Обернувшись, він побачив на горизонті групу вершників у буквальних доспеках, які нагадували армійські. Генрі лише глянув на них і рушив далі.
Він швидко рухався, і вершники не стримувались від своїх поглядів.
На чолі їхав бородатий стайень 30 з малими — очевидно, воєначальник із відчутною і важкою аурою. У ній Генрі використав демонічну ци: ймовірно, перед ним був сильний екорцист. Відряд просканся близько кілометра, але раптово розгорнувся і поїхав назад. Воєнник же, погнівившись з ним, придер коня:
- Ти їдеш до Зеленого Паула?
— Верно, — коротко кивнув Генрі.
— Тоді поїхали з нами. У нас є зовнішній кінь. Умієш триматися в сідлі? — запропонував чоловік.
але я звик ходити пішки. Дякую за пропозицію, — відповів Генрі.
- Мене звуть Арнт, я командир лицарів резиденції градуса Зеленого Поля. Дедалі частіше демони залишають свої території, а рівень хаосу зростає. Одному йти небезпечно — краще приєднатися до нас, — пояснив Арнт.
— У такому разі я з радістю прийму запрошення. Дякую, пане Арнт. Мене звати Джеральт, я мандрівний еккорцист, представився Генрі.
- Екзорцист? — Арнт уважно придивився до нього і вловив ледь помітні відгоміни специфічної аури, які раніше вислизали з його уваги.
« Контролює свою енергію майстерно», — пронеслася в голові Арнта.
Насправді Генрі просто не встиг поглинути багато демонічної ци, через що її прояви залишалися слабкими. Арнт, віддавшись інтуїції, пояснив цю стриманість як знак високого контролю.
— Не дивно, що ти мандруєш сама. Вибачте за нав'язливість, — додав Арнт.
- Ніяких проблем, пане Арнт. Я хоч і еккорцист, але сил у мене небагато. Генрі посміхнувся, коли ваш супутник був великим удачім.
Арнт розумів, що це лише ввічливість.
Проте інтуїція підсмажувала — перед нею була незвичайна людина. Він повернувся не тільки заради допомоги подорожній, але й з професійної цікавості: як командир лицарів, Арнт виявляв уважність до деталей.
Один з вершників підвів запасного коня. Генрі спритно схопився в сідло, підібрав привід і, не відставаючи, пішов за підрозділом. Верхом вони дісталися до Зеленого Поля всього за дві години.
***
Генрі наближався до Зелоного Полю верхи; такий сильний стук копит по розбитій дорозі супроводжувався сухокою зустрічної потоки. Мимо тягнулося торговими караванами та шукачами пригод, чия спорядження глухо хливало при кожному кроці.
У повітрі розливалося передчуття сутінка, і люди поспішали сховатися за міськими стінами - у цих землях нічна темрява рідко звулювала щось крім смерті.
Зелоне Поле не вражало своєю красою, але його захисна архітектура видала жорстоку практичну цінність: приземлені стіни були густо вкриті постами годинника, а захоплені вартовими вежами.
Минувши ворота, Генрі зістрибнув на утоптану землю і коротко подякував своєму супутникові:
- Дуже дякую, пане Арнт.
Арнт лише стримано кивнув, не змінюючи звичного непристойного виразу обличчя.
- Не варто подяки. Екзорцисти позбавляють світ від нечистості заради всіх нас, тому така послуга є дрібною.
Закінчивши розмову, він хлестнув коня і повів своїх людей в сторону резиденції градоправителя, явно поспішаючи з промовою про поточне оточення.
Генрі знайшов притулок у поблизькому готелі. Умови тут грабували з аскетизмом: у душній кімнаті стояла лише голе ліжко, і липкі двері перекосилися так, що між косяками та полотном зіяла щілина. Генрі довелося докласти силу, щоб насилу втиснути її у раму.
Не запитали жодних документів, що заселяють Імперію Полант бюрократія. Міста перетворилися на автономні анклави, зв’язок між якими була примарна і фактично розпад держави зробив посвідчення особи беззмістовними шматками пергаменту.
Перед лицем демонської загрози люди надто цінували ресурси, щоб витрачати їх на міждоусобну стеження. Тож у місто пускали тих людей, які не викликали жодного підозри.
Гостинна кухня не працювала, але Генрі не витрачав часу на пошуки їжі в незнайомих кварталах.
Він витягнув з просторового кільця стандартний сухий паок і швидко покінчив із їжею, зберігши звичний аналітичний склад розуму. Ніч пройшла спокійно, а з світанку він пішов на пошуки інформації.
Ед у своїх розповідях згадував великий бар, що служив неофіційним штабом для всіх найманців Зеленого Поля. Генрі швидко зорієнтувався в хаотичній забудовці і через півгодини стояв перед необхідним будинком.
Це був прекрасний аквалангічний простір бара. Колись це було величне приміщення, і високі звідусіль все ще зберігали сліди імперської гідності. Тепер же тут царював ринковий гвалт. Відвідувачі щільно заповнили столи, перекрикуючи один одного в густий тютюновий дим. Лише три офіціанти, наче заведені механізми, намагалися обслуговувати цей спраглий натовп.
https://literna.net/uk/books/92-velikii-charivnik-pochinayuchi-z-prostoho-nyukhu