Закріпивши на ній одяг, Бань Шен відразу вийшов.
Лінь Вейся трохи почекала, заспокоюючи подих і тримаючи себе в руках, а потім вирушила до тераси. Пройшовши крізь натовп самовдоволених хлопців, вона нахилилась і допомогла піднятися на підлогу дівчинці.
Коли Лін Вэйся вивела її вниз, у вітальні було світло як вдень. A-студенти робили вигляд, що нічого не помічають - вони байдуже продовжували базікати і грати в свої ігри.
- Як тебе звати? — М'яко запитала Лінь Вэйся.
Дівчинка опустила голову ще нижче, її чілка впала на очі, вона похитала головою. Що вже казати - все одно ніхто не запам'ятає.
Лінь Вейся не стала наполягати, тільки почула, як та тихенько шмигнула носом. Коли вони дійшли до вхідних дверей, Лінь Вейся замислилась, як же їй допомогти спуститися з пагорба.
Селянка швидко підбігла, перекладаючи дух:
— Я попросила водія відвезти вас додому.
Дівчинка з Чоловкою була сусідкою по парті, і вона ж запросила її допомогти із банком - значить, вона відповідає за неї.
Лінь Вейся допомогла дівчинці сісти в машину. Водій повіз їх вниз по схилу.
Нічний морський вітер здавався крижаним; дівчинка з човнярами стискалась на задньому сидінні і несхлинула. Лін Вейся непомітно натиснула кнопку — скло піднялося.
Вона не бачила Лю Сицзя на бенкеті, тому написала їй, що поїхала.
Коли вони добралися до міста, Лінь Вейся попросила водія зупинитися, вийшла і купила два напої. Повернувшись до машини, вона дістала з білого пакета одну банку і простягла дівчинку.
Та похитала головою, відмовляючись.
Водій спочатку відвіз дівчинку з чолкою - через вузького проїзду машина зупинилася прямо біля дороги. Цей район був старим і бідним. Унизу, біля під’їзду чоловіки в майках грали у карти після роботи і гучно реготів то й справа розносився по вулиці.
Майстерня по ремонті телефонів була в самому кінці, над нею горіла біла лампа, відкидаючи вузьку промінь світла, який витягували тіні двох дівчат. Лін Вейся запитала:
- Може, проводити тебе?
Дівчинка з човкою похитала головою, повернулася і пішла всередину. Лін Вейся гукнула її, дістала з білого пакета маленьку упаковку з мазью і простягла їй.
— У тебе, можливо, садини на ліктах і колінах. Коли прийдеш додому, намаж.
Дякую.
Жовтень до Наньцзяни ще не був дуже холодним, осінь поки не вступила у свої права - тільки вранці і ввечері ставало прохолодніше, а вдень сонце все ж палало.
Гао Хану хотілося засунути голову в холодильник. По телевізору якраз показували старий гонконнгський фільм « Жорра в місті» - прям під стати настроїстю.
Через гарячу їжу Лінь Вейся замкнуло в горлі, і тітка знову заварила гіркий чай, змушуючи її брати з собою той у школу щодня. Кожного разу, коли Лінь Вейся з кислою міною пила цей чай, Лю Сіцза підходила і посміялася над нею.
У Наньцзян, чай згорів на горі і мав гучну славу — від нього скликало язик та щелепи.
Але насправді Лю Сацзя приходила не заради цього, а щоб подивитися на Бань Шена.
Стояло з'явитися його прямий, як струна, фігура - і її голос ставав на три тони слабшим, вона намагалася здаватися не такою зарозумілою, ніж всі про неї говорили.
Лін Вейся ніколи не видавала її і мовчки допивала свій гіркий чай.
У жовтні в старшій школі "Темно-синя зірка" наступив сезон шкільних ярмарок. Лінь Вейся проходила повз місце проведення, коли йшла в сусідній корпус за тетрадами. Старшокласники насильно засунули їй в руки цілу купу листівок про набір у кружечку.
Лін Вейся машинально поклала їх на стіл і більше не звертали на них уваги. Після гімнастики підійшла Лю Сіцзя і сіла прямо на її парту.
Вона взяла один листок і запитала, схиливши голову набік:
— Вейся, ти подумала, в який гурток вступити?
У руці у неї була листівка баскетбольного клубу. А на столі перед Лінем Вейся веером лежали інші, одна з них була прищеплена бідоласом Лю Сіцзя, але все одно виднілася напис: « Набір у клубок вікіталістів».
Ресонії Лінь Вейся здригнулися.
Лю Сіцзя підняла листівку вище і вголос зачитала умови прийому. Як вона знала, Нін Чао теж був у цьому гуртку. Мабуть, він ходив на баскетбол лише для того, щоб пофарбуватися.
— Вейся, підемо зі мною записуватися в баскетбольний клуб, а? — уговарювала Лю Сицзя.
Лін Вейся все ще не могла відвернути погляд від листівки кружка віолончелістів. Вона привідкрила було рот:
— Я...
— Ну все, вирішено! Я ж бачу, що у тебе немає захоплення, крім як детективи читати, - Лю Сіцзя нахилилася і її красиві очі благаючої блищили. - Ти ж пообіцяла допомогти мені з Баню Шеном. Він у баскетбольному клубі.
Лю Сицзя — це як альовий знак: яскравий, прямий і ніколи не приховував своїх намірів. Вона добре знала людей і була впевнена, що перед її кокетством ніхто не встоїть.
Лінь Вейся — біла і майже незамітна, як знак препинінації: тиха й трохи чутна; вона не могла відмовляти друзям. Слова застрягли у неї на мові, ледве виходили назовні, і ця мовчазність гармонійно поєднувалася в ній з м'якосердем.
— Добре, - сказала Лін Вейся, здаючись під її вимогливим поглядом.
Перед уроком вона викинула всі листівки у сміття. Вона подерлася в руки, захищалась і посуміла.
Одного разу, коли вона діставала підручники, листівка випала на підлогу.
Нін Чао підвів брову:
— Тобі подобається віолончель?
— Ну... Не те щоб.
Вислови "Мене подобається" мають належне значення, але чи можу я все це змінити?
Після того банку Лю Сіцзя щоранку вставала на півгодини раніше і ставила молоко на стіл Бань Шена. Лінь Вейся запитала, чому вона не віддасть йому його відразу після ранкового заряду.
« Ти, мабуть, не любиш нікого - як це чудово, — сказала Лю Сіцзя. — Я боюся, що він відмовиться від мене.
Вона боялася вручити йому молоко особисто, коли він відмовиться.
І потім, вона занадто горда.
« Коли я накопичу достатньо сміливості, то зізнаюся йому і тоді скажу, що весь цей час молоко приносила я, — сказала Лю Сіцзя.
Вона стояла в коридорі і бризкала сонцезахисним спелем на обличчя та шию. Потім вона подивилася на Лінь Вейся, де сонце ніяк не могло залишити свій слід - її шкіра була біла, як молоко, порцелянова-прозора. Вона затягнула її в клас, заздрісно бурмоча:
- Яка ти біла, заздрю жахливо! Я наношу три шари захисту.
Лінь Вейся подивилася на свої руки і байдуже відповіла:
- Нічого особливого.
Лін Вейся увійшла через задні двері і якраз зіткнулася з Бань Шеном. Він йшов швидше, і край його чорної футболки злегка зачепив її плече - в ніс вдарив холодний тютюновий запах.
https://literna.net/uk/books/105-chi-chuyesh-ti-mene-zaversheno