Навіть найвідчайдушніші злочинці не могли приступати до кордонів довкола цитаделі. Там замовили власників домів. Лише кілька обдарованих юнаків і дівчат Вежі забирали для навчання. Освіта там була безкоштовною, а двері відкривали перед товаришами з раннього дитинства, але тільки правдиві генії могли пройти крізь них.
Для корінних жителів Межмірія право переступати поріг шестикілонської високої башти було незаперечним доказом безмежної надії.
Тут збирали найкращих — геніїв, чий шанс на появу становив 1 до 10 000.
У Межмір’єрі, де майже кожен має задатку до магії, конкуренція була колосальною і з цієї величезної маси вибирали лише тих людей, які не мали жодних природних здібностей.
Генрі пішов за Залізним кварталом у мерехтінням телепортаційних форм. Міг — і він опинився на широкому відкритті, зануреному у дивну майже дотикову тишу.
Коли він підняв голову, йому з’явилася величезна шестикутна громада. Це була шестикольська висока вежа.
Її масштаби пригнічували, а асоціації викликали у них радше укріплене місто, ніж окрема будівля.
Ззовні можна було відрізнити лише шість ярусів, кожен з яких піднявся на добру тисячу метрів і досягав сотень поперечника.
Однак Генрі добре розумів, що зовнішня оболонка — це лише верхівка айсберга; внутрішні будочки башти приховували повний малий план, який не міг вільно переходити за межі видимого простору.
Від кам’яних стін було важко вловити, майже споріднене тепло. Потік енергії, що б’є з невидимого джерела, обкутав тіло і інстинктивно розбудив плечі та занурився у стан глибокого спокою.
Коли Генрі побачив, що міріади зірок сяяли не тільки над головою, але й біля самого горизонту і навіть внизу під краєм. І тоді ми зрозуміли, що на суші вони ступили у бездонному океані.
Зоряний пил і віддалені світила оточували їх з усіх боків: згори, знизу та по всьому периметру, перетворюючи вежу в самотній маяк у нескінченному космосі.
Цей малий план був повністю ізольований від зовнішнього світу, і потрапити сюди можна було лише по прямій наводці магічних врат.
Через те що життя було в стані спокою, площа землі здавалася покинутою.
Окрім Генрі та його супутника, на периферії було лише кілька самотніх фігур.
Хоча на основі вежі були відкриті масивні щаблі, але не було можливості роздивитися інтер'єр: простір за порогом пошкодився густим маревом, який спотворює реальність і без жодних ознак зав’язування деталей.
Поки Генрі аналізував структуру воріт, Залізник встиг піти вперед. Біля входу він обернувся, і на його губах заграла легка усмішка:
— Ходімо, не мели. Просто зроби крок за поріг.
Генрі коротко кивнув і, придавши кроку, перетнув невидимий кордон. У ту ж мить по жилах пробігся потік гарячої енергії — короткий спалах, який загасав так само несподівано, як і з’явився. За воротами його зустрів густий ліс. Рослинність тут була буйною, але приземною — вона нічим не нагадувала нефілімське дерево темного лісу в Плані ельфів. Прямо від ніг мандрівників до самого обрію йшла широка дорога, вкатана жовтою глиною.
Шлудь замер у обочини, зосереджуючись на чаті, наче чекає сигнал. Генрі зупинився поруч, методично скануючи оточення.
▫ Увага: Система виявлення середовища « Глибокою Синеви».
✔ АНАліз слідів. Виявлено високу щільність антропогенної активності у радіусі 300 метрів. net
Невдовзі через дерева з'явилися двоє - чоловік і жінка, судячи по близькості та жестах, що складали пару. Їхні манові сигнатури чітко відповідали першому рівня сили, а молоді люди видавали вік не більше чотирнадцять років. Вони пройшли повз Генрі та Залізнуудю, і незабаром вони знайшли притулок у лісовій гущі й зійшли на вузькій кам’яній стежці.
— Це перший ярус вежі, — пояснив він. — Головний обитель учнів головного підрозділу: тут живуть чарівники першого рівня і ті, хто тільки розуміє ази. Для нас вони всі — просто учні.
Генрі мовчки зафіксував інформацію. Очевидно, стежка вела до житлових кварталів, тоді як головна дорога була прокладена на віддаленіші місця. На вологій глині він помітив глибокі відбитки копит — формою вони нагадували кінські, але за розміром їх утричі. Не минуло і хвилини, як через поворот з'явилися власники цих слідів - величезні олені із потужними загривками.
- Бурові лосі. Садись у візку, — скомандував Залізнудь і спритно застрибнув на облямівки.
Підійшовши ближче, Генрі зміг оцінити справжню силу цих створінь: у холці вони сягали до трьох метрів і перекочувалися під шкірою так само як сталеві троси. Він тягнув свою маленьку вовну, по розміруми долав невеличкий заміський будинок. Стало зрозуміло, чому дорога була такою широкою — два таких екіпажі навряд чи розійшлися б на стандартному тракті.
https://literna.net/uk/books/92-velikii-charivnik-pochinayuchi-z-prostoho-nyukhu