Демон внизу щось відчув, його ніздрі здригнулися і він почав повільно повертати голову, але Генрі вже зник. Спрацювала вроджена здатність твоЇх Білого Оленя̄, і простір за спиною ворога просто пом'якшився.
Генрі вдарив кулаком. У цей момент контраст між величезним бронованим кулаком і щуплим тілом демона здавався майже абсурдним. Однак коли пальці вже були готові зламати тіло, то костур в руках створіння затремтіло і демон миттєво випорсувався на десяток метрів убік. Генрі миттєво ідентифікував плету: заклинання, подібне до « Миттєвого переміщення».
- Ти вирішив грати зі мною в просторових техніці? — На губах Генри промайнула холодна висмішка.
Він знову активував здатність і в той же момент матеріалізувався за спиною противника. Демон ще не встиг сформувати в долоні вогненну кулю, як той важкий кулак уже впав згори.
Блукаючий смарагдовий щит намагався саможертовно парувати випад, але протримався менше секунди і луснув, обсипаючись гострими осколками магії. Інерція удару лише трохи сповільнилася, перш ніж вмивати демона у кам’янистий ґрунт.
Плоть істоти виявилася лише трохи міцнішою за кістки рядового скелета і не витримала колосальної сили Генрі. Удар розтрощив тіло на криваві уламки. Про цілу голову лишилася лише голова — не з милосердя мисливця, а через надзвичайну щільність черепної коробки.
— Пощасть... Пощади! — У пульсуючому вогні душі зазвучав хриплий, надтреслений голос. Демон благав чистою авітською мовою.
- Ти вмієш говорити? — Генри злегка піднімав брову, не приховуючи легкого здивування.
— Ум... Умію, я вчився... Я довго вчився! — Затаїла голову, охоплена панікою.
Завдяки цьому діалогу Генрі вирішив, що допит буде ефективніше за простий.
- Звідки ти взявся і навіщо влаштував цю бійню біля входу?
— Я тренувався в самій глибині хребта... Ці землі завжди належали мені, я нікого не чіпав! — Вогонь в очних демона перелякано задрижав. — Але нещодавно там з’явився дуже сильний чоловік. Я не зміг його здолати і був змушений бігти сюди. Побачив людей біля входу і просто вирішив зігнати на них злість, розправитися з ними...
— Твою територію захопив інший демон? Або це був екзортцист?
Вогонь душі в черепі судомично смикнувся.
— Людина. Але дуже дивний. Він використовує силу, зовсім не схожу на можливості еккорцістів... я сам не зрозумів, з чим зіткнувся.
Генрі на мить задумався. Судячи з опису, це міг бути лише високоранго чаклуна, але його особистість залишалася загадкою.
— Де саме ти знайшов свою логіку? Ти зможеш знайти дорогу назад?
- Я пам'ятаю, все пригадую! Тільки не вбивай! — Поспішно запричитав демон.
Генрі грубо схопив голову за бараньї роги, підняв її на рівень очей і холодно сказав:
— Укажи дорогу. Веди мене туди.
- Добре-добре... а... а ти точно збережеш мені життя? Можу я розраховувати на пощаду?
- У тебе є право торгуватися? — крижаним тоном відрізав Генри.
Демон миттєво умкнений, визнаючи свою ситуацію. Вогонь його душі слухняно витягнувся в довгу вузькою стрілкою, яка чітко показує на північ.
— Зручно.
Генрі кинув погляд у вказаному напрямку: там, за крижаними вершинами, простягалися найтяжчі і дикі куточки гірського хребта.
— До речі, — згадав він, - негайно розігнати свої скелети біля входу. Мені не потрібні зайві свідки.
— Буде виконано.
Демон у його руці судомно моргнув, розриваючи ментальний контроль над ордою. У ту ж секунду тисячі скелетів біля входу в гори замерли. Їхні кістки втрачали магічну зв’язок і з сухим стуком завалилися на землю, усунувши долину білим килимом.
Експедиційний загін, виснажений багатогодинним боєм і вже готовий до гіршого, завмер у повному замішанні. Навколо них лежали лише груди безжиттєвого костяка. Багато воїнів, які знехтували землею, не могли повірити в порятунок. Тільки екорцисти, пильні й насторожені, змагалися за підвохою. Тим часом Генрі, міцно стискаючи рогату голову демона, просувався крізь густу лісозаготівлю на північ. Демон, який, очевидно, був дорожчий залишками свого існування, не видавав ані звуку, а лише слухняно керував своїм внутрішнім світлом.
...
- Чорт забирай, цей проклятий експедиційний загін! — Медель, схований у сховищі з магічною формацією третього рівня, обминув кімнату кроками.
Він дивився у зоряне небо через вузьке вікно і виригав одне прокляття за іншим. У своїй невдачі він звинувачував виключно збій кільця телепортації загону, який встромив його до цього глуша. В голові Меделя вже зглянувся детальний план помсти: як тільки він вибереться звідси, він знайде і знищить всіх друзів Генрі, одного за іншим, перетворюючи їх життя в кошмар. А самого Генрі він залишить на десерт. Медель хотів побачити, як ця вискочка захопить його розпач і біль, перш ніж він спустить дух — тільки така жертва могла вгамувати йому пиху.
- Бідний чарівник з Безплідних Земель... — Процідив він крізь зуби, — і він посміяв мене!
https://literna.net/uk/books/92-velikii-charivnik-pochinayuchi-z-prostoho-nyukhu