Лю Сицзя сиділа, спершись ліктем про підлокотник, і переливала сік з однієї склянки в іншу - по її обличчю було видно, як вона роздратована. Кожного разу, коли якийсь хлопець підходив познайомитися, вона холодно відшивала його, так що вони могли тільки здалека дивитися на неї.
— Я вирішила, що кожного ранку даватиму йому молоко з завтрашнього дня, — сказала Лю Сіцзя.
Ліній Вейся ковтнула соку і нагадала:
- Він п'є марку "Ченгуан" солодке коров’яче молоко.
- Звідки ти знаєш? — Лю Сицзя приняла брови, нагальмувавши.
Лін Вейся поставила склянку і зітхнула:
— Вся школа знає, що Бань Шен щоранку випиває пляшку молока. І потім, я сиджу поруч з ним.
Лю Сицзя полегшено видихнула і, щоб зняти ніяковість, потягла Лін Вейся пограти разом. Але Лінь Вейся згадала тривожні погляди A-студентів і сказала, що втомилася і хоче відпочити.
Лю Сицзя не стала наполягати, відразу пішла в центр компанії і через мить вже опинилася у центрі уваги.
Лінь Вейся сиділа на місці і раптом помітила ту найгіршу дівчинку зі свого класу. Та виглядала краще, ніж раніше, але чілка все ще була густою і довгою. Вона тримала коробку з печивом, вигляд у неї був боязкий.
Лінь Вейся вже зібралась підійти до неї, але тільки встала - як та кудись зникла, загубившись у натовпі. Лінь Вейся махнула рукою і побрела кудись. Раптом вона побачила Лю Сицзя в оточенні натовпу і зрозуміла, що та не дуже-то її потребує.
Але, можливо, Лю Сіцзя є просто заспокійливою присутністю.
Лінь Вейся піднялась на другий поверх і помітила, що там гравців було менше, та й не так шумно, як внизу. Вона вже збиралася спускатися назад, як раптом почула якийсь звук і зупинилася.
Вона обернулася. На другому поверсі, на шезлонгах відкриті тераси, сиділи Чжен Чжаосин і ще кілька хлопців. У центрі стояла та найгірша однокласниця, яка була переляканою.
Чжен Чжаосин сидів, розвалившись у сорочці і бежевих шортах, в руках тримав молодий кокос. Він посміхнувся і махав їй рукою:
- Дай-но я спробую твоє печиво.
Під погрозами інших хлопців худенька дівчинка опустила голову і спробувала відкрити коробку з печивом, але навіть у третій раз у неї нічого не вийшло. Хлопець ззаду грубо штовхнув її:
- Чого ти гальмуєш? Шевелись!
Дівчинка від поштовху подавалася вперед і мало не врізалася у Чжен Чжаосина, але той звернувся в сторону, і вона шлепнула на підлогу.
Усі захоплювалися — різко, пронизливо.
Лінь Вейся бачила цю сцену і вже зібралась втрутитися, як раптом чиєюсь довга рука вихопила її і дёрнула в сторону. Її затягли в якусь підробку поруч.
Через тісний зв'язок і духоти Лінь Вейся відчувала, як хлопець стискає її руку - дуже сильно. Вони стояли впритул. У цілковитій темряві нюх загострився, і до нього знісся холодний тютюновий запах.
Лінь Вейся не знала, хто це, і інстинктивно спробувала вирватись, поки той не сказав:
- ...Це я.
Датчик руху то запальничка, то тушив світло - і ось лампочка загорілася. Лін Вейся стояла притиснутою спиною до стіни. Бань Шен - перед нею, ясна лінія його профілю прямо перед очима. Він все ще тримав її за руку однією рукою, в іншій - сигарета. Він трохи схилив голову і випустив дим крізь тонкі губи, дивлячись на неї.
Цей хлопець дійсно був красивим, з нальотом хуліганства, і кістки у нього були що треба.
— Відпусти, — сказала Лінь Вейся.
Він слухняно відпустив руку. З тераси донеслися голоси. Лін Вейся виглянула, і побачила все як на долоні.
Чжен Чжаосин відкупив шматочок печінки, а може навіть не викусив і відразу сплюнув на підлогу. Потім вихопив у неї з рук коробку і кинув на землю. Хтось із його компанії з хохотом почав топтати його ногами.
Чжен Чжаосин витягнув палець і почав штовхати її, приговарюючи:
- Хто тебе сюди дозволив? Ти вся у грязюці. Ти ще своє печиво привезла - а раптом туди лусочки з твоєї шкіри потрапили? Ха-ха-хо, братан, припини, мене зараз знудить.
Чжен Чжаосин наступав, лаявся, тикав пальцем їй в лоб. Дівчинка мовчала, не промовляючи ні слова, опустивши голову, густа чілка приховувала вираз її обличчя.
Натовп оточував її, ругаючи та задвою - і поводилися вони ще нагліше, ніж раніше.
Лінь Вейся хотіла втрутитись, але Бенй Шен знову утримав її. Щоб вона не рухалася, він притиснув її до стіни, поставивши ногу як бар'єр, щоб вона ніколи не могла втекти.
