Парадо похитав головою, перемагаючи йому шлях.
— Виключено. Ми троє - лідери, на яких тримається координація кланів. Якщо ми підемо в цих скелях, хто утримає фронт від розпаду?
Простіше на мить завмер, вимушений визнати справедливість цього аргументу. Війна ще не перейшла в фазу тотального знищення, і розкидатися вищим командуванням у першій же вилазці було нездійсненною розкішшю.
— Командире, довірте це нам, — подав голос один з ельфів особистої гвардії Лучо. — Якщо ми зрозуміємо, що притискали до стіни, негайно відступимо. Ми пройдемо під покровом ночі, оцінемо диспозицію і повернемося з картою цілей. Ризик буде зведений до мінімуму.
Лучо нахмурився, зважуючи шанси, і нарешті коротко кивнув:
— Ладно. Спробуйте.
Він вирішив відправити найдосвідчених і холоднокровних боїв. Основним завданням для них було розв’язання проблеми: якщо вбивство вівтаря виявиться можливим без катастрофічних втрат, то діяти негайно.
— Ми також виділимо наших найкращих людей, — додав Парадо.
Зрештою три клани сформували групу з шести заклиначів високорангу. Кожен з них за рівнем магічного потенціалу не поступався кристалізованим чаклуном, що перетворило цю невелику групу в грозну силу.
Коли останні промені сонця спустилися за горизонтом і на землю опустилася густа темрява, то шестеро тіней беззвучно покинули табір у напрямку Хребта Лім.
На їхніх плечах були особливі маскувальні накидки, сплетені з живих рослин, які пульсували в такт їх рухах.
Для випадкового спостерігача вони просто перестали існувати, злившись із ландшафтом і повністю покривши свої аури та ритм дихання в природному шумі лісу.
Ельфи по праву вважалися майстрами прихованості, чиє мистецтво гранічувало з справжнім природним таїнством.
Будучи улюбленими дітьми лісу, вони вміли зливатися з оточенням настільки сильно, що їхня присутність майже не могла вловити звичайних емоцій.
Генрі ніс вахту у Алтаря Тіні, що лежить глибоко над Лімом. Він розташувався в безпосередній близькості від магічної конструкції, занурившись у глибоку медитацію. Віки його були зламані, але розум залишався надзвичайно пильний.
Кожен такий вівтар був надзвичайно цінним, оскільки його рідко використовували для зведення великих матеріалів і заниженої ціни.
Генрі, Кейн і Лучо встановили чіткий графік чергувань. Сьогоднішня ніч була часом відповідальності Генрі.
Будь-яка шкода, завдана святилища, неминуче обернулася б суворістю для всієї групи, а цілковите руйнування об'єкту і зовсім поставив би хрест на їх шансах пройти випробування двадцять сьомої бази.
Ночь щільним саваном накрила гірські кручі.
Високо в небі над поверхнею неба холодно мерехтіли далекі зорі, тоді як долина внизу затопала у тиші.
Цей спокій час від часу порушувався утробним, низьким ревом стародавніх тварей.
Місячне світло прорізало хмару, а лише підкреслюючи похмурий монументальність скель. Глибкі щілини видавалися бездонними провалами, які поглинають залишки фотонів. А рідкісні бочки на стрімких схилах лише підсилювали гнітючу аура цього місця.
Раптом мовчазний камінь порушив шепох — ледь вловлений звук чужих кроків.
У блідому світлі місяця проминув силует демонічного створіння.
У його очних очах тліло отруйне-зелене полум'я, а дивні шкіркисті нарости на плоскій голові попадали на складні крила.
Тварюка осяяла хмару токсичного випарювання, яке ліниво поповзло вздовж скелі і обережно просунулось вглиб.
Після неї з тіней почали проступати інші мешканці хребту: масивні звірі, вкриті жорсткою шерстю та волокниною; кмітливі рептилоїди — м’язистих тіла яких видавалися неутомими в нескінченному русі по кручках.
Увесь гірський масив буквально кидався породами безодні, кожна з яких була втілена загрозою.
Міланла, який очолив невеличкий загін ельфів, був глибоко вражений тим, як по спині пробіг холодок у вигляді такого скупчення демонів. Пряме зіткнення з подібною групою призвело б до катастрофи, але мета виправдовувала ризик — знищити вівтарі.
Коротко переглянувшись із своїми товаришами, він побачив у їхніх очах таку ж похмуру рішучість.
Як правильно зауважив Луко, не можна було давати чарівникам будь - яку додаткову годину на зміцнення позицій.
Група просувалася з надзвичайною обережністю, буквально просочуючись крізь ряди монстрів, намагаючись не спровокувати передчасного зіткнення.
Пріоритет був ясний: виявлення мети, а потім сильний удар.
Біля входу розвідники зафіксували присутність щонайменше п’яти вівтарів.
« Багато... а нас лише шестеро".
Міланла відчув, як всередині наростає тривога. Навіть ці зовнішні кордони перевершили його очікування, а отже, в серці Хребта щільність магічних вузлів була ще вище.
Біля кожного об’єкта чергувалися охоронці, а його загони були дуже обмеженими. Швидко зваживши шанси, він прийняв рішення і дав короткий наказ:
— Розділяємося на пари. Це завдання знищити три найближчі вівтаря. Успіх — це негайний відхід. Якщо ситуація вийде з-під контролю - відступати без зволікання.
Стратегія була проста: нанести відчутний урон інсфраструкту ворога, зберігши при цьому життя бойців, яких і так катастрофічно не вистачало. Протести не пішли. Ельфи, об’єднані племінним походженням, розбилися на двох кінцях і розчинилися вночі.
https://literna.net/uk/books/92-velikii-charivnik-pochinayuchi-z-prostoho-nyukhu