Охорона ельфів в Аномальній Долині була створена бездоганно: паркан був буквально наповнений безліччю прихованих заклинань, і навіть їм магам першого рівня не вдалося б прорватися крізь них без серйозних зусиль. А найважливіше те, що минути цей кордон було непередбачуваним завданням для охоронців.
— Да, ухожу. Я можу затриматися, — відповів Генрі, лагідно погладивши Рейс.
— Ты... Вона випадково стиснула пальцями його одяг, і це викликало в неї тривогу.
- Все під контролем. Я не ризикую без попереднього розрахунку, - посміхнувся він, і в цьому погляді читалася холодна впевненість.
Рейс замовкла. Вона лише піднялася на курки і коротко, але палко поцілувала його.
...
Після того як Генрі залишив готель, він подався до відокремленого підвору на півночі села. Територію оточувала висока кам’яна стіна, а важкі залізні ворота були зачинені наглухо. Він підійшов впритул і розмірово постукав.
— Хто ти? Навіщо прийшов в таку годину? - Голос ельфа, що привідував стелю. На вигляд чоловікові було трохи за тридцять.
— Мені потрібен Бейн, — коротко кинув Генрі.
— Навіщо тобі потрібен староста? — Ельф присоромився, озираючись на гостя з очевидним підозрою.
Не змінюючи обличчя Генрі простягнув йому десять золотих монет і злегка посміхнувся:
— Передай Бейну: у мене є важлива справа. Я хочу поговорити з ним особисто.
Ельф прийняв золото, відчувши приємну вагу металу. Він помедлив мить, зважуючи ситуацію, і кивнув:
- Почекай тут.
Він щільно закрив ворота, відкладаючи їх. Невдовзі засуви знову відчинилися. Бейн, ліниво підкидаючи монети в долоні, смілив Генрі цепким, недовірливим поглядом:
- Хто ти такий?
Генрі просто посміхнувся, залишивши питання без словесного пояснення. Замість цього він ледве помітним добровільними зусиллями активував Метку Крові. У ту ж секунду від нього віяло дивною, гнітючою аурою.
Звичайна людина не відчувала б нічого, крім раптового холодка, але ельфи, чиї природа була тісно пов'язана з магічними потоками, відчували цей тиск кожної клітинки тіла. Бейн замер, не зводячи очей з гостя.
Його губи здригнулися, він збирався щось сказати, але Генрі перехопив ініціативу:
- Проходи всередину, поговоримо там.
— Добре... Звичайно, пробурмотів Бейн. Він ще не був упевнений в тому, що відбувається до кінця, але навіть тінь підозри з’явилася достатньою, щоб його спітніти миттєво.
У глибині подвір’я височіли триповерхові будинки, зрубані з темного дерева.
Той поспішно провів Генрі в кабінет і заварив міцний місцевий чай на лісових фруктах.
Коли двері щільно зачинилися, Генрі перестав тримати себе під контролем і повністю активував Метку Крові. Його вигляд у очах сородича миттєво змінився.
— Це... Бейн вітає благородного пана! — Ельф буквально впав на коліна, схиляючи голову в глибокому і підбуреному поклоні.
Королівський ельф! Ця аура була незаперечною — вона пульсувала в самій крові, у структурі кісток, замулюючи інстинкти Бейна кричати про підкорення.
Ельфи правили Планом ельфів, але Королівські ельфи не були розділеними над самими ельфами.
Тільки в жилах людей, які народжувалися під покровом світового Дерева, текла така сила.
Аномальна Долина була лише віддаленою, захмарною на периферії великого народу.
Бейн відчув прірву між ними так чітко, ніби був бідним підданим, який раптово опинився перед лицем імператорської родини.
Навіть голова їхнього власного клана не витримав би порівняння з гостем.
Тому Бейн припав до підлоги так вправно і швидко, ніби репетирував цей жест усе життя.
Він не міг знати, чому Королівський ельф ховається під личиною простої людини, але розумів, що лізти в це не варто. Він з радістю порадив: « Я лише дрібний розпорядник, і я займався дріб’язковими справами... Чи міг би такий візит відбутися через мої маленькі грешки?» Його руки і ноги пробила дрібна тремтіння.
— Бейн, — сказав Генрі з голосами.
- Тут, я тут, пане! - Розгнівав ельф, і з радістю відповів.
— Відведи мене до голови вашого клана, — сказав Генрі.
Його візит в серце ельфійських земель переслідував не тільки цілі поставленої задачі, але і його власні, куди більші інтереси.
— Так, пане, цю хвилину!
Бейн схопився і кинувся вперед, вказуючи шлях. Він зітхнув з полегшенням: якщо гостю потрібен голова, то він не має особистої підстави.
За суворим правилами внутрішнього розпорядку він зобов'язаний був доповісти про відвідувача, але замучити Королівського ельфа чекати було рівнозначно самогубства.
Бейн вивів Генрі через задні двері, що ведуть прямо до живого паркану.
Уступно і безшумно розійшлася драбина.
« Підійдіть за мною, пане », — прошепотів він і намагався вгадати кожен рух гостя.
За поріг розкинувся густий ліс, що входив у безконечну яму. Вузька стежина звивалася між стародавніми стовбурами, підсвічена рослинами-фонарями: через кожні кілька метрів із землі піднімалися стебла з парою ширих листків, вкриті білими кристалами.
Генрі уважно оглянув чащу, і його внутрішні почуття, висичені чіпом, миттєво зафіксували в різних частинах лісу невиразні, ледь помітні еманації мани.
Мана й аура, які проживають цей ліс, були красномовними свідками того, що чат - кімната не така спокійна, як це могло здаватися.
За обманним спокоєм панував сильний захисний корпус — напад зовнішнього ворога, і ці дерева можуть перетворитися на невпізнання. Сьогодні ви перебуваєте в стані глибокого сну — почуття, безмовність і прихована небезпека.
https://literna.net/uk/books/92-velikii-charivnik-pochinayuchi-z-prostoho-nyukhu