Тайлун помрачнів, його брови зійшлися на переноснику.
— Скверно. Якщо ви нічого не знайшли, продовжувати прочісування силами піхоти безглуздо.
Він різко розвернувся до весну:
— Відвідайте місто, до місцевих Товариства шукачів пригод. Розмістимо замовлення на дослідження хребта. Нехай шукають все підозріле. У цій справі нам потрібні заклиначі - тільки вони здатні вчути те, що прозирали мої лицарі.
Магів у регулярній армії було мало, і командування не могло їх використовувати на власний розсуд.
Шукачі пригод були готові вилізти в саму піч. Серед них було багато талантів, і нерідко армія використовувала їх для послуг.
Вільний статус найманців дозволяв їм вирішувати особливі завдання швидше і без зайвих бюрократичних волокнитів, які зв’язували руки військам.
Вестовий вдарив кулаком у груди в бою:
- Буде зроблено негайно.
Оберштайн, суворий прикордонний оплот Королівству Ноен, жив за законами військового часу: тут постійно розколовувалася королівська армія, чиї п'ятдесятитисячні полиці заповнювали казарми і ринкові площі.
Асуна знала це місто як свої п'ять пальців - вона виросла в тіні його зубчастих стін.
Цей талант заклинача дав їй змогу стати ученицею старого майстра, але після його смерті дівчина мусила покладатися лише на власні сили і ті крихти знань, що вона встигла перейняти.
Щоб забезпечити себе і молодшого брата, вона подалася до Товариства шукачів пригод.
Роки небезпечних вилазок не пройшли бездарно: Асуна перетворилася в досвідченого адпта магії і тепер стояла на самому порозі прориву до початку.
Їй було б варто перейти цю межу, як прибуток зріс би в раз, відкривши шлях до гідного життя, про яке вона так мріяла для Лінса.
Вона повернулась додому лише до вечора, вимотована довгим завданням по спрожнюванні каравана. Запекла сутичка в дорозі випила майже весь її дух, залишивши у тілі лише глухий тягар, але, незважаючи на перевтому, Асуна заглянула до крамниці за випічкою, яку так любив її брат. У домі панувала тиша.
- Куди він пішов? — Асуна зітхнула, опускаючи ароматний свердло на дубовий стіл.
У її планах все виглядало ясно: відправити Лінса в престижну імперську академію Ноена, щоб той навчився на чиновника і знайшов спокій у якомусь затишному кабінеті. Природа обробила його магічним даром, а лицарський талант був прямо кажучи, посередньою - навчання здавалося єдиним спасінням. Однак сам Лінс бачив світ по - іншому. Опека сестри його душила, і він з юнацьким упертістю грів про лицарські шпори та дзвінку сталі.
Глибокої ночі двері зі скрипом відчинилися, і до будинок ввалився Лінс. Його вигляд був жалюгідний: виснажений до краю, ледь втягнений ноги, він стискав важкий довгий меч у руках. Помітивши сестру, яка нерухомо сидить у вітальні, юнак осяявся.
— Чи ці тренування знову виснажують тебе? - Вона запитала, і в її голосі, незважаючи на утому, прорізалися суворі нотки.
Лінс тільки болісно нахмурився, не піднімаючи очей:
- А тобі яке діло?
- Я не забороняю тобі тренуватися з мечем, але ти зобов'язаний виділяти час книжкам. Я заробляю гроші від своїх вчителів, хоч і з усіх сил дотримуюсь свого слова.
- Досить мене командувати! Я вже не дитина і сам вирішу, як мені жити! — ряв він, зірвавшись на крик.
Хлопець кинувся у свою кімнату і з гуркотом зачинив двері, залишивши Асуну наодинці з її гіркотою. Гнів переходив у її груди, але вона піддала його, розуміючи, що безсила. Протягом усіх цих років вона буквально спалювала себе на завданнях, щоб мати шанс на благополуччя. Вона занадто добре знала значку життя найманця: навіть заковані в лати лицарі гинули у придорожних канавах.
Однак Лінс бачив лише фасад — романтику свободи, галантні манери і пил далеких доріг. Він не знав, що більшість шукачів пригод мріють лише про одне: нагромадити достатньо золота, щоб назавжди залишити це ремесло і більше ніколи не бачити смерті в обличчя.
Асуна вже була на ногах, коли небо почало світитися. Вона завжди готувалася до нового візиту в Товариство. Перед тим як піти, вона поклала на край столу тугою гашель з золотими десятьма — справжньою нагородою за минулий похід. Брат ще спав, і вона не почала його турбувати, тільки залишила коротку записку: « Випічку з'їси швидше, у таку спеку вона швидко зірветься». Асуна обережно вислизнула за двері, привівши листочок гаманцем.
— Асуна, сюди! - Дівчинський голос змусив її повернутися.
Вона махала Шаді, напарниця і давня подруга в легкій шкіряній доспіхі. Біля входу до Товариства вже зібралися інші члени групи: надійний лицар з масивним щитом і тихий святий майстер місцевої церкви. Їхня четка була об’єднаним механізмом, який пройшли через десятки передісток. Вони товаришували з самого дитинства, і це довіра, що стала майже спорідненим, було їх головним щитом.
— Рано ти сьогодні, Шаді, — Асуна усміхнулася з почуттям нічної тривоги.
Шаді підхопила її під руку, і вони разом увійшли в простий зал, наповнений гулом голосів та запахом старого пергаменту.
— Сподіваюся, що сьогодні на дошці знайдеться щось справді варте - з азартним зітханням вихопила злодійка.
Асуна згідно кивнула:
— Ще кілька вдалих вилазок, і мені вистачить золота на навчання високої ранги. Я зобов'язана зробити цей прорив.
Шаді подивилась на подругу з несхвальною захопленням:
Ти - серце нашого загону, Асуна. Якби не твій розрахунок і магія, ми б давно склавали голови без слів про накопичення.
— Іскательська частка - це ходьба по краю. Як тільки я отримаю новий ранг, ми зможемо брати більш безпечні, але високооплачувані замовлення. Вам більше не доведеться ризикувати життям в кожній дірі. Скопимо ще трохи, поїдемо в тихий селище, купимо будинок і відкриємо лавку.
https://literna.net/uk/books/92-velikii-charivnik-pochinayuchi-z-prostoho-nyukhu