Генрі обмежився коротким сухим кивком, не проколовши ні слова у відповідь. Майера, однак, така холодність не знеохочувала; вона продовжувала розсипатися в милості з колишнім ентузіазмом. Інші відвідувачі, які були настільки здивовані їхньою незвичною поведінкою, як правило знатного аристократа, почали кидати на Генрі цікаві погляди. У натовпі швидко з’явилися люди, які знали про гільдію і невдовзі шепіт розніс ім’я гостя. Побачивши, з якою повагою Майєр обкрадає молодого чоловіка, кожен у залі зробив висновки.
Саме на цей ефект Майєр і розраховував. Йому не потрібно було щирого ставлення до Генрі, бо вони мали коротко познайомитися з обличчям високого світу.
« Я не можу його переманити, — думав він. — Але чи демонстрація таких зв’язків допоможе мені залучити інших союзників?»
Генрі добре рахував цю примітивну тактичну схему, але вирішив мовчати.
Він був глибоко переконаний, що всі зусилля Майера марні.
Згідно з донесенням, яке було зібрано ще перед прибуттям у місто, цей спадкоємець був класичним прикладом безтурботного аристократа, який витрачає життя на святкування.
Такі люди не мають справжніх друзів, а ті, хто реагує на їхнє запрошення у часи кризи, керуються лише бажанням жити за рахунок нікого господаря.
Не було жодних доказів, що організатор був високої влади. Для місцевих аристократів це було лише чергове світлове зобов’язання, рутине свято, яке змінює тільки декорації та ім'я власника будинку. Генрі, знайомий з правилами гри, поводився бездоганно: він обмінявся кількома словами із впливовими жителями Шахая і завів кілька корисних розмов. Майєр більше не нав’язувався, а зрозумів, що надмірний тиск лише викличе роздратування.
Близько півночі Генрі вирішив, що на сьогодні достатньо формальностей. Зали все ще тремтіли від музики, а столи ломилися від яств, але частина гостей - ті, хто був лише з почуття обов'язку, почала поступово розходитися. Рочі зголосилися провести його до виходу. Коли Майєр дізнався про це, то несподівано з’явився поруч і ледве не перешкоджав їм.
— Пане Генрі, чи ви вже залишаєте нас?
— Да. Дякую за прийом, — коротко відрізав Генрі.
Майєр зашукающе усміхнувся і, злодійто оглядаючись, подався вперед, понижуючи голос до змовицького шепота:
— Я підготував для вас невеличкий подарунок. Він вже доставлений у ваші покої. Упевнений, ви залишитеся в захваті.
— Подарунок? — Генри недовірливо нахмурився, відчуваючи підвох.
Інтуїція підскакувала, що від людини на зразок Майера не варто чекати нічого крім проблем. Той лише таємничо присоромився:
— Побачите самі, коли повернетеся. Обіцяю, це сюрприз.
« Дивись, не залагоджуй зайвого », — попередив Генрі. - Мені не потрібні зайві клопоти.
— Помилуйте, які обов’язки? Ви будете задоволені, ось побачите! — Майер розсипався в легковажному сміхі.
Не бажаючи продовжувати безглуздий діалог, Генрі розгорнувся і аналізував з екіпажем, який чекав.
« Здається, що ваші стосунки з Майером далеко від товариських », — зауважив Рочі, коли карета зворушилася і на його губах заграла співчутлива посмішка.
— Ми мало знайомі. І я не хочу в'язати у інтриги клана Фаррел, Генрі втомився відкинуться на спинку сидіння.
Рочі співчутливо кивнув:
— Мудре рішення. Родинні суперечки у таких домах є болотом, з якого мало хто виходить чистим.
Вони провели решту подорожі в спокійній розмові, аж поки екіпаж не застиг біля входу до готелю.
— Дякую, що підвезли, глава Рочі. Якщо доля занесе вас до Срібного Місяця, обов’язково дайте знати, — сказав Генрі, виходячи на міст.
— Неперемінно. Я знайду вас і Барона, щоб він з'явився у пристойному місці - пообіцяв Рочі на прощання.
Проводячи поглядом карети, що віддалялася, Генрі увійшов до будівлі. Торгові гільдії « Соловей» вже давно роз’їхалися по кімнатах. У коридорах панувала тиша. Але йому довелося відчинити двері свого номера, як відчуття раптово обгортилися: в кімнаті був сторонній. Вбудовані алгоритми чіпа і відточений сприйняття зафіксували чужу присутність - на ліжку хтось лежав. Рівнястий ритм дихання вказує на те, що це не засідка. Непроханий гість не намагався приховати звуки життя, як це зробив би найманець.
Генрі безшумно підійшов до ліжка і одним різким рухом відкинув важку ковдру. Перед ним з’явилася Місу. На ній було викликає плаття з глибокими розрізами, обличчя горіло гарячковим рум'янцем, а дихання було похмурим і важким. Вона лежала в тій самій позі, у якій її принесли сюди - на ногах все ще залишалися черевики на високих підборах.
— Мису, прокинься. Він торкнувся її плечей, злегка струшивши.
Дівчина з важкою працею розмкнула повіки. Її погляд був затуманений, зіниці розширені, а на щоках палав неприродний жар. З тихим стоном вона мимовільно повела плечима, і тканину сукні, піддаючи її несвідомому руху, зісковзнула вниз, обнаживши тонкий фіолетову білизну.
Генри замер, безстрасно фіксуючи деталі. Після того як Ейлуша залишила дім, йому вже не доводилось бачити звабливе жіноче тіло на такій близькому відстані.
https://literna.net/uk/books/92-velikii-charivnik-pochinayuchi-z-prostoho-nyukhu