Жінка усміхнулася по - різному і, дробно цокаючи дерев’яними підборами на підлозі, сховалася в напрямку сходів. Провівши її поглядом, Генрі увійшов до кімнати. Давид нерухомо лежав на ліжку: його руки і ноги були туго перемотані чистими бинтами, а в душному повітрі чітко витуляв терпий запах цілющих мазей. Пов’язки лежали ідеально, і це показало, що за пораненими доглядав чоловік ув’язнений та тактовний.
Давид спав глибоким, важким сном, але тихий крок змусив його розмкнути повіки. Побачивши господаря, він слабо усміхнувся і негайно повів своїми очима.
« Вона вже не могла дивитися, а пішла геть », — сказав Генрі.
— Пані Лейла... Вона вже покинула нас? « Голос Давида був дуже засмучений.
— Хочеш, щоб вона повернулася? Я можу передати прохання Ірині, Генрі зробив демонстрацію магічного талісмана зв'язку.
— Нет-нет, что вы! — Давид налякався, бо дуже поморився.
Якби він не був прикутий до ліжка тяжкою травмою, то напевно схопив би на ноги. Коли Генрі побачив його реакцію, то прибрав талісман — ситуація стала очевидною.
- Ти хоча б додав її контакт в мережу? - Він прямо запитав.
— Нет... Я так і не запитав, — соромився Давиду, ховаючи очі.
— Я зроблю це за тебе, - Генрі активував зв'язок з Іриною.
Іронія майже відразу відповіла: « Чи ти невпізнали сам очей на Лейлу?»
Генрі випадково сказав: « Не я, а Давид.
« Хто такий Давид?» — запитали вони, повністю збентежені.
« Мій слуга. Ти сама приставила Лейлу доглядати за ним, пам'ятаєш? "
« А, так. Забирай її ІД." Ірина переслала контактні дані.
Очевидно, вона дійсно почала забувати про існування Давида. Після подій за його межами все її мислення займало виключно Генрі. Генрі переслав номер своєму підопічному.
- Коли відчуєш себе краще, добавиш сам.
— Я... Я навіть не знаю, з чого почати розмову. Мабуть, краще залишити все як є - замився той.
— Просто запросіть її на вечерю, — дав практичну пораду Генрі.
- Що? Не думаю, що варто турбувати таку дрібницю, — не соромився Давид.
— Вона доглядала тебе кілька днів. Хіба правила пристойності не зобов'язують тебе віддячитися їй за її твори? — Дав вирішальний аргумент Генрі.
Давид довго задумався, зважуючи цю логічну з погляду соціальної прагматики, думка, і нарешті рішуче кивнув:
— Добре... Я спробую.
*
Через три дні, коли стан пораненого стабілізувалося, Генрі та Давид зійшли на борт дирижабля, який взяв курс до Срібного Місяця. Давидові рани все ще були гноякими, вимагаючи часу, але він уже міг вільно пересуватися. Від Ірини не доходило друкування такої складної аномалії, яка вимагала величезних ресурсів і часу.
Коли Давид прибув, він негайно вирушив до гільдиї « Східного Джерела », щоб повернутися до своїх справ. Але Генрі суворо спростував ці спроби. Він наказав слузі їхати додому і протягом місяця спокійно йти до повного відпочинку, бо вони надто довго не були в сім’ї. Спочатку Давид не хотів повертатися з порожніми руками після невдалого походу, але Генрі підбадьорив його.
— Удома нікого не турбують твої трофеї. Головне, що ти повернувся цілим.
Давид важко зітхнув і смиренно кивнув, визнаючи право свого господаря.
Опинившись у Срібленому Місяному місті, вони попрямували прямо на вулицю короля до свого знайомого двору. Поблизу не змінилося, і Давид на мить відчув дивне дежавію, ніби їхня довга та небезпечна подорож зовсім не існувала. Рейс, побачивши їх живими і неушкодженими на порозі, з шумним полегшенням випалила. На ній був надет простий фартух, а в руках вона стискала кулінарну лопатку, яку Генрі колись замовляв у знайомого ремісника.
Вона з радістю усміхнулася і проголосила:
— Я зараз займусь вечерею. А ви йдіть, відпочиньте з дороги.
- Ти тепер вмієш готувати? — Здивований, підвів брови Давида.
— За той час, що вас не було, я багато навчилась, гордо вкинула підборіддя Рейс.
Того вечора вони втрьох вечеряли у звичайному домашньому середовищі, як за давніх часів. Єдина відмінність була те, що стіл тепер повністю накрила Рейс. Давидова кімната стояла непорушною, і він оселився в ній та відновлював сили. Роки виснажливої праці раптово змінились на абсолютний спокій, і в ту ж мить нещодавні битви почали здаватися лише нічним кошмаром.
*
У той же час за межами міста Крісталів, в самому серці зони магічного забруднення, коло краю міжпланарної тріщини стояли семеро магів. Домер, Ірина, Мот та інші — кожен з них мав силу не нижче другого рівня, а над усіма височенним доміром, чиєю присутність здавалося непорушною скелі. Тріщина нарешті схопилася, чорний просторовий вихр остаточно вистаяв у порожньому просторі, але особи чарівників залишалися мертво-моральними.
Домер порушив важке мовчання:
- Розлом запечатаний, це факт. Але мене не покидає відчуття, що щось нездійсненне вже встигло прослизнути в наш світ.
https://literna.net/uk/books/92-velikii-charivnik-pochinayuchi-z-prostoho-nyukhu