, запитала:
- Чому ти щодня п'єш молоко? І завжди однією маркою - що б не сталося.
— Щоб вирости, — відповів Бань Шен коротко і ясно.
Всі за столом замовкли.
Цю Мінхуа, який якраз пив суп, поперхнувся і закаштувався так, що шия фарбувала. Бань Шен навіть не підняв голови.
- Ще вище? Ти вже 187! Куди тобі ще? Нам, коротунам, взагалі жити не даєш! — Цю Мінхуа, трясаючи його за плечі, навалився на нього і поклав руку йому на плече: - Бань-е, у тебе плечима такі широкі, так надійно спиратися...
Лінь Вейся, підносячи їжу до рота, раптом згадала, як їхавала в машині Банй Шена у район Цзюецзіо і випадково впала на нього - вдарилась лобом про його підборіддя, і вони були так близько, що вона відчувала біття серця в його грудях.
...Ці плечі, ці м'язи.
- Вейся, ти що, перець їси? — Зрозуміло запитала Лю Сіцзя.
Лін Вейся підняла голову:
— А?
Всі дивилися на неї, але вона зустрілася поглядом з Бань Шеном. Він відкинувся на спинку стільця, розслаблено дивлячись на неї з таким видом, ніби питав: « Ти щось згадала? Це не те, про що я думаю?» - з тим самим хуліганським виразом обличчя.
Смак повернувся до неї з запізненням — вона зрозуміла, що прийняла зелений перець за струмок і поклала в рот. Від несподіванки вона поперхнулася і закашлялася - кашель потрясав її, шия та вуха фарбували, сльози були готові бризнути з очей.
Лю Сицзя швидко дала їй склянку води. Лін Вейся взяла його, закинула голову і почала пити маленькі ковтками.
Несподівано якийсь хлопець у окулярах з підносом в руках пробіг повз їхній столик і зачепив миску із супом - масляниста рідина вилилася на Линь Вейся, Затоку її білу шкільну сорочку, залишилося велика жирна пляма.
Лінь Вейся схопив серветку, яку їй подали, і почала витирати одяг.
Хлопець в окулярах спробував улизнути, за допомогою метушні, але Бань Шен, не піднімаючи очей від своєї миски, простягнув руку і схопив його за зап'ястя. У голосі його не було ніяких емоцій:
— Извинись.
— А чого вона поставила суп на край? — запротестовал парень.
Бань Шен непомітно стиснув його руку - хлопець зашипів від болю, а Бенй Шэн все так само ліниво вимовив:
- Не змушуй мене повторювати.
Хлопець обернувся, щоб побачити, хто з ним так зухвало говорить, а дізнавшись обличчя, замер і побліднув.
Він відразу почав кланятися:
пробач, однокласниця. Вибач.
— Нічого страшного, — похитала головою Лінь Вейся.
У кімнаті відпочинку Лін Вейся зайшла в роздягальню, у неї в шафі висіла куртка. Вона хотіла перевдягнутися, потирати сорочку і висушити її для того, щоб одягнути знову.
Якщо застебнути блискавку на куртці, ніхто не дізнається, що під нею тільки білий ліфчик. Лін Вейся вагалася, як раптом у двері кабінки постукали.
Двері причинилися, і Лю Сіцзя простягнула їй паперовий пакет. Лін Вейся заглянула — всередині була нова шкільна форма відповідного розміру.
Вона з полегшенням видихнула і почала переодягатися. Лю Сицзя стояла зовні, притулившись спиною до дверей, і закурив:
— Це Бань Шен дав.
- Звідки він? — Лін Вейся застигла, переодягаючись, її оголена спина була білою, як сніг.
Лю Сыцзя усміхнулась:
- Ти забула? Він же поставляє всю шкільну форму. Навіть Бань Шен знає, що ти моя найкраща подруга і спеціально приніс тобі одяг, вона видихнула дим.
Лін Вейся продовжувала переодягатися - її довге волосся падали то туди, то сюди. Раптом щось з глухим стуком впало на підлогу.
На мить Лінь Вейся розгубилась, нагнулась і почала шукати.
Лю Сіцзя говорила з легкою посмішкою:
— Тільки не підведи мене. А те, що ти обігнула мене цього разу - випадковість.
Лінь Вейся на четвереньках шарила по підлозі. Рубашка була надета тільки наполовину, чорні волосся розміталися по спині, на ній був лише білий ліфчик, а на спині виступали красиві лопатки, немов крила метелика, готової ось-ось злетіти.
Нарешті вона знайшла - встала, все навколо повернулося у норму, вона застібнула гудзики і м'яко сказала:
— Сицзя, не хвилюйся.
Шум вірш, чутно було тільки капає вода з неплотного закритого крана.
Все заспокоїлося, наче нічого і не було.
Після обіду ніхто не знав, з ким був у школі, що Бань Шен через кохання до Лу Сіцзя пішов за Ліню Вейся. Чутки про те, що вони разом, ставали все більш двозначними, і Лін Вейся остаточно перетворилась на фон їхньої історії.
Лінь Вейся вийшла з вчительської із пачкою тетрадей, в повітрі пахло гарячою термотрансферною папером*. У класі майже нікого не було - всі пішли на другий урок фізики в лабораторію, а Лінь Вейс затрималася, щоб забрати зошит.
П.п.: термотрансферний папір✔, rholue zhuёny Zhete) — це спеціальний папір для перенесення зображення або тексту за допомогою нагрівання.
Вона поклала тетраді на місце і, обернувшись, побачила, що біля заднього дверей стоїть Бань Шен - він ліниво опорухнувся плечима про косяк, недбало засувши руки в кишені. Лінь Вейся зробила вигляд, що не помітила його, і попрямувала повз, але Бань Шен витягнув свою довгу ногу та перегородив їй дорогу.
Вона вже хотіла щось сказати, але Бань Шен відкрив долоню - на ній лежав бурштинний кулон у формі листика. Ліній Вейся розширилася, і вона інстинктивно потягнулась до нього.
Але долоню стиснулася, і вона зустріла погляд чорних вузькі очей. Бань Шен недбало запитав:
— Ти впустила його у обід, - він помітив її реакцію і підвів брови: — Це дуже важливо?
У цих чудових мигдалевидних очах він нарешті побачив інші емоції — припливи, такі сильні та бурхливі.
Побачивши, як вона напружилася, Бань Шен трохи змінився в обличчі, відвернув погляд, посміхнувся і повільно вимовив:
— Так і бути... Будь ласка, попроси мене. Тоді я подумаю, віддавати його тобі чи ні.
https://literna.net/uk/books/105-chi-chuyesh-ti-mene-zaversheno