Тому, коли на вечір ми роздавали тетраді китайською мовою, вона вклала 12 юаней купюрами.
Роздавши тетраді, Лінь Вейся відійшла стілець і сіла. Нін Чао тільки що повернувся з баскетбольної майданчика у своїй кричащі-розовій футболці, з важливим видом вплів до класу і відразу ж завалився спати.
За вікном сонця хмари нагадували фруктовий караміль, що розсипається цукром і разом з вечірнім вітерцем виблискує на партах шелестелі.
Черговий вчитель сидів за кафедрою і перевіряв домашні завдання, в класі стояв тихий гул. Лінь Вейся зосередилась на домашньому завданні англійської мови.
Раптом з гучним бавовною щось впало прямо на її парту. Лін Вейся відклала ручку, відкрила - звідти випало кілька купюр, рівно 12 юаней.
І її записка, на якій було написано стримано і ввічливо "Дякую".
Після "дякую" з нового рядка слідували інші літери, тверді, парні та сильні почерки: « Наличні не приймаються".
Потім рядок з літер і цифр.
Це був акаунт Бань Шена в WeChat.
Лін Вейся стиснула записку в руці і подивилася у його бік - Бань Шен сидів біля вікна, через одне місце від неї, і безтурботно дивився якусь карту, її довга шия з гучномовцями рухалася в такт руху... Ніби нічого і не сталося.
У Шаньчжені було дозволено користуватися мобільним телефоном тільки поза школою, але Лінь Вейся тримала записку і відчувала, як пальці починають горіти, а температура підходила до самих вух.
Вона хотіла повернути Бань Шену гроші і закрити це питання.
Лін Вейся дістала з-під парти телефон, ввела вказані на записці дані і натиснула « добавляти».
Не пройшло і двох секунд, як запит було підтверджено. На екрані висвітлювалось: [користувач прийняв ваш запит на додавання, тепер ви можете почати спілкування.]
Лін Вейся помітила, що аватарка у нього була повністю чорною, але при збільшенні зліва вгорі виднілася маленька зоряне розсипання. Його нікчема був "Ban".
Це було прізвище Бані, або бульське слово Ban — заборона чи скасування?
Вона не довго роздумувала і швидко перевела Бань Шену гроші. На екрані з'явився напис « Пирсник друкує» і Лін Вейся кілька хвилин дивилася в екран, але він так і не прийняв переклад.
Всю нічну самопідготування Лінь Вейся перевіряла телефон, а навіть три рази, але ніяких нових сповіщень не з'явилося, він не надіслав жодного повідомлення, і гроші так і не прийняв.
Він бачив, що вона переклала.
Повернувшись додому, Лінь Вейся прийняла душ, одягла нічну сорочку і сіла біля вікна. Розпухши стулки, вона відчула на обличчі прохолодний вечірній вітер. На подвір’ї їхнього дому росли два дерева — одне листя, інше лимонне.
Зелонні плоди висіли на пишних гілках, і в повітрі розносився терпкий запах зелені. Лін Вейся задумалась, як на лимонне дерево — невдовзі жовтень - можна буде робити солодкий лимон з 7up.
Телефон завідував: Лю Сіцзя надіслала більше десятка повідомлень, щоб допомогти вибрати одяг для вечірки з нагоди дня народження Лі Шенжань.
Лін Вейся вибрала для неї чорну сукню з утями на талії.
Вони говорили про те, що сіяли, коли на екрані з'явилося повідомлення про нове повідомлення. Лін Вейся відкрила його.
Бань Шен прислав геопозицію і...
[Ban: Не переплутай дорогу.]
Лінь Вейся так і не відповіла, але не почала цікавитися звідки Банй Шену знає, що вона теж буде на цьому святі.
***
Неділя, ясний день.
Лін Вейся взяла кілька монет, з'їла порцію рисової локшини в їдальні і поїхала допомагати у фруктовий магазин тітки. У вихідні торгівля йшла бойко - здебільшого заходили дорослі з дітьми, тому роман Агати Крісті « Вбивство Роджера Екроїда», який лежав у ящику під касою, вона так і не відкрила.
Коли настав вечір, Лінь Вейся взяла кактус у горшці і поспішила на автобус, щоб їхати в район Цзуецзяо на день народження Лі Шенжань.
Підійшовши в автобус, Лінь Вейся дістала телефон і написала Лю Сіцзя: [Я вже виїхала.]
Коли вона відіслала повідомлення, то трохи почекала на відповідь, але так і не дочекалася, тому вимкни екран. Автобус гойдався з боку в сторону, і тільки через годину він дістався зупинки Цзюецзіо.
Район Цзюецзіо був відомим багатим кварталом Нандзяня, а автобус туди не піднімався — лише до підніжжя гори. Перед нею розгалужувалися дві дороги, і Лінь Вейся зрозуміла, що шлях заплутаний та досить довгий. Вона спробувала пройти трохи, але якимось чином знову повернулася на те ж місце.
Лін Вэйся зітхнув, дістала телефон і написала Лю Сіцзя: [Я біля підніжжя гори.]
[Лінь Вейся: Забула тобі сказати, я зовсім не орієнтуюся на місцевості. (0)
Похитуючись з півминути, вона все ж набрала і відправила: [Сицзя, ти не можеш зустріти мене?]
Повідомлення пішло в порожнечу. А тим часом вечірня заря, наче розмита вода туша, таяла з кожним оком і повзали автомобілі, а Лінь Вейся починала трохи нервувати. Зрештою вона вирішила зателефонувати Лю Сіцзя.
Телефон довго не брали, але нарешті вона додзвонилася.
На фоні Лю Сіцзя лунав шум — плескалися кульки, крик переляканих дівчат і гучний сміх хлопців.
— Вейся, ти вже приїхала?
Лін Вейся видихнула і відкрила рот:
— Сыцзя, я... — Але вона не встигла договорити, як у трубці затремтіли перешкоди, і пролунав протяжний голос Лі Шенжань:
— Сицзя, давай швидше!
— Вэйся, я потім подзвоню, тут дел по горло.
З гучним натисканням дзвінка здійнявся, і в динамікі роздались гудки.
Лінь Вейся прибрала телефон і тихо зітхнув.
З кактусом в руках вона простояла на місці хвилин п'ять. Коли вона вже майже вирішила повернути назад, чорна машина з візгом різко загальмувала поруч із нею.
Коші зісковзували по гравію, звук перебільшився від болю і наростав у правому вусі задзвенено, приступ за нападом, лінь Вейся інстинктивно стиснула вуха, у грудях текли, але вона спробувала дихати рівно, щоб заспокоїтись.
І тоді вона подивилася в ту сторону.
Вікно опустилося, на дверцят лягла рука на чітко окресленому зап'ястку блищателі чорні механічні годинники, що лежать поверх світлої шкіри і малюнком блідо-блакиті вен. Бань Шен ліниво відкинувся на задньому сидінні в чорній товстовці з капюшоном, натягнутим на голову, і пильно витріщився на неї своїми чорними очима:
— Садишся или нет?
https://literna.net/uk/books/105-chi-chuyesh-ti-mene-zaversheno