— Підйом, олухи! Зброя до бою! Робота прийшла!
Люди вскакували, плутаючись у плащах, хапалися за мечі і смолоскипи, намагаючись зайняти хоч якусь подобу оборони. Генрі не став вдаватися у подробиці, але через кілька хвилин потреба пояснення відпала.
У нічній тиші, що виходить від гірських розколин, спалахнули десятки вогнів — сині полум’я душ у пустельних окулярах скелетів сяяли в темряві, немов блукаючі болота.
Сем сплюнув і проричав, перехоплюючи сокиру:
- Прокляття, костяки! Метью, дуй назад - доклади командира Арнту. Скажи, що ми приймемо перший удар.
Самі скелети не становили серйозної загрози, але їхня кількість навіяла страх.
Авантюристи замерли, стискаючи мечів і дивлячись на суміжну орду.
Генрі зберігав крижаний спокій. Він тримав довгий меч напоготові і пильно вдивлявся у вили ворога, намагаючись підрахувати кусочка.
Скелети маневрували дуже злагоджено для бездумних маріонеток - ними явно хтось дирижував. Мертві замерли біля самого кордону табору, і їхні щелепи просувалися в моторошну симпатію до безхребетного сміху.
Міг затишя обірвався раптово: орда зірвалася на біг. Генрі, не бажаючи в авангард, дозволив іншим зайняти позиції попереду себе. Ці істоти не відчували демонської ци, а отже й потреби показати свої справжні можливості.
Його план залишався незмінним: він загубився в загальній метушні бою, а потім, скориставшись хаосом, прослизнути повз основну масу ворогів і знайти некромант — демон або вихідний з Плану Волшебників.
Майстерні ремісники, які могли вести за собою такі легіони, були цінним джерелом інформації і Генрі не хотів упустити цю можливість.
Зіткнення відбулося миттєво. Табір потонув у дзвоні й криках. Неодноразово, коли авантюристи готувались до атаки, ветерани з упевненістю тягли кістки, тоді як новачки падали замерзло після першої ж атаки нежиті.
Генрі рухався з економною грацією — його меч коротким вивереним рухом скинув череп першого підбіжуючого скелету, і навколо воїна відразу утворився чистий простір. Фізична сила противників була нікчемною в порівнянні з його власними показниками; він розправлявся з ними без тіні напруженості.
Кілька карачів, що опинилися неподалік, з несподіваним подивом помітили ефективність його дій.
Сем кинув на нього короткий схвалений погляд, але тут же відвернувся, вгризаючись у гущу боїв. Генрі продовжував методично рубати, поступово продираючись крізь ряди неживих і все далі відходячи від вогнищ табору.
Кількість скелетів продовжувала зростати, і хаос бою ставав все більш густим. Невдовзі на ногах залишились лише найсильніші екорцисти та досвідчені бійці. Сама по собі не могла їх здолати, але її було занадто багато, щоб закінчити цей бій швидко.
Генрі плавно занурився в недра гірського масиву, де густа темрява поглинає залишки світла. Це місце лежало далеко за межами видимості з табору. Під ногами криштали скам’янілі скелети; вони тільки - но зазрівали, кинулися в самогубну атаку і розсипалися прахом.
Ці порода некромантії мали страх до регенерації: слід було залишити череп цілим, і вогонь душі знову збирав кістки разом. Генрі діяв з хірургічною точністю.
Кожен змахував його мечем закінчувався глухим ударом в центр лобової кістки, гася примарне полум’я і остання лита мертвих шансу на відродження.
Ніхто з тих, хто воював позаду, не звертав на нього уваги — головна група безнадійно пов’язана у виснажливій битві. Людська витривалість має межі, і без кінця не можна боротися.
У цей момент навіть досвідчені шукачі пригод почали здавати, важко дихаючи і пропускаючи удари, і ніхто в цьому кутермі не міг гарантувати, що наступна помилка не стане для нього фатальною.
За допомогою цього моменту Генрі зробив кілька стрімких ривків, просуваючись до скелелазистого хребта.
Як тільки рельєф сховав його від чужих очей, він пірнув у тіні, зливаються з нічним мороком, щоб обійти основні сили неживі і проникнути в саме серце ворожого лоза.
У глибині гребеня перед ним відкрилася чашоподібна долина. Наче розбиті рани, скелети постійно виходили з неї і йшли до табору біля входу. Генрі безшумно піднявся на крутий схил і, затаївшись у густій тіні валунів, озирнувся на дно кошеняти.
У центрі стояв низькорослий демон, чиї голови венчали масивні закрутлені баранячі роги. Іскра ростом не вище метра сорока міцно стискало в кігтистій лапі різьблену палицю.
З кожною пульсацією наступу в долині спалахував магічне світло, і з-під землі піднімався новий костовий воїн.
- Так от ти який, джерело проблем... — Негремно вимовив Генрі, фіксуючи важкі і маслянисті демонські ци, що виходить від противника.
Він переглянув околиці, переконавшись, що інших вищих сущів поблизу немає.
— твоАбсолют!
- Титана собі!
У той же момент його фігура почала швидко змінюватися, роздмухуючись у плечах і перетворюючись на приземного гіганта, закованого в мерекотливі темно-золоти обладунки.
https://literna.net/uk/books/92-velikii-charivnik-pochinayuchi-z-prostoho-nyukhu