За наступну секунду надійшло нове повідомлення: [Подтягнути китайський.]
Екран знову засвітився, він неквапливо додав: [Спочатки.]
У цьому була доля правди - в табелі Бань Шена все було бездоганно, крім російської мови. Класний керівник Лю Сіпін навіть при всьому класі сказав, що його твори надто далекі від теми, і порадив йому після уроку звернутися до Лін Вейся - дізнатися, як їй вдається писати майже на максимальний бал.
Лін Вейсь поставила питання, інстинктивно вибудовуючи захист: [Тільки і всього?]
Вона трохи почекала, але відповіді не було.
Вона вже хотіла загасити екран, як прийшло повідомлення.
Ban: [Так]
Лін Вейся продовжувала займатися з Нін Чао - вона сподівалася, що він хоч трохи просунеться. Але результат виявився швидше сміхотворним, ніж тим, що надіються.
Коли вчитель Чжен зайшла в клас і назвала номер учня, щоб той встав і відповів:
— Тридцять шестой!
Нін Чао позіхнув і неохоче піднявся. І вчителька англійської, побачивши його, підняла брову:
- Нін Чао, я чула, ти зараз займаєшся додатковим. Скажи нам якусь гарну фразу - перевіримо твій успіх.
— Hi, Kangkang, how are you?
— I'm fine, thank you.
Нін Чао випалив це, і весь клас покотився зі сміху. Навіть вчителька англійської, яка пила воду в цей момент, поперхнулася, хоча намагалася зберігати серйозне обличчя.
Атмосфера в класі миттєво розрядилась. Нін Чао з сонними очима подивився вперед - він не розумів, що тут смішного, він чув ці дві фрази ще з молодшої школи і завжди так відповідав.
Він помітив, що сидить попереду Лю Сицзя, яка останні кілька днів ходила з кам'яним обличчям і сиділа жорстко випростившись, зараз теж не стримав усмішку - її алії губи трохи привідкрилися, декілька прядей волосся впали на вухо, роблячи її яскравою та гарною.
Нін Чао на мить завмер, дивлячись на неї.
***
Вихідні наступили, як і було обіцяно. Вранці Лінь Вейся встала, приготувала сніданок для всієї сім’ї і незабаром відчула початок місячного. У ці дні їй завжди було погано. Вона поміняла прокладку, ледве прибралася в дім і лягла відпочити.
Вона вкрилася ковдрою і майже відразу поспішала. Невдовзі почалися болі в животі, і з кожною хвилиною ставало все гірше.
Коли у Ліні Вейся починалась місячна пора, вона буквально розвалювалася. Одного разу вона так погано зносила біль, що непритомніла біля шкільних воріт поруч велосипедної стоянки. Її знайшли і відвезли до лікарні на крапельницю, тільки тоді їй стало легше.
Вона обіцяла бути у Бань Шена після обіду, але тепер...
Подумавши про це, Лінь Вейся моргнула і ледве дістала телефон з ящика і написала йому: [Вибачте, у мене сьогодні місячне, мені погано, я не зможу прийти.]
Відіславши повідомлення, вона не почала чекати відповіді і погасла екран. Вона перевернулася, укрилася ковдрою, закрила очі, але від болю не могла заснути.
Одинадцять годин у вітальні задзвонив стаціонарний телефон. Лінь Вейся занадто втомилася, щоб вставати, і з працею крикнула:
— Гао Хан, возьми трубку.
З сусідньої кімнати донеслося, як Гао Хан орет в навушники:
— Та ти ногами граєш, чи що! Такий хитрий, а товаришів підводиш!
—...
- Та пішов ти! Зараз я тебе так відділю, що ти додому побіжиш "П'ять-три"* робити!
П.п.: "П'ять-три" (Сміх)✔, whe sassn) — це скорочена назва відомої в Китаї збірки навчальних завдань для підготовки до екзаменів. Повна назва: ✔ ✔ (П'ять років вступних іспитів, три роки симуляції") - культове знаряддя для китайських старшокласників з великою кількістю типів.
Гао Хан відчайдушно барабанив по клавіатурі, і кімната наповнилась його криками. Лінь Вейс зітхнула, відкинула ковдру, повільно встала і пішла до телефону.
— Сяйся, я сьогодні не повернуся. Не забудь приготувати їжу для А-Хана, - сказала тітка по телефону.
Лінь Вейся притиснута руку до живота, сіла на дивані, помедлила і сказала:
- Тітка, мені щось не добре можна я закажу...
— До речі, я заплатила за комунальні послуги цього місяця. Так, коли в домі зайвий рот, витрати інші. Все через твого дядька... — На фоні тітки був шум, і в голосі звучав натяк.
Дядько постійно в рейсах, за кермом далекобійника, буває вдома рідко. Але зараз сезон затишя, і він сидить вдома, іноді допомагає тітці в її фруктовій лавці.
Слова "замовити їжу" застрягли у неї в горлі. Лін Вейся проковтнула їх і видала посмішку:
— Добре, тітка.
Вона сиділа перед диваном в задумливості. Очі впали на журнальний столик - там лежала рекламна листівка, вся у масляних плямах: Ґао Хан їв локшину і тітка підклала її, щоб не підпалити стіл. Вода і жир розмили текст, але все ще можна було розібрати слова: « Набір в клубок вікіолончелістів».
