В одній з сусідніх куль білів людський череп — німий пам’ятник невідомому чарівнику, який знайшов тут свій останній притулок.
Кістка черепа світилася дивним, м’яким світлом, який не могла забруднити навіть навколишнє гнилня. Генрі припустив, що власник останків мав надзвичайну силу за життя.
Частина лобової кістки була покрита в'язницею захисних заклинань, які перетворили її на щось магічне артикля.
Генрі не міг визначити ні вид гігантського павука, ані його можливостей.
Піонери-слідувачі, які шукають у демонології забруднених зон, напевно дали б чітку характеристику цього творця.
Йому було лише гірко шкодувати, що колись він знехтував теоретичними знаннями про такі регіони. Тепер йому доводиться діяти майже всліпну, покладаючись тільки на удачу і інтуїцію.
Генрі зрозумів, що будь - який ризик тепер несправний, тому занурився у глибоку медитацію.
Залишалося тільки чекати зручного моменту. Він згадав, як дихало павуча черево павука під час першої зустрічі — цей ритм безпомилково показував на швидку кладовищу яєць. Йому було дуже важливо піти ще до того, як це станеться.
Після того як яйця відкладуть, павук перетвориться на лютого сторожа, який не залишає гнізд ні на секунду. Коли ж з коконів вилупляться діти, вони почнуть пожирати все живе в радіусі доступу під наглядом гіганта і тоді шанси на втечу не залишиться зовсім.
...
Вісім днів. Генрі все ще намагався не робити зайвих рухів. Атмосфера всередині кокону ставала нестерпною: густе злизання витіснило сильний запах тухлою рибою, а повітря набуло фізичної щільності. Щоб не задихнутись, він зробив крихітний і непомітно отвір для вентиляції.
Увесь цей час він чергував медитативні практики з відновленням. Рани затягнулися остаточно, поновивши тіло старої гнучкості та швидкоту реакції.
Проте коли б не падав, усе довкола було під контролем господаря. За всі ці дні жоден демон не наважувався наблизитися до цього місця.
Інстинкт самозбереження вигнав решту з зони геть від території небезпечного хижака. Генрі дійшов висновку, що павук сам приносив жертву в це гніздо, а таких « гостей» як він сам, які приїхали сюди з доброї волі, було дуже мало.
Ретельне спостереження, однак, принесло плоди. Під купою павутинних куль Генрі помітив невеликий отвір, що проходить вертикально в непроглядній темряві. Щоб дістатися до нього, довелося б потревожити всю купу коконів.
Хоч би як там було, шум обов’язково привернув б увагу павука. За допомогою комп'ютерних потужностей глибокої Синеви Генрі зробив в розумі фінальний розрахунок:
"Дві сімдесят п'ять сотих секунди".
Саме стільки часу йому потрібно, щоб прослизнути в нору і сховатися з виду, перш ніж хижак встигне спрагувати.
Ідеальний момент для втечі так і не представився, але час невпинно минав: наближався строк відкладання яєць.
В останні дні велетенська пауха дедалі частіше поставали на виду, пересуваючись у порожній каньйон.
Кожного разу, побачивши її масивний силует, Генрі придушував найменше коливання мани, затримував дихання і буквально злився з каменем, перетворюючись у нерухомого вивалення. Слой підсохлий слиз на тілі служив надійним щитом, маскуючи його ауру під запах загальної маси коконів.
За вісім днів виснажливого очікування хижак ніколи не наблизилася до його втечі, очевидно, її почуття не вловили жодного підозрілого руху.
Коли Генрі спостерігав за нею, то помічав найменші зміни в фізіології монстра. Брушка паучіхи помітно роздулася і потяжка, здавалося, лятка почнеться з хвилини на хвилину.
Подальше сповільнення означало, що в кігтях вилупилось насіння.
Генрі вирішив втекти цієї ночі. Його розрахунки показують, що пауха воліє активність у світлі дня і в період розмноження, незважаючи на свою силу, вона інстинктивно втікала від нічних вилазок вглиб забрудненої зони.
Темрява дарувала єдиний, пускай і примарний, шанс на порятунок.
Генрі глибоко зітхнув, вирівнював пульс і ще раз прогнав в розумі ретельно перевірену послідовність дій.
Коли на каньйоні опустився густий морок, холодний вітер завивав у розколинах і піднімав хмари пилу, а внизу запала мертва тиша — навіть маленькі паразити сховалися в щілинах.
Генрі повільно випростався всередині свого кокону, в останній раз показав маршрут, зосередив ману і різким ривком перемістився до головної грудей. Він активував « Силу титану» і буквально втягнувся у накопичення здобичі, з хрумом проникаючи крізь липкі шари павутини.
У ту саму мить в’язка слиз і смердючі останки демонів обліпили його, наче густий ятичний білок.
Позаду роздався лютий, вібруючий виття, від якого затремтіли скелі. Павутина матеріалізувалася в пустоті майже миттєво, заставлений склад і наглого порушника.
Прийнявши його за злодія, який посягнув на запаси для її майбутнього насіння, вона прийшла в невимовне сказ.
Генри не обертався.
https://literna.net/uk/books/92-velikii-charivnik-pochinayuchi-z-prostoho-nyukhu