Поки що його знання про цей план були фрагментовані, і він не міг з упевненістю сказати, чи оперують місцеві сили енергією, ідентичною мані. Якщо ні, то він сам запитував себе: « горила стала жертвою заклинання чарівника.
Ранений звір втік від болю, погнався до цих лісів і підкорився зграям вовків. Зрештою він перерізав шлях Андару, який роками був у цілковитій безпеці.
Перед тим як Генрі подивився у вічі, розгорнулася детальна карта з потужністю комп'ютерних сил глибокої Сіней.
Місце було в небезпеці біля кордонів пустелі.
З високою долею ймовірності горила зіткнулася з авангардом чарівників із операції « Колибель ».
Хто саме був і скільки їх переховується в пісках, залишався загадкою.
Проте Генрі не мав ілюзій, бо учасники операції були його союзниками.
Інформація про те, що він захопив контроль над світом X-617 і володіє Світовим Скіпетром, напевно вже розійшовся серед присвячених.
Навіть у цьому богом забутому плані Скіпетр залишався найбільшою спокусою.
Для будь-якого з них вбивство Генрі і повернення артефакту на План Чарівників означало б миттєвий підхоплення та статус героя.
У цей момент Генрі остаточно зрозумів масштаб загрози. Його ворог був не тільки Медель з його прихистками. Кожен чарівник, який ступив у цей світ, був потенційним убивцею і прагнув крові.
Коли на землю опустилася Нічна Завіса, Генрі знайшов глухоту лощини, сховану від сторонніх очей.
Він витяг крилья Падонія — вишуканий магічний предмет третього рівня, і ледве торкнувся стовбура стародавнього дерева. Кора розійшлася, обнажуючи мерехтячий розлом.
Коли Генрі прийшов всередину, він опинився в просторі, де більше нагадував люксову каюту міжпланарного дирижабля: простий інтер'єр, дорога відділка і абсолютна тиша, у якій так зручно аналізувати дані.
Укриття Генрі деактивував « Сілу тітана» і його тіло, слухаючись звичної анатомічної структури, повернулося до початкового вигляду.
Він витягнув з просторового кільця мантію, накинув її на плечі і важко опустився на диван, в який тіло миттєво занурилося, немов у перину. Генрі почав аналізувати подальші дії: виявлення слідчих інших чарівників вимагало неабиякої пильності в плануванні.
Перш за все, слід було забезпечити власну прихованість. Генрі відчув задоволення, коли не виявив свого справжнього імені і не використовував магії в місті Опалих Лістив.
У схопленні з чорною горилою він навіть не запрацював Врожайну здатність « Двух Білого Олена », обмежившись лише рядовим еккорцистам.
Тепер, з отриманням Врожайної здатності "Демонічна сила", він чудово вписався у цю роль, що стало його головним козиром перед іншими чарівниками. Хоч би якими вправними були маскування, вони не могли поглинути й утилізувати демонську ци.
Для підсилення маскування Генрі вив’язав з кільця флакон « Зельз тисяч Ліц», осушив його залпом і відчув, як риси обличчя попливли, перетворюючись на вигляд нічим не приголомшливого молодого чоловіка. У той же час він повністю поламав свою ману, роблячи образ ще переконливішим.
Пізніше він мав справу з маскою еккорциста, завдяки якій сила титану тепер могла видаватись за пробуджуючу здатність такого профілю. Оскільки цю форму могли розпізнати інші чарівники, застосовувати її в людних місцях слід було обережно.
Його план був подвійним: він збирався знищити демонів, акумулюючи демонічну ци, з іншого — вистежити сліди магів, особливо Меделя.
Загроза останнього була занадто велика, і Генрі Медель був вже засуджений до смерті. Після слів, що ворог кинув на адресу його друзів, питання про його ліквідацію стало справою честі.
Ще не було новин, але Генрі був переконаний: чарівники ніколи не можуть ховатися вічно, рано чи пізно вони обов’язково залишать сліди.
Розтягнувшись на дивані, він глянув у вікно і там панувала тиша. З висоти "Крильїв Падіння" весь простір навколо прочісувався ідеально.
Тут можна було майже не турбуватися про безпеку: магічний предмет третього рівня мав величезний запас міцності, здатний витримати атаку істотної сили.
Навіть у найнебезпечніших диких землях життя здавалося б розміреним. Після ночі медитації Генрі на світанку продовжив свій шлях.
Він рухався цілий день, а через кілька годин виявив, що стежка, яку він вибрав, вливається у широку торгову магістраль. Коли він вивчав дорожнього покриття, то помітив багато свіжих слідів копит і коліс.
За порадою Еда Генрі звернув на магістраль. Пересування пішки без воза значно зменшило швидкість, і прикинувши відстань, він зрозумів: до Зеленого Поля дістанеться тільки ввечері.
Минуло дві години. Сонце стояло в зеніті, обпалюючи немилковосердими променями, але жар Генрі майже не турбувалася і він продовжував розмірально крокувати вперед. Аж ось на нас з’явилася глуха топота багатьох копит — кавалерійський загін.
https://literna.net/uk/books/92-velikii-charivnik-pochinayuchi-z-prostoho-nyukhu