Коли Ірина впала, вона спалахнула полум’ям. Генрі встиг лише усвідомити, що́ неминуче відбувається, як його знову притиснуло до її грудей і вони на надзвичайній швидкості попрямували назад у місто Крісталів.
— Ходімо зі мною, треба доповісти леді, — кинула Ірина, ледь вони опинилися в місті.
Генрі, розуміючи серйозність ситуації, мовчки пішов за нею до високої Башнші чарівників, що височіла над іншими спорудами. У присутності Ірини сторожа пропустила їх без зайвих запитань.
Перший поверх вежі виявився набагато простішим, ніж можна собі уявити, дивлячись на зовні - простір всередині було майстерно розширено, нагадуючи величезну вітальню. У центрі стояв масивний круглий шкіряний диван, а на стіні висіла жахлива картина маслом з зображенням чорної козлячої голови. Генрі зазначив, що не варто обирати декорацій.
— Ирина, я в курсі подій. Вже зв'язався з майстром Мотом із Гільдії Малярій. Як тільки він прибуде, ми висунемося - сказав молодий чоловік у чорному вечірньому вбранні, розтягуючи червоне вино з келиха.
- Пане Домер, це Генрі. Саме він виявив ту аномасію, представивши Ірину.
Домер обернувся і подарував Генрі посмішкою.
- Ти ж з людей Пака? Чудова робота, ти зробив нам неоціненну послугу. Без твого вчасного попередження наслідки могли бути катастрофічними.
« Це мій обов’язок, пане », — скромно відповів Генрі.
По дорозі він дізнався, що Домер є Лордом цього міста і чарівником третього рівня. Дотич такого рангу вдавалося небагато, а зазвичай міські лорди не піднімалися вище другого. Магів рівня Пака, які можуть завести міста в парі, можна було порахувати по пальцях у всіх Землях Свитання.
Домер досить посміхнувся.
— Я обов’язково докладу тобі свій внесок. Окуляри заслуг будуть враховані у повному об'ємі.
- Дякую вам, пане Домер. Вас, пані Ірина, відповів Генрі.
Ірина подивилася на нього з багатозначною усмішкою:
- Шкода, що ситуація не терпить відвідуваності, інакше я б з тобою із радістю розлютилася.
Генрі просто усміхнувся, не знайшовши відповідної відповіді. Домер, який звик до прямолінійності Ірини, лише посміхнувся і пригубив вино.
« Мій друг поранений і потребує догляду, тому дозвольте мені відклатися », — сказав Генрі.
Домер був не проти, бо їхні думки були заклопотані тріщиною. Генрі завжди хотів мати лише зв’язок з Іриною на руках.
Оскільки за стабілізацією простору тепер особисто надзирав Домер, чарівник третього рівня, раптово виникла міжпланарна тріщина.
Розлом відкрився зовсім недавно, і його краї, які ще не встигли остаточно витягнути тканину реальності, були підробкою магічного впливу.
Після того як Генрі залишив Башню Домеру, він пішов на пошуки Давида за адресою, яку залишила Ірина. Після надання першої допомоги пораненого помістили в місцевому готелі. Генрі повірив у магічний талісман і покликав екіпаж, який чергував біля нього.
Він з холодною цікавістю оглядав околиці — місто Крісталів було відчинене йому вперше. Загалом планування нагадувало Срібне Місячне місто, але в деталях проводились різноманітні відмінності.
Поздовж дороги будували фасади будинків, які були густо інкрустовані необробленими кристалами. Крім естетичної функції, ці камені були пасивними пастками і мало помітно акумулювали витічки в повітрі вільні енергетичні частинки.
Якщо вірити чуткам, то місто Крісталів було збудоване прямо над величезним житловим шаром кристалічної руди.
Коли команда завмер, Генрі зійшов на тротуар і підняв погляд на вивіску готелю - "Пустелений Ветер". Дерев’яна дошка, вкрита мерехтливими кристалами, ідеально пасувала місцевим стелі.
Ледве він переступив поріг, як назустріч висунувся сухощавий хлопець. Розтягнувши губи в професійній усмішку, він попіклувався:
- Пан хоче зняти номер?
— Я шукаю Давида, — лаконічно відповів Генрі.
— А, той гість, якого влаштувала пані Ірина? Він підійшов до мене на другому поверсі, швидко розгорнувся і піднявся сходами.
Хлопець, зупинившись у кутку коридору, постукав. Двері причинилися, і в проемі з'явилася жінка з тонкими, акуратними рисами обличчя.
- Щось сталося? - У її голосі почулася настороженість.
— Пані Лейла, пан прийшов відвідати Давида, — пояснив хлопець.
Лейла повністю вийшла в коридор, уважно, з долею професійного скепсиса озирнулася Генрі і уточнила:
— Вы - пан Генри?
— Так, — підтвердив він коротко кивком.
Обличчя жінки було йому зовсім незнайоме, і її присутність у спокійних слуги викликали легке здивування.
— Пані Ірина наказала мені забезпечувати безпеку Давида до вашого прибуття. Якщо ви вже тут, я можу вважати свою місію закінченою, — замовила Лейла.
— Дякую за турботу про мою людину, пані Лейла, — похвалив Генрі.
https://literna.net/uk/books/92-velikii-charivnik-pochinayuchi-z-prostoho-nyukhu