— Доставай магічний талісман - я переведу плату.
Він не хотів використовувати якусь чужу катастрофу заради власної вигоди чи заганяти Майера в куток, а повинен був робити це помірковано. Між ними не було смертельної ворожості, тому достатньо було чесної угоди.
Майєр хотів торгувати, але в останній момент змінив свій погляд на каміння і вирішив уникнути зайвих ускладнень. Хоча скаргу в Серандірі можна було випускати, але з огляду на статус Генрі процес міг затягнутися роками.
Генрі переклав 400 000 магічних каменів. На талісмані залишилося близько 150 000, а в облозі — 300 000.
Майєр з полегшенням видунув, коли він переконався у цьому. Його головна мета — залучити Генрі до дій клана - провалилася, але гроші на руках, і це було вже можна вважати успіхом.
Генрі прибрав серце Маґми і мовчки вирушив до виходу у супроводі двох помічників, що продавали Соловію.
- Пане Генрі, затримайтеся! Сьогодні ввечері буде бенкет — чи не будете ви нам честю своєю присутністю? — гукнув его Майер.
— Немає часу, — відрізав Генрі і продовжив шлях.
Ледве він ступив за поріг, як з глибини будинку донісся різкий жіночий голос:
— Майер! Що за дурість ти знову вчув?
Якщо Генрі не помилявся, то це була Данні Фаррел. Він почув про неї: неймовірно здібна жінка на плечах якої трималася весь клан. Старший син, Слоу, маг другого рівня, займався виключно магічними дослідженнями і навмисно ухилявся від управління. Його неодноразово називали в Серандір, але через замкнутий характер він постійно відмовлявся.
Генрі не хотів, щоб на нього схвалили інтриги. Друге завдання тепер повністю залежало від Франца. Він мигцем подивився на Жабу, що притаїлася на плечі: її очі оберталися, безперервно скануючи околиці на предмет загрози.
Час наближався до вечора, і Генрі вирішив переночувати в Шахаї. У місті якраз був готель торгової гільдії Солуей.
Генрі почув наполегливий стук у двері на м'якому ліжку. Підійшовши, він відкрив її і побачив помічницю Шилін.
- Щось сталося? — запитав він.
- Пане, прибув Гільдія Лекарей Шахая. Він особисто запрошує вас на сьогоднішній бенкет.
Генрі миттєво все зрозумів: прошукаю Майера. Той зрозумів, що не переконає його особисто, і вирішив залучити адміністративний ресурс гільдії. Відмовити головуванню буде набагато важче.
Будучи повноправним членом Гільдії Лекарей, я не вважав можливим відкинути особисте запрошення її голови.
У стінах організації він вже встиг отримати певну вагу, хоча формально задовольнявся статусом Лекара першого рівня.
Хоча Коллегі вже давно більше не дивився на нього, як на недосвідченого новачка, сам Генрі вважав це формальністю і не квикав витрачати час на кваліфікаційні випробування заради подальших ранг.
Біля входу в готель його очікував Рочі. Цей плотний, круглолиций чоловік середніх років, заздрів Генрі, розплився у добродушній усмішкою і попрямував назустріч.
- Добрий день, пане Генрі. Ви чули, чутки не брехали - ви справді неймовірно молоді для таких вражаючих досягнень.
Генрі скоротив дистанцію і відповів на вітання коротким, впевненим рукостисканням.
— Сьогодні в Шахаї є великий бенкет. Чи ж не честь приєднатися до нас? — Він повідомив Рочі, уважно спостерігаючи за реакцією співрозмовника.
Генрі ледь помітно посміхнувся:
- Звичайно. Раз ви запросили мене особисто, я з радістю складу компанію.
- Ха-ха, ось і славно! У такому випадку, коли він їхав, то дуже розсміявся.
Екіпаж голови гільдії був дуже скромний. У відділку відсутнє крича розкіш, поступаючись твердій практичності — разючий контраст з вичурними каретами клана Фаррел. Дорога пролетіла непомітно: розмова зав’язалася сама собою, виявивши багато спільних інтересів. Той факт, що Рочі, як і Генрі, був вихідцем з Серандіра, остаточно розтопив лід, створивши атмосферу довірливого сусідства.
Святкування розвернулося у великій приватній помезі Майера. Цей особняк, який міг прийняти сотні гостей під своїм дахом, служив господареві головним будинком — у офіційній резиденції Фаррелів він рідко з’являвся. Коли Генрі підійшов до будинку, то помітив Майера. Він стояв у центрі залу і був оточений щільним кільцем просіців та лестощів. Помітивши гостя, господар вечором вибачився перед співрозмовником і майже побіг до дверей.
— Пан Генри! Щиро дякую за те, що прийняте визнанням моєї скромної присутності. Проходьте ж, не соромтесь!
https://literna.net/uk/books/92-velikii-charivnik-pochinayuchi-z-prostoho-nyukhu