Генрі ледь помітно кивнув, зовнішньо розслабившись, але всередині нього все ще вібрувала тугаю струна настороженості.
У його жилах текла кров Прародителя бога грому — могутня чужа спадщина Плану Бездні.
Не знаючи ні методів перевірки, ані порогувальних значень місцевих реагентів, він не міг виключати найгіршого сценарію.
Якщо давня кров ідентифікована як зараження, шанси на виправдання не залишаться: сторожа спрацює швидше, ніж він встигне відкрити рот. Було запізно відступати — будь - яка спроба втекти зараз лише підтвердила б підозри.
Генрі зосередився на лівій долоні, де майже помітним поколюванням віднеслись запечатані координати. У разі критичного зіткнення він активує їх миттєво, проковтнувшись на План Бездні. Там панував хаос, але це була єдина альтернатива забутню в Пустоші.
Важкий дирижабль плавно опустився на кам'яну платформу, і з палуб кожного яруса зі лязком розлетілися довгі трапи. Генрі та його супутники не чекали черги: коротке заклинання « Перо» зробило їх тіла безважними, дозволяючи м'яко зісковзнути на землю, наче осінні листя. Всього на твердий ґрунт прибуло шістнадцять чоловік, решта екіпажу залишилася на борту. Коли пасажири залишили корабель, дирижабль знову загнав двигунами і швидко набираючи висоту в небі.
По знаку Пріса група замерла на місці. Ніхто не намагався розійтися; інші маги поводилися невимушено, перекидаючись короткими фразами — для них ця процедура вже давно стала рутиною.
Генрі підняв голову, і тільки тепер, опинившись біля самого підніжжя, він повністю усвідомив циклопічні масштаби міського укріплення.
З висоти польоту вони здавалися просто лініями на карті, але тут, в тіні монолитного каменю, їх велич придушувала волі.
Глухі ворота, які раніше наздоганяли скелю, поповзли з боку.
З того, що з'явився проєм, вийшла група фігур у суворих чорних мантіях. Їхні обличчя були щільно замотані газовими шарфами, залишаючи видимими лише холодні й зосереджені очі.
— Не чиніть опору, — перестеріг Приз.
Генрі не встиг навіть запитати себе: люди в мантіях синхронним рухом витягли зі складок одягу скляні пробірки, запечатані деревом. У наступну мить судини полетіли в сторону прибульців.
Пробірки з сухим дзвіном розбилися в повітрі, не долітаючи до землі, і випустили щільну хмару ніжно-розового туману. Незабаром Генрі побачив, як у групі з’являється солодкий запах стиглих фруктів, які ніколи не бачили в безплідних землях. Через кілька секунд туман повністю розчинився у відкритому повітрі.
Приз окинув поглядом Генрі і двох його супутників, задоволено хмикнувши:
— Все. Чисто. Можемо зайти.
— И это... вся перевірка? « Генрі відчув велике спустошення, — каже він. — Він так довго готувався до екстреної телепортації на План Бездні, що швидкість розв’язання застала його зненацька.
— А ти наївся на довгі дроти? — усміхнувся Приз.
Люди в мантіях не прокололи ні слова, розвернулися і сховались за воротами; їхні рухи були викриті до автоматизму тисячами повторень. Генрі обмінявся короткими поглядами з Давидом і Рейс, після чого пішов за Призом вглиб міста.
— Рожевий туман - це "Реактив Дожя і Роси", — пояснив Приз, йдучи попереду розмашистим кроком. — Унікальний склад, який має застережну чутливість до еманації Дикого поля. Коли він торкається зараженого, як хмара миттєво багровіє і потрапляє в колір запікуваної крові. Навіть якщо твоє тіло втягнулося у крихітну частинку порчі, вона видасть себе.
— А якщо людина чиста, реагент просто розпадається.
Генрі задумливо кивнув:
— Тепер зрозуміло, чому вони не витрачають часу на роздуми. Прибір не бреше.
Коли вони перетнули лінію воріт, за спинами глухих людей з’явилися масивні стулки. Генрі озирнувся, і побачене змусило його на мить сповільнити крок.
Срібне Місячне місто вражало своєю монументальною красою, адже тут здіймаються величні споруди.
Якщо б не специфічна архітектура, він міг би прийняти це місце за сучасний мегаполіс зі своєю далекою батьківщини.
Вулиці, вимощені бездоганно підгнані білим каменем, блищали чистотою, а будівлі заввишки в десять-двадцять поверхів створювали чіткий і геометричний ландшафт.
На головній магістралі вирувало життя. Замість звичайного ока візу вівсяни, тут можна було побачити розкішні карети коней.
У їхніх жилах кров демонічних звірів, закручені роги на головах і м’язи під шкірою, свідчили про надзвичайну витривалість та силу цих створінь.
Масштаби центральної площі переважали все, що Генрі бачив у Безплідних Землях; це було не просто місто, а самодостатнє маленьке королівство.
Серед тих, хто перехожий, були фігури в розшитих мантіях - за кілька хвилин Генрі нарахував десятки офіційних чарівників 1-го рівня і сотні учнів, хоча звичайні жителі становили більшість.
Генрі, випадково піднявши погляд до зеніту, замер і ненавмисно висихнувши:
- Це ще що таке...
Високо в небі, що стримує невідомі сили, дрейфував величезний острів — справжнє місто у хмарах, яке відкидає величинну тінь на житлові квартали внизу.
Приз простежив за його поглядом і самовдоволено посміхнувся:
— Резденция пана Пакка. Єдине місто, що ширяє в цьому секторі. Він повністю автономний. Навіть якщо вся поверхня Землі перетвориться на вигорілу пустелю, цей замок продовжуватиме існувати. Однак вартість його вмісту така, що рядовим магам про таке не варто навіть грізити.
https://literna.net/uk/books/92-velikii-charivnik-pochinayuchi-z-prostoho-nyukhu