З дитинства заколюючи тіло Тайними Техніками, лицарі храму вірили, що їхні тіла міцніші. Але в руках Генрі ця плоть піддавалася, наче сира глина. Генрі стиснув пальці до упору і коротким, потужним рухом вражав ворога на землю. Шия лицаря крихнула з сухим звуком переломленої гілки, голова неприродно підвернулась до кута. Тіло ще кілька разів здригнулося в конвульсіях, але іскра життя назавжди згасло.
Зворушливий порив вітру пронісся по лагеру, підкреслюючи тишу. Генрі недбало відстрохнув долоні від пилу, перевів спокійний і зацікавлений погляд на Рене, який зблід. І сказав:
що не любиш вбивати. Що ж, а мені це подобається.
— Ты... Хто ти такий, чорт забирай? — Рене застикав, ненавмисно віддавшись назад, і його обличчя спотворила гримаса недоумства та страху.
— Просто звичайний шукач пригод, — відповів Генрі.
Звичайний...
Начальниці стояли нерухомо, боячись навіть зітхати. У їхніх головах не було видно, чи той, хто тепер розплавився на землі зламаною куклою, дійсно був легендарним небесним лицарем? Все сталося занадто буднично, надто швидко. Один з еліти храму — мертвий? Реальність здавалась їм поганим сном.
Лінс першим дістав дар мови і важко видав:
— Спа... Дякую.
Він ніяк не очікував, що їхній випадковий гість виявиться істотою такої нищівної сили.
Решта двох великих лицарів, що залишилися, негайно зреагували. Незважаючи на замішання, вони вкинули руки і забили величезні мечі землі з гулом у повітря.
Над Генрі та його супутниками нависла зброя, подібна до пари гірських вершин. Вона перекручувала небо і сонце.
Важке, довготривале перебування на таборі. Якщо б ці клини впали вниз, лише інерції їхньої ваги вистачило б, щоб перетворити будь-кого чоловіка на місиво.
Два великих лицарі закинули голови. З-під глибоких капюшонів їх мантій пробивався холодне голубе світло, одяг люто затремтіли, а аура почала швидко наростати.
Мечі вторували їм, наливаючись чистим і пульсуючим спалахом. Довкола пролунав сильний ураган, який готовий завалити сталь на противників.
Раптом все завмерло. Вітер вірш, полум’я на клинках погало, наче зброя за одну годину втратила підпоєм.
У таборі було чітко пахне кров’ю. Алі каплиці виризнули на обличчя Лінса і його товаришів. Опісля вони підняли голови і побачили щось неможливе: голови обох небесних Великих лицарів відділилися від плечей. Кров фонтаном вдарила в небо. Після того як обезголовлені тіла впали, голови безшумно покотилися по землі і зупинилися лише через кілька метрів. Важкі мечі з глухим стуком врізалися у ґрунт, але тепер це було лише звичайне падіння неживих предметів, від яких лицарі внизу встиг вчасно відскочити.
Ніхто з свідків не зрозумів, що сталося. Тільки Рене, чиє обличчя спотворило гримасу похмурої здогадки, втупився на Генрі.
— Ты магистр! — Виплюнув він, не стискуючи тремтіння.
Генрі лише злегка посміхнувся у відповідь, мовчазно. Він не збирався пояснюватися. Щойно він вперше випробував в реальному бою заклинання « Просте розв'язання», і результат перевершив усі аналітичні прогнози. Для тих, хто не мав жодних правил, така атака ставала фатаальною: ворог не міг протистояти або навіть усвідомити загрозу. Сила правил придушувала все. Перед Генрі противники видавалися примітивними істотами, а величезна прірва у можливостях позбавляла б життя будь - якій інтригі.
Використовуючи « Роз'єднання», він безшумно зрізав голови ворогам. Ні сліду магії, ні попереджуючого гула. Тільки коли тіла зустрілися з землею, навколо нас дійшло: небезпека минула, вороги загинули.
Рене, будучи сам магистом, нехай і не осягнув правила простору, гостро відчув їх легке обурення і відразу зрозумів, з ким має справу. Однак він не сподівався, що Генрі, чия фізична сила вже була відома, має такий рідкісний і небезпечний дар.
— Ти хоча б розумієш, до чого призведе гнів Небесного Святого храму? - Рене заричав, намагаючись повернути контроль над ситуацією. - Як магістр, ти повинен розуміти, яких сил не можна торкатися!
Генрі посміхнувся. Будучи чужим цьому світу, він сприймав такі погрози як порожній шум.
— Не трать дихайте на нісенітницю. Опусти голову пониже, старий.
— Пониже? — Рене нахмурився, не вловивши сенсу у цьому фразі.
— Щоб мені було легше знести її, — зимно відрізав Генрі.
— Наглец!
На тілі Рене спалахнула магічна аура, повітря навколо почав зависати, відгукуючись на правила вітру. Він готувався до контратаки. Рене не був охоплений страхом, але тепер він пильно стежив за найменшими коливаннями простору, готовий ухилитися при першій же ознаки небезпеки.
— Це... — Зрачки Рене звузились. Він побачив щось немислиме.
Генрі все ще стояв нерухомо, і ніхто з присутніх навіть не зрозумів, що саме спонукало його сфокусуватися. В наступну мить він виявився прямо за спиною Рене. Вона не повернулася, а зісковзнула з шиї на кілька шматків. У повітрі миттєво розлився густий запах крові, а кістки втратили людський образ.
"Зона Остановки Часу".
https://literna.net/uk/books/92-velikii-charivnik-pochinayuchi-z-prostoho-nyukhu