Десь на периферії свідомості він відчував холодну, пульсуючу загрозу від озерних глибин. Маючи в арсеналі здатність до простору, він не боявся заходу, але обов’язок за супутника змушував його бути обережним. З цими словами Генрі перехопив меч і мішечок прямував до озера. Джим, помедлив секунду і пішов за ним.
- Сила +4.2. Ловкість +4. 4. Площа +3.6 >
◯Генрі Мелін: Сила 43.6, Ловкість - 44.9, тілоснування 442, Дух 79.5, Мана 100% 6.
Генрі поспішав, щоб подивитися на цю панель характеристик: усі ключові показники здійснили великий ривок. В середньому, значення виросли на шість-сім одиниць. Тепер, коли база була настільки висока, активація "Сила титану" мала вивести його фізичний потенціал на заднє рівень.
Поки він аналізував дані, туман навколо продовжував згущуватися, обмежуючи видимість пару кроків, але система виявлення середовища транслювала чітку картинку прямо в його мозок. Троє еккорцістів вже досягли берега. Велика зграя риболовів, тремтячи від шуму, вилізла з води і насипала чорною масою.
Екзорцисти, які виявилися успішними, з новою силою кинулись в атаку. Для них ці створіння були тільки джерелом легкої демонської ци, яку вони жадібно пожирали, мало клинок закінчував свій смертельний шлях.
Генрі нахмурився і різко зупинився. Інстинкти почали запитувати, чи це не так. Хоча та енергія, яку він мав, була такою ж холодною. Озеро приховувало щось набагато небезпечніше, ніж зграя дрібних демонів.
Через хвилину поряд з Джимом.
- Чому ти встав? — Здивований, він подивився на грізну битву.
- Хочеш йти, йди. Але я відчуваю, що тут щось нечисте і волію залишитися на місці - відрізав Генрі.
За звичайних обставин Джим уже б зірвався з місця, засліплений азартним гравцем. Але зараз, дивлячись в холодні очі майстра, він змусив себе заспокоїтися. Якщо така людина обачна, то будь - які спроби виявити сміливість можуть стати останньою. Демонічна ци — це велике благо, але тільки для тих, хто зможе дожити до світанку.
Він завмер, дивлячись на озеро. Туман тут трохи поїдав, відкриваючи зловісний вид на берег. Худощавий еккорцист і його люди продовжували кривавий промисл, навіть не підозрюючи, що за ними спостерігають з безодні.
Худощавий чоловік мілинув у сутінках чорно-фіолетової тінню.
Коли лезо розсипалося повітря, риболюда відразу розвалилась надвоє і не могла ні звуку видати.
З розрубаного тіла виблискує тонка струмка демонічної ци, яку вбивця відразу втягнув у себе, наче хижий хижак. Троє еккорцістів діяли злагоджено і наголошено на автономності: кожен з них забирав лише ту частку енергії, яку міг набрати, не погрожуючи здобиччю своїх товаришів.
— Здається, що ті двоє чоловіків вирішили не відчувати долі і не піти за нами.
Ітон, чиї пальці по-гезяйски стискали рукояти короткого меча, відповів з сухою усмішкою:
— Струсили, не по-іншому. Тим краще для нас - все це місце тепер у нашому розпорядженні.
- Щось негаразд у озері. Раніше риболюди не наважувалися показуватися, — помітив супутник і вдивляючись у димчасту воду. Його голос видавав дедалі більше занепокоєння.
Ітон лише зневажливо відмахнувся, демонструючи лисицю впевненість:
- Чого ти боїшся? Ми троє майстрів. Навіть якщо ситуація вийде з-під контролю, хто зможе нас утримати? Демон, який оселився в цих водах, навряд чи має велику силу. Подивіться на цих риболовлюдей — жалюгідні, нікчемні створіння. Чи ти серйозно побоюєшся, що там затаївся апостол?
Демони рівня апостола були майже легендарними, могутніми тварями, зустрічами з якими більшість еккорцістів вважались останньою подією в житті.
Коли інші вагаються, вони кажуть: « Поки ми не досягнемо чогось подібного », то завжди матимуть шанс відступити. Тривога трохи затихла, і вона стала духовно пильною. Розуміючи, що ситуація загострюється, вони вирішили відійти від купки води, але їхнє бажання наживи не зупиняло їх.
Поглинавши ще одну порцію темної енергії, Ітон самовдоволено опустився:
— Ще трохи, і я досягну рангу високої еккорциста. Якби таке полювання підверталося щодня...
Договорити він не встиг. Біле, напівпрозоре щупальце, що з'явилося нізвідки, блискавкою прокололо його відкритий рот і вийшло із затилка. У ту ж секунду запанувала мертва тиша; навіть рибини, які щойно копалися в прибережній тині, загинули.
Ніхто, включаючи Генрі, чий чіп фіксував найменші коливання середовища, не вловив моменту атаки. Вона рухалася з надзвичайною швидкістю, а її гладка поверхня майже невидима в густому тумані робила його примарним і необсяжним.
З розорваної голови Ітона не пролилося ні краплі крові. Його тіло почало швидко втрачати форму, стираючи і опливаючись, наче воскова свічка у полум’я гори.
https://literna.net/uk/books/92-velikii-charivnik-pochinayuchi-z-prostoho-nyukhu