Він надачив чоботом більше, замулюючи хлопця хрустнути шейними хребцями.
- І як ти збираєшся зі мною розраховуватися?
Лінс відчайдушно звивався, але лицарська сила стримувала його, наче багатотонний прес. Лише кілька днів тому в Оберштайні він випадково зустрів цього воїна, захитався його майстерністю і буквально благав взяти у учнів.
Той, заграбувавши останні десять золотих монет юнака, неохоче погодився прийняти його в групу. Обіцянки навчити мистецтво меча виявилися брехнею, бо банда вигадувала грабежу караванів на трактах і забирала цінності та вернула людей у рабство. Сьогодні жертвами їхніх жертв стали дві молоді жінки.
Вечорами, "фібік" випив і заснув, а Лінс не витримав виду полонених з плачем, вночі вкрив клітини. Прокинувшись у нужді, він побачив пропажу і відразу зрозумів, чиї руки були зайняті — старі чоловіки надто цінували свою шкуру для того, щоб ризикувати життям інших.
Роз'ясний лицар вже заніс кулак, щоб вибити з Лінса дух, як раптом один із прибічників обережно тронув його за плече.
— Босс, гляньте-ка... На тому дереві хтось є.
- Що? — Чоловік раптово підійшов, рука лягає на ефес меча.
Як досвідчений стерв’ятник великих доріг, він мав тваринне чуття на небезпеку.
Проаналізувавши погляди підлеглих, він побачив нерухомий силует, що застиг у розвіюванні гілок старого дерева.
Коротко зачіпившись, він вдивився у Генрі і спокійно сидів на дереві.
- Хто ти такий? Забирайся звідси! — Виплюнув він, не приховуючи тремтіння у голосі.
Бандит не помітив чужака раніше і тепер інстинктивно відчував загрозу, яка походить від нього. Щоб придушити раптовий страх, він вирішив відразу перейти до відкритої агресії.
Генрі лише зітхнув з полегшенням. Він плавно зістрибнув на землю, неуважно почухав вухо і без додавання кроку рушив пряміком на озброєних людей. Його поза залишалася розслабленою, в рухах не проглядало тіні захисної стійкості, що збило противників із пантелику.
Голова рвав з піхви довгий меч і виставив його перед собою.
— Стой! — Він попередив, і сталь в його руці хитнулася. — Підійдеш ближче - п'ядь на себе.
Його подружки піддались загальній імпульсу, також прояснили клинки і направили острю в груди Генрі.
Той обинув їхню войовничу позицію байдужим оком. Не сповільнюючи крок, він лише коротко посміхнувся.
- Знаєш, коли звірі найбільше заскакують ікла? Коли вони до смерті налякані.
— Суцільна показуха! — заричав коротко стрижний.
Він стиснув зуби і навідмаш рубану, удар вийшов блискавкою з плечей незнайомця.
Генрі ледве помітно гойдався в сторону. Його фігура на мить змазалася, немов розчинившись в повітрі, і потім він виник уже за спиною противника. Коли Ладонь буднично лягає на шию бандита, пальці злегка стисувалися і в лісовій тиші чітко лунав сухий кришталик.
Бах!
Важкий меч вислизнув з раптово замучених пальців і глухо вдарився об коріння дерева. Руки чоловіка безсило повисли вздовж тулуба. Як тільки Генрі розчавив бич, обм'яке тіло попало в пил. Шия покійного вивернулася, а голова звисала набік — шийні хребці перетворились у крохво і лише шкіра тримала голову на плечах.
Підручні замерли в німому жахі, дивлячись на те, як їх лідер загинув у одну мить. Через кілька хвилин вони почали панікувати, і через це не розбиратися дороги.
Генрі не переслідував втікачів. Дивлячись їм у спини, він суворо кинув:
— Щоб я більше не бачив вашу свору в Оберштайні.
Він старанно підтримував образ вольного авантюриста рівня Великого лицаря, а не холоднокровного маніяка-вбивця, тому обмежився лише однією жертвою. Спочатку Генрі зовсім не планував втручатися в чужі суперечки, але голова сам попросився на грубість. Довелося особисто відправити його в останній шлях.
Лінс, який раніше спостерігав за широкою спиною свого рятівника, впав на коліна і тричі торкнувся лобом землі.
— Лінс дякує пана за чудовий порятунок!
— Линс? — Генри злегка прищурився. Це ім'я висихнуло в його пам'яті шар старих спогадів.
Хлопець не помітив дивної зміни в обличчі співрозмовника і з надією продовжив:
- Пане, дозволь мені йти за тобою!
У цих землях Великі лицарі часто мали зручну зброю. Такі люди намагалися прискорити свій прогрес, сподіваючись отримати рідкісне навчання і вчитися в тіні могутнього майстра. Лінс вважав це зібрання даром долі: незнайомець втрутився з почуття справедливості, виявив милосердя до втікачів і явно не був одержимий прагненням крові.
Генрі деякий час мовчав, уважно вивчаючи хлопця і запитав:
— Твоя сестра... Асуна?
Лінс здригнувся від несподіванки, його обличчя миттєво спалахнуло.
- Звідки ви знаєте ім'я моєї сестри?
— Ми зустрічалися, коли я мандрував у тих краях. Генрі спокійно відповів, що ми не лише зустрічалися — нас зв’язували дуже близькі стосунки.
Вони проводили ліжко щоночі, і це було більш ніж достатком. У ті години Асуна часто згадувала свого брата Лінса, і тепер Генрі поставив запитання за звичкою, не вираховуючи такого збігу обставин.
Лінс на мить просяяв, але тут же згадав про давньому зникнення сестри і понуріл голову.
— Сестра... Вона...
Генрі зухвало махав рукою, перекручуючи пояснення.
- Я знаю.
- Ви все знаєте? — Лінс дуже здивувався.
Генрі повільно кивнув.
- Саме тому я тут. Я раджу тобі швидко тікати з Оберштайна. Залишатися тут - чисте самогубство.
https://literna.net/uk/books/92-velikii-charivnik-pochinayuchi-z-prostoho-nyukhu