Лінь Вейся нагнулась, витягла листівку і викинула її у смітник - та сховалася під іншим сміттям. Вона підійшла до холодильника, щоб подивитися, що є.
Холодне повітря вдарило в обличчя. Лінь Вейся від болю сперлася рукою об дверцята холодильника, губи побіліли. Усередині лежав шматок постної свинини і трохи овочів.
У цей час Гао Хан, шарка тапками, вийшов з кімнати і почухав затилиць:
— Сестра, не готовь, давай просто локшину швидкого приготування з'їдаємо.
Гао Хан був нестерпним лише тоді, коли грав у гру - він вів себе як дорослий і міг доглядати. Лін Вейся слабо посміхнулась і перевела тему:
- Думаєш, я дам тобі привід є шкідливу їжу?
Вона зачинила холодильник і пішла на кухню — насипала рис, включила воду. Тільки вона зібралася мити зерна, як поруч завивав телефон.
На екрані висвітлився незнайомий номер. Вона відповіла, голос був тихим:
— Алло.
— Це я, — почувся у трубці низький спокійний голос. — Чим займаєшся?
У гучномовці було чути, як він щікає запальничкою - знову і знов. Голос Бань Шена звучав ліниво, він чекав її відповіді. Лінь Вейся не знала, прискіпується він до неї або просто телефонує. Вона була занадто втомленою, настрій впав до нуля, її проминув холодний піт, і у неї не було ні сил, ані бажання грати з ним в ігри. Вона відповіла різко:
— Готовлю. Якщо нічого більше немає, я відключаюсь.
Не чекаючи відповіді, вона швидко поклала трубку і попросила Гао Хана прибрати її телефон подалі.
Лінь Вейся поставила рис варитися, але сонливість і біль нападали одночасно - вона повернулася до кімнати, вирішивши трохи відпочити перед тим, як готувати вечерю.
Вона чула сон, як Гао Хан у вітальні повторює:
— Ні, я тут - шістнадцятий провулок, будинок сім. Заходите прямо, потім ліворуч, через три перевулка праворуч - і ви у нас... Ладно, я спущусь.
Ліній Вейся проспала зовсім недовго, коли Гао Хан розбудив її і покликав їсти. Вона встала, голова була важкою, і побачила на столі безліч вишуканих страв, від яких йшов апетитний запах. Блюда були ще гарячими. Поряд лежали коробки з логотипом « Обладна кухня».
- Звідки це?
— Не знаю. Твій телефон дзвонив - це був кур'єр, він не міг знайти адресу, я спустився і забрав.
Голос Гао Хана був радісний.
Він був такий задоволений, що Вейся мова не повернувся сказати, це був не кур'єр.
- А знаєш, що ще? Коли я спускався, біля під’їзду зустрів вродливого чоловіка. Він сказав, що він твій однокласник і попросив відстежити тебе від цього каши. Гао Хан вказав на термос з котами та коробочку біля нього — там лежали ніжні пластири від менструальних болі.
Лінь Вейся відкрила термос — всередині була п’ятизлакова каша для полегшення місячних, пар вдарив в обличчя. Вона зачинила кришку і пішла до вітальні.
Гао Хан все не внімався:
- Чув, цей ресторан закритий тільки для своїх. Мої однокласники вже давно хотіли туди потрапити, але не могли записатися. Треба терміново сфоткати і похвалитися. Сестра, а твій однокласник турботливий. Тепер і готувати не треба.
Лін Вейся взяла телефон, зайшла в кімнату, зачинила двері, знайшла у списку викликів той номер і передзвонила. Їй відповіли майже відразу.
Якийсь час обидва мовчали, чулася тільки легкі фонові шуми.
- Дякую, скільки я тобі долж... — Почала вона.
— Ты випила кашу? - Перебив її Бань Шен.
Лінь Вей розгубилась, але відповіла:
— Нет.
— Випий, — сказав він, пом’якшив і додав: — І грімливий пластир приклей.
- Але ти замовив цю їжу, я не можу просто так...
Лін Вейся відчайдушно намагалася зберегти кордони.
Бань Шен поклав телефон в іншу руку, зупинив машину на перехресті, сів і сказав:
— Убережи мій номер.
Він був прагматиком - робив саме стільки, скільки потрібно, а потім вимагав своє. Він змушував її зберегти його номер добровільно, і при цьому сам не залишався внакладі.
Лінь Вейся притулилася до одвірка і тихо постукала пальцем по стіні. З запинкою вона сказала:
- Можливо... Опівдні я перевірю твій твір онлайн?
У трубці почувся гучний звук машини, що проїжджав.
Бань Шен уперше по-справжньому назвав її на ім'я - низько і красиво за шкірою від звуку його голоси побігли мурашки:
— Линь Вэйся.
Її серце тремтіло, наче по ньому пройшов електричний розряд.
Вона інстинктивно затримувала подих і почула його тихий сміх, в голосі звучала насмішка та одночасно - наполегливість:
— Ти мені повинна день. Від мене не втечеш.
https://literna.net/uk/books/105-chi-chuyesh-ti-mene-zaversheno