На відміну від більшості інших світів, справжні чудеса Океанічного плану були заховані в безодні. Саме на день пульсували життя і зводили величні метрополії.
Перед виходом Генрі отримав вишуканий браслет - артефакт, що активує вбудований заклинання першого рівня. Магія давала можливість жити у воді так само природно, як повітряна система: дихати, рухатись і говорити без спотворень, оскільки звук транслювався крізь товщу воду з христоподібною чіткістю. Хоча фізіотерапія Генрі, оптимізована чіпом, дозволила йому витримати занурення і безконтроль, браслет повністю знімав питання спілкування.
Коли риба Бона знову розкрила пащу, перед очима Генрі з’явилася захоплива панорама донного мегаполіса. Здалека місто здавалося повністю затопленим, але при наближенні до нього стало видно тільки тонку мембрану. Цей невидимий купол відсікав океан, створюючи всередині зону сухого клімату, де магічні браслети ставали не більш ніж прикрасою. Це було місто Морських Раковін, де процвітали туристичні та торгові центри і влаштували готель для Генрі.
Швидко закінчивши свої формальності з засідкою, він попрямував до околиць — руїн стародавніх мовчазних свідків минулої епохи.
Межмірем було позбавлено пафосу великих битв. Завоювання відбулося без застосування крові, бо тут не було розвинених цивілізацій, які могли б протистояти. Але руїни, що лежать в ілі, розповідають іншу історію: вони зберігали сліди колишньої технологічної величі. Дослідники виявили, що колись Океанічний План був світом суші, але масштабний катаклізм навернув 99 відсотків площі острова в бездонне море і залишив лише маленькі клочки островів.
Межмірья жадібно вбирала спадщину загиблих, навіть технологія їхніх сучасних браслетів була лише адаптацією стародавніх знахідок. Очевидно, корінні жителі передбачали катастрофу і до останнього намагалися розробити засоби порятунку, але в кінцевому підсумку або збили у пучині, або знайшли спосіб покинути цей світ.
Враховуючи циклопічні масштаби міст і дивну відсутність масових захоронень, Генрі схилявся до другої версії - великого результату.
Але руїни, до яких він прямував, вже давно не були таємницею для вчених.
Все, що було видобуто і каталогізовано, а порожні обломи величних будівель перетворилися на атракціон для праздових туристів.
Після того як Бона привезла їх до міста Морських Раковін, Генрі та Хілді відразу відчули напружений ритм життя. Вулиці бурили — потік людей, що пронісся крізь міські брами і назад, здавалося б нескінченним.
Багато хто переходив верхи на химерних рибах, а в густому вологому повітрі часто розсипалися безтурботні сміхи.
Попереду, немов кістки стародавнього нефілім, проникли обриси міста велетенських Камень. Від колишньої величі залишилися тільки істеризовані часом фрагменти стін та обрушені конструкції, але навіть у цих руїнах легко вгадувалось могутність мегаполісу.
Згідно з архівами, колись місто панував на високогір’ї доти, доки катастрофічне вторгнення морських вод не перетворило його у пам’ятник тогочасної епохи, похований під водою.
Коли Генрі перейшов кордон міста Гігантських Камень, то помітив вражаючий масштаб стародавнього градобудування. Центральні магістралі були вражені шириною, де могли б вільно розійтися понад десять карет.
Ходили чутки, що таке планування призначалося для стрімкого перекидання військ.
Сама архітектура була грубою і функціональною, оскільки стародавні будівничі надавали перевагу масивним блокам з жовтого каменю дрібному цегли. Завдяки такій монолітності будівлі не піддалися ерозії і, навіть через багато століть перебування у солоній воді, зберегли свої обриси.
Прогулюючись околицями, Генрі дійшов висновку, що руїни перетворилися на своєрідну кальку торгових кварталів міста Морські Раковіни, але в похмурішому і піднесеному антуражі.
Через південку монотонний огляд цього каміння почав приїдатися, тоді як Хільді мала ентузіазм.
Проте її увагу привернуло не стільки історія, як барвисті прилавок.
Закуски з екзотичними стравами, барвисті шати та магічні дрібнички манили її з неодолічною силою, характерною для молодих дівчат.
Генрі прямував вздовж головної вулиці і зберігав зовнішню розслабленість, аж поки його почуття не зафіксували знайомі коливання — ледь помітні, але характерні еманації Плана Бездні.
Це було б несподіванкою для чарівників — навіть без відкритих просторів адміралізму Бездні там плодоносні плоди були скрізь. Генрі звик до них і зазвичай не звертав уваги.
Але в Межмір’є він вперше зіткнувся з цим. Місцеві ресурси були настільки великими, що мало хто мав бажання звернутися до бездни. І все ж, фанатики знайшлися і тут.
https://literna.net/uk/books/92-velikii-charivnik-pochinayuchi-z-prostoho-nyukhu