Не дозволяючи паніці взяти верх, він стрімголов дотримувався плану: прокинувшись крізь останні шари коконів і досягнув дірок, що з’яяв у стіні, і не вагаючись ступив в порожнечу.
Під ним розкинулась вертикальна провал глибиною близько 17 метрів.
Висота не лякала - в його арсеналі було "Перо Полет" і відповідно пасивна здатність, але він зволікав з їх активацією. У той момент, коли його ноги відірвалися від краю, масивна туша паухи вже накрила вхід, але вона спізнилася — Генрі втік у тіні колодязя.
Під час падіння він свідомо не використовував магію сповільнення: зараз пріоритетом була швидкість падіння, щоб якомога швидше розірвати дистанцію з вхідним проходом.
Політ закінчився жорсткою, але впевненою посадкою на обидві ноги.
Зверху, з вузького горла проходів, донісся новий крик — паучха вперила вниз десятки своїх фасеткових очей і широко розкрила жвали, випускаючи могутню звукову хвилю.
Зазвичай такі крики заглушують відчуття, випалюючи барабанні перетинки, але Генрі стояв. Після нищівного реву Спалителька ця атака здавалась лише неприємним шумом.
Не гаючи ні секунди, Генрі помітив попереду низький, ледь помітний лаз і рвав туди.
Навряд він сховався в проході, як у те місце, де він стояв мить тому, з глухим ударом зашивився товстий гарпун павутини, розкривши гранітну підлогу.
З активованою титаном, він може і зазнав прямого удару, але його міцність не входила у плани.
Швидкість була спасінням, але низькі зводи тунелю змусили його бігти в напівприсідці, скововуючи рухи.
На мить миттєва думка відмінити трансформацію, але він відразу ж її відкинув - в невідомому недрах підземелля позбавлятися захисту було дуже ризиковано.
Гулкий вій паучіхи поступово затихав позаду, але сам прохід раптово здригнувся, і з стелі посипалася кам’яна крихітка. Монстр буквально бурив поверхню землі, намагаючись нанести звід тунелю на голову втікача.
Але стародавні стіни трималися: вирубані в скелі секції були збудовані з величезним запасом міцності, а на такій глибині сили ударів хижака помітно розсіювалася.
Занадто величезна, щоб пролізти всередину, пауха лише безсильно колотіла по каменю, і лугу розносився через коридор важким ритмом "бум-бам".
За допомогою інтерфейсу детектора глибокої Синеви Генрі з упевненістю спостерігав за червоним маркером загрози, що пульсує над ним.
— Пані Паучіха, не гнівайтеся. — Бережіть себе, не зашкодіть плодів.
Переконуючись, що пряма гонитва припинена, він зосередився на вивченні шляху. Стіни проходу мали очевидні ознаки штучного походження: сліди інструментів і ретельний інженерний розрахунок вказували на те, що це не природна печера, а рукотворні об’єкти з урахуванням колосальних навантажень.
« Хто це зробив і чому? » — запитав Генрі, аналізуючи текстуру зріза каменю.
Очевидно, що в Ерозії та архітектурному стилі були будівельники Епохи Сінія, а не його сучасники. У реалії теперішньої забрудненої зони спроба прокопати тунель на такій глибині межувала з божевіллям.
Прохід вів круто вниз, і це був поганий знак — його початкова мета була на поверхні. Але не залишалося вибору: позаду була розлючена господиня каньйону, а попереду — лише невідомість.
Генрі пришвидшив крок; він вирішив, що оскільки тунель будували люди, то десь у цій складній системі комунікацій повинен бути вихід.
Генрі спускався по нескінченному проходу, який вводив його все глибше у землю.
Уважно оглянувшись, він помітив, що ґрунт під ногами втратив свою неприродну чорноту-трацитову чорну частину і стала звичайною сіро жовтою.
Очевидно, згубне забруднення не проникло так глибоко - приблизно на сім-8 метрів склад ґрунту нормалізувався.
Звичайно, ця відмітка була лише добрим прикладом для нас.
Він ретельно перевіряв стіни коридору і поверхню підлоги, але не виявив жодного сліда людської присутності. Навіть дрібна підземна фауна, яка зазвичай залишає характерні відмітки, не була тут.
- Чому цей прохід такий довгий? — Пробурмотів Генри, озираючись на темну темряву.
Він був у дорозі вже вісім годин, але не міг побачити кінця тунелем. Нехтувала думка: « Чи цей коридор тягнеться до ядра планети? »
Ситуація, що обмотувалась навколо мене, була жахливою однорідною і позбавляла його будь-яких орієнтирів для навігації. Прохід петляв, то й справа згинаючись, а пологовий нахил перетворив шлях у нескінченну спіраль.
Просуваючись вниз, Генрі неминуче йшов вглиб території; тепер, остаточно втративши рахунок напрямам, він припустив, що цілком міг досягти нижніх рівнів Земель Світла.
Він не зустрів жодної молодіжної групи — вузької, що в нікуди немає стежки.
Чим довше він ішов, тим сильніше ставало очевидним те, що відбувається. Коли Генрі побачив, що повернення назад вже неможливе, він вирішив наполегливо рухатися до самого кінця.
https://literna.net/uk/books/92-velikii-charivnik-pochinayuchi-z-prostoho-nyukhu