З кожним новим смішком і образою зовні Лінь Вейся відчувала все велику муку. Вона відбивалася знову і знов, але Бань Шен однією рукою тримав її за плече, опустив голову, зубами схопив пластир на пальці і різко зірвав його - під ним виднілася бліда шкіра з червоною точкою.
— Там заноза. Витягни, - сказав Бань Шен, дивлячись на неї з незворушним виглядом.
— Пізніше, — неуважніше відповіла Лінь Вейся, думаючи тільки про те, щоб вирватись.
Бань Шен притиснув її назад, зустрівся з нею поглядом і повторив:
— Зараз.
Лін Вейся опустила очі на його палець - крапля крові зникла, але в шкірі стирчала зелена заноза, мабуть ще з машини.
Це вона поранила його, отже, їй і прибирати.
Тепер вона була замкнена, і виходу не було. Лінь Вейся поступилася, вирішила якнайшвидше витягнути занозу і втекти на допомогу.
Лін Вейся потягнулась до вимикача — безрезультатно, світла не було. Вона взяла його руку в свої і спробувала розгледіти ранку у тьмяному світлі з вікна та при світлі датчика в коридорі.
Лампа то гасла, то загорялася. Лін Вейся нахилялася дуже близько, напружено вдивляючись, намагаючись витягнути занозу.
Вони стояли дуже близько. На Лін Вейся була вільна біла сорочка, і вона не помітила, коли відлетіла одна гудзика. Було трохи опустити очі - і була видно молочно-білу шкіру, край білого бюстгальтера, а дівча груди, наче персик, зітхалася від дихання.
Бань Шена потемнів, тупик дёрнувся, йому стало не по собі.
Лін Вейся все возилася з занозою, але голка знову пішла під шкіру. Бань Шен закинув голову, поковтнув, потім перевернув погляд на її макушку.
— Все, не треба, досить - і він намагався прибрати руку.
Але Лінь Вейся була надто зосереджена, ще трохи - і вона одягне її. Рука раптом відтвернулася, вона інстинктивно просмилася вперед, притримала його руку і сказала:
- Ще трохи.
Лін Вейся присунула обличчя зовсім близько до його пальця і зосередилась на вичавлюванні занози. Вказівний палець днувся від болю.
Полумрак приховував їхні обличчя, але дихання — швидкий і заполонений — перепліталося. Вони обидва покрились дрібною іспанкою.
За секунду до того, як датчик знову погас, заноза нарешті вислизнула.
Обидва полегшено випорожнюлися, жадібно ковтаючи повітря — як риби, що задихаються без кисню та знеможені від спеки.
Коли занозою було покінчено, Лінь Вейся відразу подумала про те, що відбувається зовні і хотіла допомогти. Але Бань Шен, здавалося, читав її думки - зверху пролунав холодний і надто розумний голос:
- У нашій школі треба вміти пристосовуватися... - І ще: чим більше ти їй допомагаєш, тим більше вони розпакуються.
Голос Бань Шена звучав як у безстрашного стороннього спостерігача, який давно дивиться на все з боку. Чомусь Лінь Вейся раптом згадала, як в день тайфуна він з сигаретою і жорстоким обличчям бив тих хлопців ... Її недавнє розташування виліталося в одну мить.
Лінь Вейся глянула на нього і сказала, розділяючи слова:
— Правда? Дивитися, як мучать інших... Чим ти тоді відрізняєшся від них?
У цей момент включився датчик, і вона побачила його обличчя. Світло вихопило гострі риси — на мить у його погляді спалахнула озлобленість, а на обличчі затумалювала похмура тінь.
Світло знову погас.
Лінь Вейся не могла тепер розібрати його вираз обличчя, але знала: він впився в неї поглядом, ніби хотів розчавити.
Через хвилину у коридорі пролунав гучний голос Лі Шенжань, і вона не могла стримати сліз.
— Чжен Чжаосин, вы тут чого влаштували? Я звала свою сусідку по парті допомогти!
Лінь Вейся видихнула з полегшенням. Але раптом хтось перекинув її за комірець - їх відстань знову скоротилася, і її голова виявилася зачиненою догори.
Бань Шен — невідомо коли - дістав значок NASA. Він схилив голову, дивлячись їй прямо в очі, однією рукою спритно відігнув шпильку з зворотного боку і акуратно застібнув розійтися комір її сорочки. Його довгі пальці випадково торкалися шкіри на грудях — холодні та шершаві.
Лінь Вейся здригнулася, але було нікуди втекти.
Вона дивилася на нього, дихання стало ростом, на лобі виступала іспанка. У повітрі щось тремтіло, світло блимало - але його обличчя потопило в тіні.
Коли значок був надійно приколот, Бань Шен нахилився зовсім близько, майже торкаючись кінчика її носа своїм, і сказав:
— Ничем. Тому звикай - я час від часу знайду тебе.
https://literna.net/uk/books/105-chi-chuyesh-ti-mene-zaversheno