Генрі влаштувався на м'якому сидінні всередині, і в ту ж секунду Жовтудь щось прошепотів смугою на гортанному, незнайомій мові. Звір вдарив копитом, вибиваючи іскри з глини. Це був не просто біг, а швидкий політ над землею: швидкість була вражаючою. Інтер'єр екіпажу дійсно нагадував житлову кімнату — просторну, затишну і повністю позбавлену тряски.
Через годину шаленого перегони бурею лось плавно забіг і зупинився біля берега річки, через яку було очищено масивний кам’яний міст.
— Приїхали на вихід, — кинув Жолуді.
Коли вони виїхали з воза, звір лише на мить затримався. Потім він мало не торкався копит повітря і розчинився у легкому пориві вітру. Генрі підійшов до місця, де тільки що стояв лось, і уважно вивчив землю: швидкість переміщення була величезною, але після зникнення істоти в повітрі залишився лише слабкий запах озону. Дуже цікавий спосіб пересування.
Шлудь вказав рукою на протилежний берег:
— Идем. Нам потрібно до пана Андреса. Його будинок на тому боці.
- Він живе тут? — Генрі не приховав легкого здивування. У його науковому живописі такої ранги повинні були займати верхні поверхи, підкреслюючи свій статус і силу.
Шлунок зрозумівче посміхнувся:
Пан Андрес вважає, що на першому ярусі більше життя, ніж молоді люди. Йому до душі ця марнота.
Генрі охоче погодився з цим аргументом: серед молодих і сповнених сил учнів старий міг черпати енергію, тоді як на безлюдному жердині він би швидко зачав від гнітючої самотності.
Вони вступили на міст. Генрі обережно торкнувся перил — звичайного тесаного каменя, який не обтяжений складними чарами.
Спочатку він чекав від цього місця надмірної розкоші або магічного вишукання, але для місцевих жителів все це було лише звичайним способом життя. Річка під їхніми ногами котила свої води абсолютно безшумно, а прозорість потоку була така, що на дні можна було відрізнити кожну піщинку.
Подолавши кам’яний міст, мандрівники вийшли до невеличкого пасма біля підніжжя пагорба. Кам’яна стежка зміщалася глибоко в деревах, обходячи височину по широкій дузі. Генрі, йдучи слідом за Жінкудем, намагався звести шум до мінімуму, прислухаючись до кожного шорха.
Повертаючи назад, вони опинилися на залитому тлі просторого поля.
У самому центрі стояла скромна дерев'яна хатина, а навколо неї розкинулися грядки з овочами.
Місцеві гарбузи захоплювалися уявою: їхні неймовірні розміри здавалися порушенням законів природи, і Генрі підсвідомо зауважив про себе, що такий плід навряд чи міг би протягнути в вузькі дверні дірки без розрізання.
Ледве вони наблизилися до порога, двері зі скрипом відчинилися. На світ з’явився старий чоловік, чия сива борода спускалася майже до поясу.
Андрес, оддавши Жовту усміхаючись, кивнув в бік його супутника:
- Ти повернувся? Це і є та дитина, про яку ти говорив?
« Так, пане Андрес », — сказав Жіночий Шлудь, принизивши голос.
Старик, придивившись, взирнувся в Генрі, наче вивчаючи саму структуру його аури:
— Ммм, достойной юнак. Заходьте, не стійте на порозі.
— Почесно вітаю вас, пане Андрес. Генрі схилився в глибокомуклоні і виявляв належну повагу.
Усередині хатини пахло сухими травами і теплом. Андрес швидко зняв з гарячої печі чайник, розливаючи гостям димливий напій. Кожен його рух, позбавлений суєти, видавався справжнім старцем, чиє життя текла в іншому ритмі. Важко опустившись на скрипучий стілець, він поставив питання, переходячи до суті:
- Як там, на плані Чарівників? Чи все гаразд?
Генрі зробив короткий паузу і сказав:
— Поки що ситуація під контролем, але виникла ряд серйозних ускладнень.
Андрес розуміюще кивнув, його погляд на мить став жорстким:
я вже знаю. План Бездні ніколи не знав, як діяти. У всякому разі, це місце - моя батьківщина, так само як колиска Межмірія. Ми не дозволимо Плану Чарівників пащу.
— Дякую вам за підтримку, пане.
Усередині нього затягнулося полегшення: падіння Плана Чарівників означало б крах для всіх, хто був йому дорогий, і він відчайдушно намагався не допустити смерті своїх близьких під натиском орд Бездні.
Андрес раптом розсміявся тихо, близнувши очима:
- До речі, приклич Ніколаса. Старий друг... Я так давно не бачив його.
« Слухаю, пане Андрес », — сказав Генрі.
Він був готовий покликати Жабу. Раніше суворі обмеження і бюрократичні дроти робили процедуру заклику надзвичайно складною, але тут під захистом такого майстра, як Андрес, будь-які ризики були зведені до нуля. Він вирішив запросити її прямо тут.
- Пане Андрес, ви впевнені, що це пан Ніколас? — З надією в голосі запитав Жолудь.
— Я не знаю, — зізнався старий чоловік. — Але я мало що помилялася. Це він.
Повітря тремтило, і з’явилася Північна Рябба. З пустоти, не поспішаючи, вибралася ропуха. Вона обережно окинула кімнату, затримаючись на Генрі, а потім перевела очі на Андреса. Деякий час вони мовчали, вивчаючи один одного, після чого істота повільно поповзла до старого:
— Ты... Ти виглядаєш мені дивно знайомим.
https://literna.net/uk/books/92-velikii-charivnik-pochinayuchi-z-prostoho-nyukhu