— Процес перебудовки організму не миттєвий. До повної інтеграції потрібно буде близько місяця.
Він згадав, як колись дав ейлуші порцію соку - трансформація закінчилася саме в ці часи, повернувши їй форму квітучої молодості.
Наступних два тижні Генрі провів у домі Еміля, занурившись у незвичну для нього атмосферу сімейного спокою. Мешканці міста Лебедя вважали, що в їхніх сусідах є один далекий родич. Вони навіть не здогадувались про справжню особистість їхнього візиту — сім’я святкувала цей секрет.
Однак місцеві аристократи не могли побачити дивного поселення в селі.
Лорд Кана, чоловік середнього віку з обмеженим вмістом живота Лебедя, не витримав першим. Ледве до нього дійшла чутка про присутність у місті мага, він негайно поспішив до дому Еміля, завантажений багатими дарами.
Генрі вважав доречним прийняти його. Зазвичай гордий і величний лорд Кана стояв перед магом, сильно тремтячи; його пальці нервово перебирають кінці одягу, а обличчя виражало надзвичайність напруженості.
Чим можу допомогти? — безсердечно запитав Генри.
— Великий пан звололив вшанувати нашу скромний Лебедя своєю присутністю, і я, Кана, вважав своїм обов’язком засвідчити пошану, смиренно й майже зашукую відповідь градом. - Будь ласка, не гнівайтеся за такий запізнливий візит.
Генрі відповів коротким, невизначеним кивком і відразу перейшов до справи:
- Королівська сім'я Нортон... Наскільки вони зараз незалежні у своїх рішеннях?
Кана раптово застиг, по його лобі покотилися великі краплі піт. Таке запитання торкалося сфери, про які він навіть боявся роздумувати вголос.
Генрі злегка задушив очі, додаючи ваги своїм словам:
— Кажи прямо. Тут немає зайвих вух, мені лише потрібно прояснити політичну ситуацію.
Кана сковтнув, помедлив мить і глухий сказав:
- Король Реймонд зараз у розквіті сил, і його влада міцніша ніж ніколи. У більшості державних справ він приймає рішення одноособово.
Генри задоволено кивнув:
— Ладно. У такому випадку, я відправлюся і поговорю з ним особисто.
— Я негайно відправлю донеску в столицю! — Не поспішай. — Його Величність, мабуть, захоче прибути сюди сам. Не потрібно втруднити вас так далеко.
Генрі негативно хитнув головою:
- Це занадто довго. У мене немає бажання чекати короля півроку.
Місто Лебедя лежало на великій периферії, і шлях до Нортону по суші займав щонайменше шість місяців. Метою Генрі було офіційне повернення прав на долину Дул. Хоча груба сила дозволила б захопити землю в мить ока, це створило б довгострокові загрози безпеці сім’ї Еміля. Розумніше було діяти через легітимну владу, поки та зберігає контроль над королівством.
Слово Генрі не розходилося з справою: один короткий жест, спалах — і простір слухняно свернув його на сотні кілометрів.
Через кілька таких стрибків він вже стояв на вулицях столиці.
Місто вражало метушнім потоком людей, гуркіт карає широкими мостівами і блиском вітрин свідчить про процвітання. Щоб вирахувати королівський палац, достатньо було просканувати місцевість.
Коли Генрі минув пости, він без перешкод проліз у внутрішні покої і невдовзі знайшов монарха.
Реймонд Нортон виглядав молодо — він мав лише 30 років. Він успадкував трон кілька років тому і майже відразу започатковував великі реформи, які боляче вдарили по інтересам старої аристократії.
Протидія була надзвичайною, але Реймонд був готовий до бунту за допомогою модернізованих армій і найпривабливіших чарівників з материка Караґ.
Після того як декілька високородних голів прикрасили піки на твердих стінах, протидія передпочувала замовчати. Назовні королівство демонструвало цілковиту покору.
Реймонд працював у своєму кабінеті. На масивному дубовому столі висіли дві стопки пергаментів — донесення з найбільш далеких провінцій. Завдання було колосальним, і король, будучи великим лицарем у розквіті років особисто вникав в кожну деталь. Незважаючи на силу тіла, його дух під тягарем відповідальності починав виснажуватись.
З юних літ Реймонд відрізнявся від однолітків дивовижною розважністю. Він з усіх сил готував себе до тягарів влади: вивчав науку, тренувався у мистецтві лицарства і навіть намагався зрозуміти основи медитації магів, хоча останнім не приніс плодів.
Раптом крик пера по пергаменту припинився, і Реймонд відчув присутність іншої особи. Його рука завмерла над документом. Він не скрикнув, не кинувся до меча і не став кликати варту. Зберігаючи крижаний спокій, монарх повільно розгорнув крісло і подивився прямо на незнайомця, який виник посеред кімнати.
З якою справою ви прийшли до мене? — ровним голосом запитав Реймонд.
Генрі не почав приховувати свою ауру, дозволяючи її еманаціям м'яко доторкнутися почуттів Реймонда, щоб той заздалегідь відчув його присутність. На губах чарівника заграла ледь помітна, вежлива усмішка.
https://literna.net/uk/books/92-velikii-charivnik-pochinayuchi-z-prostoho-nyukhu